Халіфат



Політологічний словник

Халіфат (араб. – спадкоємність) – 1 ) ідея про організацію суспільства та держави в мусульманській політико – правовій думці; 2) характеристика форми правління в деяких мусульманських країнах з VII ст. донині – так зване консультативне правління, теократія.

X. як ідея сформувався в XI – XIV ст. X. в ісламі визначається насамперед не як політичний інститут, а як функція верховної влади. Це успадкування місії пророка щодо захисту віри та управління земними справами з метою підтримання порядку і справедливості.

Найвидатніші творці ідеї X. – аль-Маварді (974-1058), аль-Ферр (пом. у 1066), аль-Джувейні (1028-1085), Ібн-Халдун (пом. у 1405), Ібн-Джемана (пом. у 1416).

У сунітській доктрині X. суверенітет має народ, який через раду авторитетних юристів – теологів (муджтахидів) – шуру обирає монарха і першосвященика-халіфа, укладає з ним договір і контролює його виконання. Халіф має абсолютну виконавчу владу, але обмежений нормами шаріату. Законодавчі функції він може здійснювати лише разом з шурою. Порушення халіфом договору звільняє народ від покори йому. Роль шури як інституту влади й визначає X. як “консультативне правління”. В

XI ст. виникла ідея про відокремлення X. (духовної влади) від султанату (світської влади). У середині XIX ст. замість ідеї про всесвітній X. з’являється ідея імаматів – суверенних мусульманських держав.

Шиїтська доктрина (імамат) проголошує, що носієм суверенітету та абсолютної влади в державі є монарх-першосвященик, непідзвітний народу; його особа є священною, сутність і мета держави є непізнанними. Влада передається згідно із заповітом імама у роді нащадків Алі, зятя Мухаммеда.

X. як держава склався у результаті перетворення Мухаммедом (бл. 570-632) у державу мусульманської громади м. Ясриб (Медина у сучасній Саудівській Аравії) у 20-х роках VII ст. Мухаммед сконцентрував у своїх руках духовну (імамат) та світську (емірат) владу, але важливі рішення приймав після нарад з шурою. Після його смерті правитель мусульманської громади став називатися халіф Разул ал-Аллах (спадкоємець пророка). X. вважався всесвітньою ісламською державою. Перші халіфи обиралися мусульманською знаттю серед найближчих родичів та сподвижників Мухаммеда. Поступово X. перетворився у спадкову (за заповітом) або узурповану монархічну форму правління.

У 632 – 661 рр., протягом правління перших чотирьох (так званих праведних) халіфів було здійснено політичне об’єднання Аравійського півострова. У VII – першій половині VIII ст. до X. увійшли Близький Схід, Середня Азія, Закавказзя, Північна Індія, Північна Африка, Південно-Західна Європа. Столицями X. були Мекка та Медина (до 661), Дамаск (661-750), Багдад (750- 1258). У VIII ст. X. було поділено на адміністративно-військові одиниці – емірати; еміри призначалися халіфом. Суд було відокремлено від адміністрації та підпорядковано шурі. У IX ст. владу халіфів було обмежено: виконавча влада перейшла до їхніх заступників – великих візирів; духовна та судова влада – до головного каді (верховного судді); влада місцевих керівників (емірів та султанів) стала спадковою. 945 року багдадський халіф був уперше позбавлений світської влади, але зберігав духовну владу над сунітами (окрім Піренейського півострова та Північної Африки). У Х – ХІ ст. Багдадський X. охоплював лише частини Іраку та Ірану, а в 1258 р. був завойований монголами. У 929 – 1031 рр. на Піренейському півострові існував Кордовський X., у 785-985 рр. у Північно-Західній Африці – Марокканський X., у 1261 – 1517 рр. у Північно-Східній Африці – Каїрський (Єгипетський) X. З 1517 до 1923 р. X. вважалася Османська імперія. Османський X. був скасований декретом президента Турецької Республіки 1924 року. Нині ідея X. як “консультативного правління” використовується для ідеологічного обгрунтування різних форм правління (республіки, абсолютної та конституційної монархії, теократії) у країнах, де іслам проголошено державною релігією.

Бартольд В. Работы по истории ислама и Арабского халифата – М., 2002; Большаков О. История халифата: В 3 т. – М., 2000; Григорян С. Средневековая философия народов Близкого и Среднего Востока. – М., 1966; Грюнебаум фон Г. Классический ислам. – М., 1988; Ислам. Религия, общество, государство. – М., 1984; Ислам и власть. Сб. статей. – М., 2001; Лэн-Пуль С. Мусульманские династии. – СПб., 1899; Нерсесянц В. История политических и правовых учений. – М., 1996; Сапронова М. Государственный строй и конституции арабских государств. – М., 2003; Социально-политические представления в исламе. История и современность. – М., 1987; Сюкияйнен Л. Концепция мусульманского государства: доктрина и реальность // Критика бурж. полит, и прав, концепций. – М., 1984; Фадеева И. Концепция власти на Ближнем Востоке. – М., 2001; Хачим Ф. Вопросы государства и права в идеологии исламского фундаментализма // Правоведение. – 2000. – № 1.

О. Кресін


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Висновок яке пристосувальне значення має поведінка тварин.
Ви зараз читаєте: Халіфат