ЗАРАЗНІ ХВОРОБИ



ЗАРАЗНІ ХВОРОБИ – виникають у результаті проникнення в організм патогенних мікробів.

Будь-яка хвора бджола є джерелом захворювання всієї бджолиної сім’ї, чи то інфекційна, чи інвазійна хвороба. Усі 3. х. мають інкубаційний (прихований) період перебігу. До цього періоду належить момент потрапляння збудника хвороби в організм бджоли або личинки до прояву клінічних ознак хвороби. Деякі збудники захворювань можуть паразитувати на зовнішніх покривах бджіл.

Тривалість інкубаційного періоду при різних хворобах є різною. Наприклад,

при гнильці вона коливається в межах 1- 2 днів, при нозематозі – 1-3 тижнів. У цей період відбувається активне розмноження збудника хвороби, який, виділяючи токсини, порушує процеси травлення, дихання, кровообігу й послабляє імунітет бджоли або личинки. За інкубаційним періодом іде період явного прояву ознак хвороби, і хвора бджола або личинки являють собою інтенсивне джерело інфекції через виділення в зовнішнє середовище збудника, наприклад, з кишечника або через трахеї.

Деякі збудники хвороб якийсь час можуть жити поза організмом комахи. Тому окремі елементи навколишнього середовища можуть стати джерелом зараження

й причиною поширення хвороби в одній бджолосім’ї, передачі її від хворої сім’ї до здорової, від неблагополучної пасіки до благополучної.

Поширення хвороби в одній бджолиній сім’ї найчастіше відбувається через корм, від хворої сім’ї до здорової – за допомогою бджолиного злодійства, через водопій, при зльотах безматкових сімей тощо. Недосвідченість бджоляра також може сприяти поширенню хвороби на пасіці (приєднання частини хворої сім’ї до здорової, підсадження хворої матки, встановлення стільників від хворої сім’ї). Поширення хвороби від неблагополучної пасіки до благополучної може, мати кілька причин: продаж бджолосімей, пакетів і маток з карантинних пасік; передача меду, стільників, суші, вощини від хворих сімей до здорових; переліт хворих роїв, блукаючих бджіл, трутнів, бджіл-злодійок на інші пасіки; використання бджолярем того самого інвентарю при огляді хворої й здорової сім’ї (вулики, стільники, рамки, димар, медогонка, халат), а також переліт паразитів і хижаків із хворих сімей до здорових.

Найпоширеніші переносники хвороб на пасіках: воскова міль, злодій-удавальник, шинковий шкіроїд, щипавка, мураха, оса, бабка. Після проникнення паразита – переносника хвороби в організм бджоли або личинки нервова система рефлекторно активізує ряд захисних пристосувань для знешкодження й ліквідації патогенного мікроба. На результат боротьби між збудником захворювання й ураженим організмом впливають умови зовнішнього середовища. Якщо сприятливі умови не дозволяють мікроорганізмам проникнути в тканини особини, хвороба або не розвивається, або розвивається дуже слабко й повільно, часто закінчується видужанням. Несприятливі умови знижують захисні сили організму, інфекція розвивається стрімко, і хвороба закінчується смертю.

Розвиток інфекції залежить від виду мікроба, його кількості й вірулентності (здатності жити й розмножуватися в макроорганізмі, придушуючи його захисні властивості). А інфекція бджолиної сім’ї визначається кількістю захворілих особин, формою (повільна або швидка) перебігу хвороби й темпом відтворення потомства. Одиничні захворювання з повільною формою в одній бджолосім’ї зазвичай не позначаються на життєдіяльності бджіл. Така сім’я нічим не відрізняється від здорової. А при масовому захворюванні бджіл у сім’ї й гострій формі перебігу захворювання сім’я швидко слабшає й дуже відрізняється від здорової.

При прихованій формі перебігу хвороби збудник знаходиться всередині вулика: у гнізді, кормі, смітті, на стільниках. Таке його місце розташування забезпечує постійний контакт з організмом бджіл і личинок, але при біологічно здоровому організмі бджоли хвороба розвивається вкрай повільно. Так, наприклад, при температурі клубу бджіл узимку не вище 21 °С і влітку в гнізді не нижче 34 °С бджоли, уражені паразитом ноземи, практично не занедужують або занедужують, але не гинуть, тому що регенерація епітелію середньої кишки бджоли проходить швидко, а для розвитку паразита це несприятливі умови. Дорослі личинки, наприклад, можуть хворіти на європейський гнилець і не гинути від нього на початку розвитку хвороби. Це всі приховані форми хвороби, що не виявляють себе при зовнішньому огляді бджоли, але при найменшій зміні зовнішніх умов на несприятливі для бджолиної сім’ї та сприятливі для збудників інфекції хвороба переходить у гостру форму.

Хвороба може протікати в легкій формі, при якій ознаки ледь виражені й за ними важко поставити діагноз, і наявність інфекції можна підтвердити тільки лабораторним способом. У бджіл досить часто зустрічається прихована форма перебігу хвороби, тому не вдається вчасно відокремити хвору сім’ю від здорової й ужити необхідних оздоровчих заходів.

Ступінь схильності бджіл до інфекцій і деяких захворювань залежить також від їхньої породи. Це можна пояснити наявністю імунітету, що може бути вродженим або придбаним.

Личинки не занедужують нозематозом, амебіазом, акарапідозом, але хворіють на європейський і американський гнилець, мішочницьким розплід й аспергільоз. Причому кожна з названих хвороб уражає личинку в певному віці. Протягом перших трьох днів у личинок досить стійкий імунітет до європейського гнильцю, з третього по п’ятий день, коли вони годуються медом і пергою, схильність до цієї хвороби підвищується. З п’яти-шестиденного віку личинки легко уражаються збудниками американського гнильцю, мішочницького розплоду й перицистозу. На цей період часу припадає розчинення личинкових тканин і формування лялечки, тому вроджений імунітет різко знижується й складаються сприятливі умови для розвитку названих збудників хвороб розплоду, які проникають усередину нього з медом і пергою.

У перші два дні свого розвитку лялечка може загинути від американського гнильцю, мішочницького розплоду, перицистозу й рідше від європейського гнильцю. Лялечка гине в тих випадках, коли один із зазначених збудників хвороби проникнув в організм личинки й розвивався там настільки повільно, що личинка вже припинила свій розвиток і перетворилася на лялечку.

Дорослі бджоли хворіють на нозематоз, амебіаз, акарапідоз, паратиф, септицемію й досить часто є носіями збудників хвороб личинок. Тому протягом усього періоду розвитку бджоли їй загрожують різні інфекційні й інвазійні хвороби. А протягом усього року, як уже говорилося, бджоли піддаються сезонним хворобам. Бджолина сім’я може хворіти цілий рік: у зимово-весняний період – на нозематоз, амебіаз, акарапідоз, у літньо-осінній період – на мішочницький розплід, європейський гнилець, перицистоз, аспергільоз. Таким чином, у зимовий період спостерігатиметься в основному мор дорослих бджіл, а влітку – розплоду. Натомість при змішаних хворобах сім’я швидко слабшає й гине.

Щоб скоротити загибель бджолосімей на пасіках, одночасно зі спрямованим виведенням порід бджіл зі стійким імунітетом вживають ряд заходів щодо їхньої вакцинації.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Голосні та приголосні звуки.
Ви зараз читаєте: ЗАРАЗНІ ХВОРОБИ