Вправи 305-395
305. “Майбутня професія – перукар-стиліст”
Моя майбутня професія буде дарувати людям радість та красу. Все тому, що я вирішила стати перукарем-стилістом. Коли я опаную цю чудову професію, то стану робити людям модні стрижки та стильні зачіски, щоб вони добре виглядали. Я хочу вміти все, що робить перукар-стиліст: акуратно стригти, завивати та випрямляти волосся, нарощувати локони, фарбувати волосся в різні кольори.
Я сподіваюся, що стану таким стилістом, що люди завжди будуть виходити з мого перукарського салону з усмішкою та в гарному
308. Відносини взаємоповаги та поступливості були характерними для багатьох народів світу. Наприклад, трипільці деякі житла будували так, щоб мати спільну стіну із сусідами, як у сучасних квартирах багатоповерхових будинків. А в деяких народів Кавказу, Туреччини, Ірану, через те що землі було мало, житло споруджували на стрімких схилах гір. Отож дах одного будинку служив фундаментом для іншого. Це робили, щоб легше
317. 1. І самий смисл буття чи не в тому, щоб (мети) пити красу цих ночей, жити в мудрій злагоді з природою? 2. Віки промовляють до нього в цей опівнічній час, коли (час.) над тихими вуличками панує червона сторожкість неба та спокійна ясність собору. З. Воно ж не до сміху, бо (пр.) хлопців і справді в селі мало позоставалось. 4. Всі були чогось не в настрої, наче (порівн.) пересварилися між собою. 5. Якщо (умов.) Леся взяла це на себе, діти будуть доглянуті. 6. Тоня, схилившись до брата в таємничості, щось зашепотіла над вухом, хоч (доп.) про її тайни тут вже всі знають. 7. “Обидві ви, здається, облизня впіймали, так (пасл.) що раджу помиритись”, – усміхнувся Іван.
318. 4. Хвалилася синиця, що море запалить. 6. Так говорить, наче з писаного читає. 7. Його всякий знає як (пор.) облупленого.
321. Сполучник – це частина мови, не самостійна, а службова.
Членом речення він не буває,
Морфологічні ознаки лиш має.
326. 1. У кого що болить, той про те й гомонить. 2. Ну що б здавалося, слова… Слова та голос – більш нічого. А серце б’ється – ожива, як їх почує!.. 3. Іноді з’їси і не до волі, зате живеш на волі. 4. Якби мені за кожного бідою моєю плакати, досі б і очі я виплакала. 5. Є чутка – Вишневецький наступа. Грабує край, лишає пустовщину. Яка його неправедна тропа – щоб наступать на власну батьківщину. 6. Якщо, забувши біль, поразку, втому, свій шанс єдиний зможеш віднайти, – твій, сину, світ, івсещоє у ньому, та більш того – тоді Людина ти!
331. 1. Мабуть, ми їхали знов без дороги, бо мене хитало, як в колисці. 2. Конячина насторожено прищулила вуха, прибавила ходу, але зараз же заспокоїлась! знов затупала байдуже й неуважно. 3. Молодість не знає ощадності, зате вона багата, як багатій, якому нема куди дівати свого багатства.
335. Якщо. Немовби. Зате.
339. 1. Дружба та братство – найбільше багатство. 2. Якби не зима, то б літо було довше. 3. Хоч всю ніч не спи, ранок швидше не настане. 4. Ні в тин, ні в ворота. 5. Колись і на нас сонечко гляне. 6. Так місячно, хоч голки збирай.
344. Але ж де море?
На кожному перехресті я уважно роздивлявся навсібіч, та марно. Море наче ховалося від мене. Але я чув його подих і таки знав, що воно десь поблизу й зненацька відкриється переді мною.
І ось я побачив його. Але не так раптово, як сподівався. Воно засиніло вдалині між безлистими ще деревами, і тільки тоді, коли я підійшов ближче, переді мною відкрився його безмір. У першу мить я затамував подих – щось неначе вдарило мене в груди.
348. Під стріхами деяких хат дбайливі господині розвішали золотаві качани кукурудзи, жовті гвоздики і кетяги червоної калини. Здалеку, коли глянеш, стоїть собі така хата, як молода в осіннім вінку. Стоїть і жде весілля. Може, і справді завітають-таки до такої старости. Адже осінь – то найкраща пора сватання. Щонеділі прокочуються ж бо по селу весільною перезвою дружки і бояри, гудуть бубни, лунає весільна музика.
352. 1. Мені все-таки здається, що набагато ціннішим є наше приватне спілкування. 2. “А так! – Провадила далі горда красуня. – Будьте ви всі за свідків, якщо коваль Вакула принесе ті самі черевики, які носить цариця, то от вам моє слово, що вийду зараз-таки за нього заміж”. 3. Переклад творів – це насолода, один із найважливіших засобів розвитку мови, він збагачує мовні ресурси. 4. Гості не могли подужати і десятої частини пропонованого їм меню, але широкий асортимент страв був-таки справою престижу, тож зменшувати їх кількість бабця з мамою не збиралися. 5. Тільки-но вибухає Арсен своє “кахи!”, так поперед нього або сонний заєць підскочить і дремене геть, або вепр злякано хрокне й затріщить сухим хмизом, тікаючи.
356. 1. Удача привалила до рук Гайдукові. Сама привалила не ворухнув навіть пальцем. 2. Я – не я і хата не моя. 3. Не моє просо, не мої горобці, не буду відганяти. 4. Хто знає, що тут відбулося? Хто розказав це людям до пуття? Неназване, туманом пойнялося. Непізнане, пішло у небуття. 5. Верби навесні – немов човни. Лаком і смолою трохи пахнуть, і самі прокурені, пропарені, мов діжки торішні. 6. Не завжди щастило нашим пращурам на полюванні, отож щоб угамувати голод, вони їли зерна дикорослих рослин. 7. Вже небо не біжить тим синьо-білим бігом в своєму зоре-хмарному ряду.
359. Ніякий, ні з ким, ніхто, ні до кого, від нічийого, ні від чийого, ні до якої, нікчема, нічичирк, ні слуху ні духу.
360. 1. Традиційно жінки ніколи не танцюють аркан – ритуальний, суто чоловічий танець жителів гір, проте моя героїня “затесалась між аркани”, бо така її вдача, 2. Тебе не можу більше я знайти, – а ні в собі, ні в інших, ні в камінні знайти не можу. Сам один я нині. 3. У тьмі сіріють віти, ні руху, ні людей. 4. День відходить, кудись поквапившись. Вечір. Тиша. Тебе нема, І в рояля холодні клавіші білі-білі, немов зима. 5. Тут необхідно ненавидіти й любити!.. Тут неможливо просто так прожити, замкнувшись у собі, немов у доті.
370.
І | ІІ | III |
Будь ласка до побачення От тобі й на Оце так На добраніч Хай щастить Де ж пак Цур йому Боронь Боже Ой леле | Їй-богу Їй-право Ф’ю-у-у Дз-з-з Ану-ну Тік-так Ку-ку О-го-го | |
Ану | ||
Помагайбі | ||
Кукуріку | ||
Алло |
374. 1. Пробачайте поетам дивацтва незлі: небагато поетів живе на землі. 2. Хай сніги простягнися безкраї, сиві хмари закрили блакить, – по країні весна пролітає, і крилом журавлиним шумить. 3. Гей, літа орел, гей, літає сизий, та попід небесами; гей, гуля козак, козак – запорожець, степами і ярами. 4. Леле, леле, лелесенько, засни ж, моє малесеньке.
384. 1. Військово-морський, стереофільм, яскраво-жовте, загальнодержавний, народнопоетичний, пів’ясена, двоярусний, генерал-лейтенант, жовтогарячі, волелюбна, швидко-швидко, міні-футбол, хл’іб-сіль, ледве-ледве, пів-Азії, південно-східний, напівсон, працевлаштування.
2. Військово-морський – одн., чол. р.;
Яскраво-жовте – одн., сер. р.;
Загальнодержавний – одн., чол. р.;
Народнопоетичний – одн., чол. р.;
Двоярусний – одн., чол. р.;
Жовтогарячі – мн.;
Волелюбна – одн.,ж. р.;
Південно-східний – одн., чол. р.
386. Дочиста, абияк, врешті-решт, по-дружньому, дотепер, як-не-як, з ді – да-прадіда, по-третє, зроду-віку, якось – то, усього-на-всього, мало-помалу, нізвідки, у нікуди, подекуди, як-таки.
390. Ніхто, декотрий, будь за ким, хтозна-чий, казна-що, дечий, абискільки, аби в якому, казна-скільки, чий-не – будь, де в кого, будь з ким, абищо, хтось, ні з чим, ні до кого.
394. А що ж то за карасі з нашої прекрасної річки? А смачні ж які!
А коли вже буває так, що риба не клює певний час – горювати не доводиться. Мимохіть замилуєшся надросянською природою. На річці тихо-тихо. Плесо – +справжнісіньке тобі дзеркало. Чути, навіть, як у хоробрянській заплаві виводок диких качок купається, ляпаючи крильми: “Тах-тах-тах!.. фр-р-р!” Неподалік дві жовто-коричневі очеретянки шелестять, пурхаючи із стебла на стебло. Грудкою пролетить побіля човна блакитна пташка-рибалка, вистромивши вперед гострого дзьоба. По обмілу гордовито походжає цибатий чорногуз, над заростями плавно несеться кривошия чапля, а на почорнілому корчеві погойдується, мов флюгер, сіренька чаєчка… Тим часом ваше тіло лагідно пестить сонечко. І так гарно на серці.
395. 
Він так гарно вистукує: “тьоп – тьоп”, що неодмінно завернеш до нього і присядеш навпочіпки. Також люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу, і люблю восени по коліна ходити в листі, коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки. Я охоплюю обома руками березу, притуляючись вухом до неї, але вона мовчить.
Враз я нахиляюся до кружечка ніздрястого снігу. Щось, наче пальцем, пробило сніг, я розгортаю його і бачу ніжну, ще зачохлену голівку підсніжника. Це він відшукав дірочку в снігу і потягнувся до сонця.
Виходить, уже не мертвий ліс, бо лебеді принесли на своїх крилах весну і життя!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...