Загальний закон капіталістичного нагромадження – обгрунтований К. Марксом закон, згідно з яким зі збільшенням національного багатства, розміру та інтенсивності зростання функціонуючого капіталу, а отже, абсолютної кількості пролетаріату та продуктивної сили його праці, зростає відносна промислова резервна армія праці, тобто існує постійне перенаселення (злидні якого прямо пропорційні “мукам праці” (термін К. Маркса) активної робітничої армії) та офіційний пауперизм. Складові З. з. к. н.: 1) сталі, сутнісні та загальні зв’язки між
розмірами зростання національного багатства та функціонуючого капіталу, в т. ч. енергії його зростання, з одного боку, й збільшенням відносної промислової резервної армії праці – з іншого; 2) наявність таких зв’язків між зростанням промислової резервної армії порівняно з активною робітничою армією, з одного боку, і постійним перенаселенням – з іншого; 3) прямо пропорційна залежність між злиднями у сфері постійного перенаселення і муками праці активної робітничої армії; 4) наявність такої залежності між злиденними верствами робітничого класу і промислової резервної армії, з одного боку, та офіційним пауперизмом
– з іншого. Водночас цей закон, “подібно до всіх інших законів модифікується, – за словами Маркса, – численними обставинами…”. У сформульованій Марксом розгорнутій сутності закон діяв здебільшого в період первісного нагромадження капіталу та на нижчій стадії капіталізму; в Україні з 1990. Відтак у розвинених країнах світу між розмірами зростання національного багатства та функціонуючого капіталу й збільшенням відносної резервної промислової армії праці існує певна непропорційна кореляція, яка виникає не з часу розвитку капіталістичного способу виробництва, а лише на початку XIX ст. Прямолінійніший характер, хоча й із непрямо пропорційною залежністю, має процес зростання промислової резервної армії та постійного перенаселення. Непропорційна кореляційна залежність існує також між зростанням промислової резервної армії праці та активною робітничою армією (яка у тривалому періоді зростає швидше). Муки праці сучасних найманих працівників пов’язані з електронним тейлоризмом, одноманітністю праці на пульті управління, з працею в значно погіршеному довкіллі (через хімічне, теплове, механічне, інформаційне забруднення), м’язовим голодом тощо. Але оскільки середня тривалість життя в розвинених країнах зростає, поліпшуються антропометричні характеристики людини, твердити про постійне зростання мук праці в сучасних умовах недоцільно. Між становищем безробітних і муками праці найманих працівників існує обернено пропорційна залежність. Нині некоректно говорити й про однобічну спрямованість розвитку злиденних верств населення і промислової резервної армії праці. Така залежність може існувати між зростанням злиденних верств населення та офіційним пауперизмом. Двома основними формами вияву З. з. к. н., за Марксом, є абсолютне та відносне погіршення становища робітничого класу. Західні вчені також визнають цей поділ (див. Злиденність). Концентроване вираження першого – зниження життєвого рівня населення, яке, своєю чергою, відбувається у формі фізичної та соціальної злиденності. Перша з них у розвинених країнах світу, як правило, відсутня, але існувала в 90-х ХХ-на початку XXI ст. в Україні. Глибинна сутність закону (“багаті ставатимуть ще багатшими, а бідні – ще біднішими”) реалізується лише в окремих країнах світу і в окремі періоди часу. Отже, З. з. к. н. діє в окремих країнах світу впродовж певного періоду, але не в таких антагоністичних формах, як це сформульовано Марксом. Водночас окремі західні вчені (наприклад, Дж. Робінсон) не заперечують його дію і в умовах сучасного капіталізму.