Головна ⇒ 📌Довідник з економіки ⇒ ЄВРОПЕЙСЬКА ВАЛЮТНА СИСТЕМА – СВІТОВА ВАЛЮТНА СИСТЕМА

ЄВРОПЕЙСЬКА ВАЛЮТНА СИСТЕМА – СВІТОВА ВАЛЮТНА СИСТЕМА

МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА

Розділ 2
СВІТОВА ВАЛЮТНА СИСТЕМА

2.6. ЄВРОПЕЙСЬКА ВАЛЮТНА СИСТЕМА Коли економіки країн міжнародного інтеграційного об’єднання стають досить тісно пов’язаними між собою, виникає потреба у запровадженні єдиної валюти. Це яскраво продемонстровано на приклад Європейського Союзу.
Європейська Рада ще в липні 1969 р. ухвалила рішення про створення валютного союзу до кінця 70-х років XX ст., тобто впродовж 10 років. Це рішення вважається першим реальним кроком у цій сфері. Для опрацювання цього питання було створено

спеціальний комітет на чолі з тодішнім главою уряду Люксембургу Вернером. Було також створено Європейський фонд валютної кооперації. Його розглядали як попередника майбутнього Європейського центрального банку. Нафтова криза, що спалахнула в 1973 р. під час чергової арабо-ізраїльської війни, зашкодила втіленню задуму про валютний та економічний союз.
До цього питання Європейське співтовариство повернулося в 1978 р. Воно обговорювалося на зустрічі у верхах, що відбулася 1978 року у Копенгагені та Бремені. Враховувалися пропозиції тодішнього голови Комісії Роя Дженкінса.
Рішення про створення Європейської

валютної системи (ЄВС) було прийняте 1979 року. Але в засновницьких документах ЄС згадки про цю систему не було аж до 1986 р. Формулювання про ЄВЄ з’явилося в 1986 р. у ст. 102 “а” Єдиного європейського акта. Держави – члени ЄС прагнули за допомогою ЄВС досягти стабілізації своїх валют і створити резервний фонд ЄС.
З’явилися європейська валютна одиниця (European Currency Unit – ECU) та механізм обмінних курсів.
Екю була не реальною, а розрахунковою валютою. Ця “кошикова валюта” складалася з валют країн – учасниць, зважених відповідно до їх часток у ВВП Співтовариства. Учасники зобов’язувалися підтримувати курси своїх валют щодо екю. Дозволялося лише невелике їх відхилення. Курси національних валют могли взаємно відхилятися на ±2,25 %. Винятки з правила тимчасово застосовувалися до Великобританії, Італії, Іспанії та Португалії.
Європейському фонду валютної кооперації країни – члени передали в обмін на екю п’яту частину свого валютного і золотого запасів.
У 1988 р. було створено комітет на чолі з головою Комісії Жаком Делором для опрацювання питання про створення Європейського економічного і валютного союзу. Доповідь комітету було схвалено на засіданні Європейської Ради, яка відбулася в липні 1989 р. у Мадриді. У доповіді містилася програма створення Союзу, що охоплювала три етапи. Доповідь комітету Жака Делора стала основою для підготовки і прийняття Маастрихтського договору.
Маастрихтський договір (1992 p.) передбачав три етапи у створенні Європейського Союзу. Для виконання першого етапу встановлювався часовий проміжок 1 січня 1990 р. – 31 липня 1993 р. Протягом першого етапу держави – члени повинні були скасувати всі обмеження на рух капіталів і платежів як між собою, так і з третіми країнами. Держави – члени також зобов’язувалися забезпечити стабільність цін та платоспроможність державних фінансів.
Другий етап валютної інтеграції розпочався 1 січня 1994 р. і тривав до 31 грудня 1998 р. На цьому етапі держави зосередилися на розв’язанні питань, що стосувалися занадто великого бюджетного дефіциту, проблем платіжного балансу, незалежності фінансової системи від нагальних потреб як окремих країн, так і Союзу в цілому. У полі зору були також питання про статус Валютного комітету та Європейського валютного інституту.
Валютний комітет повинен був відстежувати валютну та фінансову ситуації у країнах членах та в Союзі. Наприкінці другого етапу він перетворювався в економічний і фінансовий комітет.
Європейський валютний інститут (ЄВІ) було створено замість комітету управляючих центральними банками держав – членів та Європейського фонду валютної кооперації. Інститут вважався попередником Європейського центрального банку. Функції ЄВІ:
– сприяв координації валютної політики держав – членів з метою забезпечення стабільності цін;
– розробляв попередні заходи для запровадження Європейської системи центральних банків;
– спостерігав за розвитком ситуації щодо екю.
Інститут мав основні, допоміжні та консультаційні функції. Для переходу до третього етапу державам – учасницям Європейського Союзу необхідно було узгодити національне законодавство про центральні банки з Маастрихтським договором і Статутом європейської системи центральних банків і відповідати чотирьом “критеріям зближення”. Стисло охарактеризуємо ці критерії:
1. Критерій досягнення високого рівня стабільності цін означав, щоб темпи інфляції у конкретній державі не перевищували більш як на 1,5 % показник трьох держав – членів, які мали найнижчий цей показник.
2. Критерій захищеності фінансового становища держави передбачав, щоб вона не мала занадто великого бюджетного дефіциту.
3. Критерій нормальної участі у механізмі обмінних курсів означав на відсутність девальвації державою своєї валюти щодо валют інших країн – членів.
4. Критерій зближення довгострокових відсоткових ставок спрямовував зусилля на те, щоб середня номінальна відсоткова довгострокова ставка не перевищувала більш як на 2 % цей показник у державах угруповання, що мали найстабільніші ціни.
Спочатку планувалося, що першого дня третього етапу екю перестане бути “кошиком валют” і стане єдиною валютою країн – членів (але згодом від екю відмовилися на користь євро). Планувалося, що національні валюти за перевідним курсом, встановленим на перший день третього етапу, будуть обмінюватися на екю.
На початку третього етапу починала виконувати свої функції і Європейська система центральних банків (ЄСЦБ). Національні банки разом з Європейським центральним банком розглядаються як складові цієї системи. Основною метою діяльності ЄСЦБ вважалася підтримка стабільності цін.
Одночасно з ЄСЦБ утворювався Європейський центральний банк. На відміну від ЄСЦБ він є юридичною особою. Метою створення ЄЦБ було забезпечення функціонування та виконання завдань ЄСЦБ.
31 травня 1995 р. Комісія ЄЕЄ прийняла “Зелену книгу” (Green Paper), у якій описувалися практичні заходи щодо запровадження єдиної валюти. Ця книга розглядалася як документ для дискусії щодо сценарію переходу на єдину валюту. Комісія була зацікавлена почути думки держав – членів, Європейського валютного інституту, центральних банків держав – членів, а також банківських та фінансових фахівців.
У жовтні 1995 р. Європейська Рада обговорила згаданий сценарій. Розглядалася також назва нової валюти. Німеччина вперше запропонувала дати їй назву “євро”. Перед цим німці пропонували назву “марка”, але їхня пропозиція не дістала підтримки партнерів.
На засіданні Європейської Ради, що відбулося у грудні 1995 р. в Мадриді, було прийнято рішення про назву єдиної валюти (євро) і затверджено графік її запровадження.
Восени 1996 р. у Європейському Союзі розпочалася кампанія з пропаганди євро. Її метою було пояснити широкій громадськості переваги від запровадження євро. У цілому кампанія спиралася на положення зазначеної “Зеленої книги”. На засіданні Європейської Ради 13-14 грудня 1996 р. у Дубліні було затверджено зразки банкнот євро. Вони мали номінал 5, 10, 20, 50, 100, 200 та 500 євро. На банкнотах відтворено елементи архітектурних стилів Західної Європи: класичного, романського, готичного, епохи Відродження, бароко, рококо, склобетонного. Зображено також арки та мости різних епох. Вони символізують єднання. Дизайнер банкнот – австрійський художник Роберт Калина.
Банкнот номіналом один і два євро немає, вони існують у вигляді монет. Розмінна монета дістала назву “цент”. На зворотному боці монет держави – члени можуть розміщувати зображення на свій смак. Лицьовий бік монет уніфіковано.
Економічний і валютний союз розпочав свою діяльність 1 січня 1999 р. Євро стало повноцінною самостійною валютою, щоправда, спочатку у безготівкових розрахунках. Обмінні курси між євро та національними валютами були не зворотно зафіксованими. Національні валюти країн – учасниць проекту євро перестали незалежно виставлятися на міжнародних фінансових ринках щодо інших валют. Нові випуски державних боргових зобов’язань потрібно було деномінувати у євро. Європейська система центральних банків формує і запроваджує єдину валютну й обмінну політику.
Період протягом 1999-2001 pp. надавався для видрукування необхідної кількості банкнот євро та карбування монет. У цей час зазначалися паралельно ціни у національній валюті та євро з метою призвичаєння до євро споживачів.
1 січня 2002 р. розпочався 6-місячний термін для вилучення з обігу національних валют та заміни їх на євро. Процес обміну і вилучення формально закінчився 30 червня 2002 р. Фактично ж його було завершено раніше. Він пройшов рівно і набагато вдаліше, ніж на це сподівалися навіть оптимісти. Осторонь зони євро залишилися Велика Британія, Данія та Швеція. Восени 2003 р. більшість шведських виборців проголосувала на референдумі проти запровадження євро.
Отже, шведи не хочуть євро. Країни, що вступають до ЄС у 2004 p., навпаки, хотіли б мати євро негайно.
Згідно з встановленими правилами кожна країна – кандидат на вступ до ЄС після свого приєднання має витримати щонайменше дворічний термін, протягом якого її національна валюта залишається досить вільно пов’язаною з євро. Такий перехідний термін розглядається як плата за майбутню стабільність валютного курсу та низький рівень процентних ставок, які нова країна матиме після повного приєднання до валютного союзу.
Контрольні питання
1. Які два основні типи систем грошового обігу відомі людству?
2. Коли вперше з’явилися монети з фіксованим на них номіналом?
3. Хто вперше випустив в обіг монети із зображенням на обох боках?
4. Які два основні види металевого грошового обігу відомі людству?
6. Де і коли вперше було запроваджено монометалізм?
7. Які три види монометалізму відомі людству?
8. Назвіть три основні види золотого монометалізму.
9. Назвіть основні ознаки золотомонетного стандарту.
10. Де і коли система золотомонетного стандарту набула міжнародно-правового оформлення.
11. Яка країна вперше у світі запровадила офіційний золотий стандарт?
12. Як працював механізм Генуезької валютної системи?
13. Назвіть основні принципи Бреттон-Вудської валютної системи.
14. Природа Бреттон-Вудської валютної системи.
15. Чому і коли з’явилася Ямайська валютна система?
16. Спеціальні права запозичення.
17. Плаваючий валютний курс.
18. Назвіть три основні види валютних курсів.
19. “Кошиковий” спосіб визначення валютного курсу.
20. Коли вперше Європейське економічне співтовариство ухвалило рішення про створення валютного союзу?
21. Коли було прийняте рішення про створення Європейської валютної 23. Хто розробив програму створення Європейського економічного і валютного союзу?
25. Що описувалося в “Зеленій книзі” від 31 травня 1995 p.?
26. Де і коли було прийняте рішення про назву єдиної валюти Європейського союзу?
27. Коли євро стало повноцінною самостійною валютою?
28. Коли євро з’явилося у готівковому обігу?
Умови приєднання нових країн – членів ЄС до зони євро.