Загальна характеристика господарства України
РОЗДІЛ III. ГОСПОДАРСТВО
Тема 1. Загальна характеристика господарства України
1. Поняття про господарство і національний господарський комплекс
Кожна країна має своє господарство (економіку).
Економіка – це сукупність видів господарської діяльності людини на певній території. Вона охоплює виробництво товарів і послуг, обмін ними, розподіл і споживання створених у суспільстві благ.
Господарство складається з окремих підприємств: заводів, фабрик, навчальних, наукових та адміністративних закладів тощо. Господарство кожної
Господарський комплекс – територіальне утворення, у якому всі складові економічного життя – підприємства, установи, окремі регіони – працюють у тісному взаємозв’язку, щоб забезпечити матеріальні та духовні потреби суспільства.
Господарство перетворюється на “єдиний організм”, тобто кожна галузь і виробництво функціонують не окремо, а в тісному взаємозв’язку з іншими галузями і виробництвами.
Головною умовою створення господарського комплексу є наявність територіального поділу праці. Різні
Поняття “територіальний поділ праці” є одним із визначальних для економічної географії. ТПП почав складатися в давнину з розвитком торгівлі між окремими землями. У той час в основу ТПП були покладені відмінності в природних умовах, ресурсах, забезпеченості трудовими ресурсами та навичками працівників. На сьогодні провідне місце в ТПП займає науково-технічний прогрес (розвиток освіти, науки) та рівень розвитку продуктивних сил (сучасні технології виробництва, ділова інфраструктура, ефективність управління тощо).
Продуктивні сили – сукупність зайнятих працівників і засобів виробництва (машин, обладнання тощо), що використовуються під час створення матеріальних благ.
Схема 7
Територіальний поділ праці
Метою поділу праці є послідовне зростання її продуктивності й результативності. Поділ праці – це нескінченний процес, рушієм якого стає невпинний пошук економічної вигоди. Ця вигода утворюється за рахунок того, що витрати на виробництво одиниці продукції стають меншими і, відповідно, продукція – дешевшою, прибуток – більшим.
Безперечно, що країни (або окремі регіони) не мають можливості створити самодостатнє господарство (те, в якому виробляють всі товари та надають всі послуги, потрібні для життя людей), тому вони свідомо вибирають декілька напрямків спеціалізації своєї економіки.
Спеціалізація визначається зосередженням у регіоні виробництва певної продукції (обмеженого асортименту) або певних видів послуг.
Кооперування характеризується поєднанням зусиль, спрямованих на виробництво кінцевої продукції (схема 8).
Кооперування та спеціалізація тісно пов’язані між собою та в ТПП утворюють єдність протилежностей:
Схема 8
Розвиток ТПП в історичному аспекті умовно можна поділити на два етапи. Перший (схема 8А) до 50-х років XX ст. – характеризується тим, що в обміні переважали готові товари й традиційні послуги. Для другого етапу (схема 8Б) ефективнішою є спеціалізація не за готовими виробами (кінцевою продукцією), а за комплектуючими деталями й вузлами. Це обумовлено змінами, які були привнесені науково-технічним прогресом. Тому з поглибленням спеціалізації кооперування стає більш інтенсивним.
За останні півтора десятка років в Україні йде формування національного господарського комплексу незалежної країни.
Господарство окремої країни називають національною економікою.
Національна економіка як цілісний організм має такі обов’язкові ознаки:
– наявність тісних економічних зв’язків між підприємствами на основі поділу праці;
– загальне економічне середовище (єдине економічне законодавство, загальна грошова одиниця, загальна грошово-кредитна та фінансова система);
– наявність загального економічного центру, який виконує регулюючу й координуючу роль засобами економічної політики;
– система економічного суверенітету та захисту (кордони, митна система).
У сучасному світі господарський комплекс будь-якої країни, у тому числі й України, є складовою частиною світового господарства, пов’язаного з ним міжнародними ринками товарів, фінансів, інформації і робочої сили. Цей зв’язок виявляється у формуванні економічних співдружностей та об’єднань.
Відомо, що країни ЄС належать до світових лідерів економіки, а відтак мають значний вплив на світ як у політичному, так і в економічному значенні. Саме інтеграція допомагає кожній з країн ЄС посідати гідне місце в економічному житті співдружності європейських держав. Вступ до ЄС гарантовано забезпечує більш високі темпи розвитку країни, великі можливості та перспективи. Саме тому одним зі стратегічних напрямків розвитку України є приєднання до країн ЄС.
2. Сучасні зміни в господарському комплексі країни
Здобувши державну незалежність, Україна вирішує надзвичайно важливе завдання – створення економіки, здатної забезпечити народу гідне життя. З цією метою країна здійснила перехід від командної економічної системи до ринкової. Економічні системи групуються за такими головними ознаками: 1) формами власності на засоби виробництва; 2) методами узгодження й управління економічною діяльністю. Ці економічні системи протилежні за вказаними ознаками (табл. 6).
Таблиця 6
Ознаки | Планова | Ринкова |
Форми власності та засоби виробництва | Державна власність на ресурси. Підприємства – власність держави | Приватна власність на ресурси. Висока частина приватних підприємств |
Методи узгодження й управління | Централізоване управління, товари та послуги виробляються на основі державного планування | Діяльність господарства регулюється попитом та пропозицією на основі вільної конкуренції |
За останні п’ятнадцять років українській економіці фактично довелося повністю змінити напрямок розвитку. Упродовж 70 років, в які Україна була частиною СРСР, її економіка підпорювалася законам планового господарства. Починаючи з 90-х років минулого століття економіці довелось перебудовуватися на абсолютно протилежний напрям. Природно, що такі кардинальні зміни не могли не позначитися на рівні економічного розвитку молодої незалежної держави.
До того ж, надзвичайно болюче вдарив по економіці України розрив господарчих зв’язків між республіками колишнього СРСР. Вказані чинники призвели до значного падіння економіки України у 90-х роках минулого століття (графік 1). І тільки починаючи з 2000 року економіка України, яка пережила гіперінфляцію (обезцінювання грошей), безробіття, банкрутство підприємств, соціальне зубожіння та розпач людей, які були розгублені та невдоволені змінами, починає нарощувати темпи. Щороку економіка України стає більш впевненою у власному виборі економічної системи, тому що, як засвідчує світовий досвід, наймогутніші держави розвиваються саме за законами ринкових відносин.
Графік 1
Динаміка ВВП України (відносно 1990 року, у %)
Перевагою ринкової економіки є те, що вона забезпечує більшості членів суспільства постійний і відносно високий рівень життя, ліквідує дефіцит усіх товарів і послуг, дає велику економічну та особисту свободу. До недоліків ринкової економіки належать такі риси: ринок гірше реагує на деякі потреби, наприклад, у галузі освіти, культури, у фундаментальних наукових дослідженнях, охороні довкілля. Механізм ринкової конкуренції може спричинити такі явища, як масове банкрутство, безробіття, соціальне розшарування суспільства.
Уряд України за допомогою економічних, правових та адміністративних заходів і законів обмежує ці недоліки, не дає їм розвиватися.
Україна впевнено дивиться у своє майбутнє. Але потрібно розуміти, що неможливо досягти значних результатів менш ніж за 20 років існування ринкових відносин (європейським країнам, США, Японії знадобилось десятки, а комусь сотні років кропіткої праці для підйому на світовий економічний Олімп).
Складовими успіху української економіки є час, наполеглива праця та знання, які потрібно набувати і в керуванні державою, і в будівництві відносин між сусідами, й у розв’язанні соціальних проблем суспільства.
3. Галузева структура господарства. Поняття “галузь” і “міжгалузевий комплекс”. Інфраструктура, її види
Галузева структура господарства відображає поділ суспільного виробництва на групи галузей, галузі, їхні складові (підгалузі).
Галузь – сукупність підприємств, які виготовляють однорідну продукцію або надають однорідні послуги.
У галузевій структурі господарства виділяють дві сфери – виробничу і невиробничу. Виробнича сфера забезпечує країну різноманітними товарами, невиробнича сфера – послугами матеріального і нематеріального характеру (схема 9).
– Користуючись схемою, розподіліть за першою та другою групами галузі невиробничої сфери. Поясніть свій вибір.
Схема 9
Кожна галузь виробничої сфери народного господарства однаково важлива для його розвитку і функціонування. Саме у виробничій сфері виробляються засоби виробництва (сировина, паливо, енергія, машини, будівельні матеріали, споруджуються підприємства, прокладаються шляхи сполучення і т. д.), на які припадає переважна більшість вартостей усієї продукції. У цій сфері виробляються і предмети споживання, які потрібні кожній людині.
Три перших сектори (промисловість, будівництво і сільське господарство) безпосередньо виготовляють продукцію, а інші – так чи інакше – доводять ці продукти до проміжного (виробничого) або кінцевого (невиробничого) споживача. У виробничій сфері в основному виробляється національний дохід держави.
Невиробнича сфера народного господарства має у своєму складі дві важливі групи галузей. Перша з них задовольняє духовні та фізичні потреби населення. Характерно, що частка зайнятих у галузях цієї групи зростає. Друга група галузей невиробничої сфери – це види діяльності, що задовольняють інші нематеріальні потреби в послугах.
Галузева структура демонструє найбільш важливі внутрішні пропорції між виробничою та невиробничою сферами господарства. Саме ці пропорції, в першу чергу, визначають стадію розвитку господарства певної країни. Таких стадій розвитку виділяють три: аграрна, індустріальна, постіндустріальна (діаграма 6).
Діаграма 6
Стадії розвитку господарства країн
Для аграрного типу галузевої структури характерна перевага сільського господарства та суміжних з неї галузей (діаграма 6А). Індустріальний тип галузевої структури визначається значною часткою промисловості і будівництва (діаграма 6Б). Головна риса постіндустріального типу – зміна співвідношення між виробничою та невиробничою сферами на користь останньої (діаграма 6В). Україна за галузевою структурою відноситься до індустріально-аграрного типу (діаграма 6Г).
Галузева структура з часом змінюється. Це залежить від загальних змін в економіці країни та потреб суспільства.
Тип галузевої структури країни визначається за часткою галузей у ВВП або часткою зайнятих у цих галузях (діаграма 7).
Діаграма 7
Кількість зайнятого населення господарства України
– За діаграмою галузевої структури економіки України проаналізуйте зміни, які відбулися протягом 1991-2005 pp.
Галузі господарства країни взаємодіють одна з одною й разом складають міжгалузевий господарський комплекс (МГК).
Міжгалузевий господарський комплекс – це сукупність декількох галузей, що тісно пов’язані між собою. В основі формування МГК лежать такі принципи: 1) виробництво взаємозамінної продукції (паливно-енергетичний комплекс); 2) послідовна переробка певної сировини (лісопромисловий, агропромисловий комплекс); 3) розв’язання важливих державних проблем (соціальний комплекс).
В Україні сформовано такі міжгалузеві комплекси:
– паливно-енергетичний,
– металургійний,
– агропромисловий,
– транспортний,
– машинобудівний,
– хімічний,
– соціальний,
– будівельний тощо.
У структурі господарства виділяють інфраструктуру.
Інфраструктура – сукупність галузей господарства, що обслуговують виробничу, невиробничу сфери і забезпечують нормальне повсякденне життя людини.
Інфраструктуру поділяють на виробничу та соціальну.
Виробнича інфраструктура – сукупність підприємств (або підрозділів підприємств), що обслуговують виробництво. Соціальна інфраструктура – сукупність підприємств, які безпосередньо впливають на стан і розвиток людей, задовольняють їхні соціальні та духовні потреби.
Соціальну інфраструктуру має кожне місто та село. Підприємства соціальної інфраструктури (школи, лікарні, міський транспорт, перукарні, театри, бібліотеки, стадіони, басейни, ательє, ремонтні майстерні тощо) забезпечують комфортне життя кожній людині.
Прикладом виробничої інфраструктури є схема “Структура діяльності ВАТ “Турбоатом” (схема 10). На підприємстві існує декілька підрозділів: головне виробництво (кінцева продукція – турбіни) (мал. 17); допоміжна ланка; обслуговуюча ланка.
Мал. 17. Турбіна – продукція ВАТ “Турбоатом”
– Які цехи (за схемою 10) підприємства належать до головного виробництва? Які до допоміжної та обслуговуючої ланки? Яке їх призначення на підприємстві? Чому підприємство не може існувати без інфраструктури?
Схема 10
Структура діяльності ВАТ “Турбоатом”
4. Ринкова інфраструктура, її види та функції
Найважливішим елементом ринкової економічної системи господарювання є ринок (табл. 7). Його часто визначають як сферу обміну, у якій здійснюються угоди купівлі й продажу товарів і послуг.
Таблиця 7
Елементи ринкової інфраструктури
Види | Складові |
Організаційно-технічна | Товарні біржі, оптові ринки, аукціони, торговельно-промислові палати, сервісні центри, ярмарки, транспортні комунікації, ріелтерські фірми тощо |
Фінансово-кредитна | Банки, фондові біржі, валютні біржі, фінансові небанківські інститути, страхові компанії, пенсійні та інші фонди, ощадні каси, ломбарди тощо |
Державно-регулятивна | Біржі праці (служби зайнятості), митна система, система оподаткування, державні фонди для сприяння діловій активності тощо |
Науково-дослідне та інформаційне забезпечення | Науково-дослідні установи з вивчення ринкових проблем, юридичні контори, рекламні агенції, аудиторські й консалтингові фірми, спеціальні навчальні заклади |
Функції ринкової інфраструктури:
– полегшення учасникам ринкових відносин процесу реалізації та сприяння їх інтересам;
– підвищення оперативності ефективності роботи ринкових суб’єктів на основі спеціалізації;
– організаційне оформлення ринкових відносин;
– полегшення форм юридичного та економічного контролю, державного і громадського регулювання.
Свої функції ринок виконує через розгалужену інфраструктуру. Між ступенем розвитку ринку та його інфраструктурою існує тісний зв’язок, оскільки, взаємодіючи з усією системою економічних відносин, ринкова інфраструктура виступає необхідною умовою розвитку всіх суб’єктів господарювання.
Ринкова інфраструктура повинна бути пропорційна рівню розвитку виробництва на кожному етапі розвитку суспільства. Сучасна економіка України вимагає наявності потужних промислових і торгово-складських комплексів, інформаційно-комерційних мереж, високоефективних засобів фінансово-кредитних розрахунків тощо. Існує пряма залежність: чим краще розвинена інфраструктура, тим більш розвинений внутрішній ринок.
Використовуючи світовий досвід розвитку елементів ринкової інфраструктури, слід пам’ятати, що вітчизняна економічна система має свої, притаманні лише їй особливості. Тому на практиці використання світових здобутків у галузі економіки повинне бути скориговане відповідно до українських реалій, а пріоритетом з боку держави має стати забезпечення усіх правових, соціальних та економічних умов успішного розвитку ринкової інфраструктури.
5. Сучасна організація виробництва
У сучасній економіці виділяють декілька основних форм організації виробництва: концентрація, спеціалізація, кооперування і комбінування.
Концентрація являє собою процес оптимального зосередження виробництва на великих підприємствах, в окремих “точках” – промислових центрах та вузлах.
Зосередження виробництва призводить до масового виробництва продукції за рахунок механізації та автоматизації (конвеєри), підвищує кваліфікацію робітників та надає економічні вигоди виробникові. Концентрація сприяє технологічному переобладнанню підприємств та переведенню його на нові технології.
Поняття “спеціалізація” існує як в аспекті територіального поділу праці (йдеться про країни та обмін між ними), так і в плані організації виробництва.
Спеціалізація – це звуження профілю підприємств, орієнтація на виготовлення певного продукту, деталей, вузлів або обмеження виробництва окремою стадією послідовного технологічного ланцюга (наприклад, виготовлення деревних плит у меблевому виробництві). Спеціалізація значною мірою здешевлює виготовлення продукції, однак вимагає кооперування підприємств і зменшує витрати виробників.
Кооперування – це регулярні, спеціально обумовлені зв’язки між спеціалізованими підприємствами. Кооперування визначається постачанням певних вузлів, деталей, товарів, науково-технічних розробок підприємствами. Кооперування є дуже важливою умовою комплексного розвитку господарства як в цілому, так і на окремих територіях.
Комбінування – це зосередження на одному підприємстві декількох виробництв на основі спільної або комплексної переробки сировини (лісокомбінат), її послідовної переробки (металургійні комбінати) або спільного використання енергетичних, транспортних або складських засобів.
6. Типи підприємств
Сучасні підприємства розрізняються не тільки за сферами діяльності, але й за формами власності, що виявляється в різних організаційних формах підприємств (схема 11).
Підприємництво – найменша структурна одиниця господарства, яка характеризується самостійною діяльністю та технічною завершеністю, спрямована на виробництво товарів і послуг з метою одержання прибутку. За формами власності виділяють приватні, державні та колективні підприємства.
Схема 11
Власність та підприємство
Географічна задача 10
Поміркуйте, які форми власності можуть мати такі підприємства: вугільна шахта, атомна електоростанція, перукарня, невеликий продуктовий магазин, машинобудівний завод, районна поліклініка, фермерське господарство, маршрутне таксі.
7. Поняття про територіальну структуру господарства
Галузі господарства розміщені на території держави нерівномірно, залежно від природних умов та ресурсів, наявності працездатного населення, особливостей географічного положення. Тому існує територіальний (географічний) поділ праці між регіонами.
Територіальна структура – характеризує особливості розміщення галузей господарства в різних частинах країни.
Найменшими елементами територіальної структури є промислові пункти, ця назва характеризує їх точкове розміщення. У промисловому пункті розміщується одне підприємство (або філія великого підприємства).
Промисловий центр – населений пункт із групою промислових підприємств, які часто взаємопов’язані спільними інфраструктурними виробництвами, а іноді – технологічними зв’язками.
Промисловий вузол – це зосередження кількох центрів і пунктів, в якому підприємства поєднуються певними виробничо-технологічними зв’язками, спільністю транспортно-географічного розміщення, загальними системами інфраструктури й поселень для найефективнішого використання природних, матеріальних і трудових ресурсів. (Наприклад, у Донецьку діють сотні взаємопов’язаних підприємств металургійної, будівельної, хімічної, машинобудівної галузей промисловості).
Під промисловими агломераціями розуміють досить великі форми територіального зосередження багатьох промислових центрів навколо великого вузла, які відрізняються високим рівнем територіальної концентрації підприємств різних галузей промисловості, інфраструктурних об’єктів, наукових, освітянських, культурних закладів, а також високою густотою населення (наприклад, Київська, Донецько-Макіївська).
Промисловий район – велика територія з відносно однорідними природними умовами, з характерним спрямуванням розвитку продуктивних сил, відповідною спеціалізацією підприємств, виробничою та соціальною інфраструктурою (наприклад, Донецький, Придніпровський, Прикарпатський райони).
– До якої з одиниць територіальної структури належить ваш населений пункт?
Контрольні запитання
1. Дайте визначення поняттям “господарство”, “господарські комплекси”, “галузь”.
2. Охарактеризуйте сучасні зміни в економіці України.
3. Назвіть галузі виробничої та невиробничої сфери.
4. Як розрізняють підприємства за формою власності? У чому відмінності між приватним підприємством (ПП) і відкритим акціонерним товариством (ВАТ)? Наведіть приклади державних підприємств та ВАТ.
5. Поясніть відмінність між поняттями “галузева структура господарства” і “територіальна структура господарства”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...