ІІ Універсал

ТЕМА 3 УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ (березень 1917 – початок 1918 р.)

§ 15. ІІ Універсал

1. Угода Центральної Ради і Тимчасового уряду.

2. Виступ полуботківців та його розгром.

3. Наступ антиукраїнських сил.

Якими подіями було викликано проголошення II Універсалу?

Тяжке становище в країні, яке дедалі погіршувалося, масові демонстрації 18 червня в Петрограді й інших містах, невдалий наступ на Південно-Західному фронті змусили Тимчасовий уряд шукати угоди з Центральною Радою. У Петрограді непокоїлися з приводу подій в Україні, й уряд, пообіцявши забезпечити права її народу в місцевому управлінні та самоуправлінні, звернувся із закликом до Центральної Ради не відриватися від єдиної батьківщини і не розколювати армію. Однак марність подібних відозв стала настільки очевидною, що 29 червня до Києва прибула російська делегація на чолі з міністрами О. Керенським, І. Церетелі та М. Терещенком для переговорів. Платформою для перемовин представники Тимчасового уряду обрали тезу про те, що Центральна Рада має відкласти остаточне розв’язання питання про статус України до Установчих зборів, а до того часу лише “готуватиме автономний устрій”. Кошти на організацію управління краєм представники петроградського уряду обіцяли виділити в тому разі, якщо державні структури підпорядковуватимуться Петрограду.

Подібні положення містила й постанова Тимчасового уряду про затвердження Генерального секретаріату, надіслана до Києва 3 липня 1917 р. після завершення переговорів. Цим документом закріплювалося становище “вищого органу для керування крайовими справами на Україні”. Склад українського уряду мав затверджувати Тимчасовий уряд. Петроград не заперечував проти створення українських військових частин, однак стояв на тому, щоб зберігалась єдність командування, дотримувався мобілізаційний план, а українські національні формування вчасно відбували на фронт. Переговори на деякий час зняли напругу у відносинах УЦР з правлячими колами в Петрограді.

3 липня 1917 р. Центральна Рада проголосила свій II Універсал, яким підтверджувалась єдність дій з Тимчасовим урядом.

Документи і матеріали

Громадяни землі Української!

Временное Правительство, стоячи на стороні завойованої народом волі, визначаючи за кожним народом право на самовизначення і відносячи остаточне встановлення форми його до Учредительного Собрания, – простягає руку представникам Української демократії – Центральній Раді – і закликає в згоді з ним творити нове життя України на добро всій революційній Росії.

Вважаючи, що утворення краєвого органу Временного Правительства на Україні забезпечує бажане наближення управління краєм до потреби місцевої людності в можливих до Учредительного Зібрання межах, визнаючи, що доля всіх народів Росії міцно зв’язана з загальними здобутками революції, ми рішуче ставимося проти замірів самовільного здійснення автономії до Всеросійського Учредительного Собранія.

З II Універсалу//Хрестоматія з новітньої історії. 1917-1945. – С. 38-39.

УЦР брала на себе зобов’язання поповнити свій склад представниками національних меншин, щоб стати “єдиним найвищим органом революційної демократії України, який буде представляти інтереси всієї людності нашого краю”. В Універсалі вказувалося, що Центральна Рада “підготовлятиме проекти законів про автономний устрій України для внесення їх на затвердження Установчих зборів”. УЦР виступала проти “самовільного здійснення автономії України до часу їх скликання”. У документі також ішлося про намір мати своїх представників при кабінеті військового міністра, Генеральному штабі та Верховному головнокомандувачу, які мали брати участь у комплектуванні українських військових підрозділів.

Угода Центральної Ради з Тимчасовим урядом свідчила про те, що обидві сторони пішли на взаємні поступки.

Документи і матеріали

… Центральна Рада сплатила за порозуміння з Тимчасовим урядом невиправдано високу ціну. …відмовилася від певної свободи дій, запевняючи, що вона настроєна рішуче “проти замірів самовільного здійснення автономії України” до скликання Установчих зборів… Центральна Рада віддала російському урядові право затвердження членів Генерального секретаріату, яке попередньо належало їй. Одне слово, у політичному розумінні це був крок назад у розвитку української революції.

Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття.

Нариси політичної історії. – С. 97.

Намагання керівників Центральної Ради досягти порозуміння з Тимчасовим урядом і угода з ним викликали обурення серед частини діячів українського національного руху, які обстоювали самостійність України. Лідером самостійників...

був М. Міхновський. До їх числа належали голова Братства самостійників В. Отаманівський, члени Військового клубу ім. гетьмана Павла Полуботка М. Шаповал та ін. Самостійники вирішили підняти збройний виступ, унаслідок якого всю владу в Києві, а потім і в усій Україні передати Центральній Раді.

Переворот мали здійснити українські військові частини, насамперед

2-й український полк ім. П. Полуботка (“полуботківці”), що тільки-но формувався. Полковий комітет розробив програму виступу під назвою “План робіт 2-го Українського полку ім. П. Полуботка з 3 (16) на 4 (17) липня 1917 року”, яким передбачалося захоплення основних установ Києва. Полуботківці підготували також звернення до громадськості, в якому зазначалося: “Розглядаючи сучасне становище народів, які населяють Росію, ми бачимо, що український народ не має тих прав, яких домагається кожна окрема нація і які мають належати кожному окремому народу. Висунутий Російською революцією лозунг самовизначення народів залишається лише на папері. Ми, українці-козаки, що зібрались в Києві, не хочемо мати свободи лише на папері або півсвободи. Після проголошення першого Універсалу (другого ми не визнаємо), ми приступаємо до заведення порядку на Україні… Визнаючи Українську Центральну Раду за свій найвищий уряд, ми поки що виганяємо зрадників з України без її відома. Коли ми все опануємо силою, тоді цілком підпорядкуємось Українській Центральній Раді. Тоді вона повинна буде порядкувати як у Києві, так і на всій Україні як у своїй хаті…”.

Виступ розпочався в ніч із 4 на 5 липня. Солдати-полуботківці виступили з Сирецьких таборів, зайняли казарми 1-го запасного полку, забрали там зброю та вирушили до міста. Проте командир богданівців полковник Ю. Капкан, який обіцяв узяти участь у виступі, вирішив використати свій полк для приборкання полуботківців. Коли він вивів солдат з казарм, частина богданівців приєдналася до полуботківців. Повстанці почали займати найважливіші установи Києва та вчиняти погроми. У місті почалася паніка. Підійшовши до будинку Центральної Ради, повсталі вигукували “Слава Центральній Раді!”. Сама ж Центральна Рада 5 липня скликала термінову нараду Генерального секретаріату, на якій був присутній і представник повстанців. Було досягнуто згоди щодо пинення конфлікту беззбройними засобами. М. Грушевський та інші керівники УЦР засудили дії полуботківців, однак виступали за мирне розв’язання проблеми. Із цією метою вони розпочали переговори з повстанцями. Коли переговори добігали кінця, приїхав генерал Л. Кондра – тович (очолював штаб для роззброєння повстанців). Він повідомив, що командувач Київського військового округу полковник К. Оберучев дав розпорядження вжити проти полуботківців найрішучіших заходів і направив для цього війська.

ІІ Універсал

Мітинг самостійників у Києві. Літо, 1917р.

В. Винниченко і Л. Кондратович негайно поїхали до К. Обручева з проханням не застосовувати зброї. Проте полковник відмовився скасувати свій наказ. Повстанці були роззброєні й відправлені на Румунський фронт. Частину з них було заарештовано та передано російським судовим властям. Хоча УЦР домоглася відправки полку ім. гетьмана Павла Полуботка як єдиного цілого, фактично вона сприяла придушенню його виступу. Очевидці зауважували: “Залишаючи Київ вони (полуботківці) посилали прокляття Центральній Раді і обіцяли допомогти більшовикам у боротьбі з Тимчасовим Урядом, якщо це знадобиться…”.

Після липневих подій 1917 р. у Києві прибічники єдності й неподільності Росії розгорнули відкритий наступ проти національно-визвольного руху, зокрема проти українства. У Києві й інших містах вийшли на поверхню організації та товариства, які відверто виступали проти автономії України. Російський есер полковник К. Оберучев стягував до Києва контрреволюційно настроєні військові частини. Зокрема, до міста були введені полки донських козаків і кірасирів, яких і використали для розгрому українізованих частин. 26 липня, коли з київського вокзалу на фронт виїжджав Перший український полк ім. Богдана Хмельницького, за наказом командування кірасири відкрили кулеметний вогонь по ешелону. Було вбито 16 і поранено 30 осіб. Коли поїзд зупинився, на нього налетіли донці та кірасири й обеззброїли богданівців.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: ІІ Універсал