Італійська політика німецьких імператорів


ЄВРОПА ВІЗАНТІЯ АРАБСЬКИЙ СВІТ

§ 15. Німеччина

3. Італійська політика німецьких імператорів

На початку XII ст. Німецька імперія об’єднувала землі сучасних Німеччини, Австрії, Швейцарії, Бельгії, Голландії, Чехії, частини Франції (Бургундія) та Північної й Центральної Італії. Це була сукупність окремих територій, управління якими здійснювали, по суті, незалежні світські церковні князі.

Вийшовши з кризи часів боротьби за інвеституру,


німецькі правителі династії Штауфенів (1138-1254) намагаються повернути імперії колишню могутність. Яскравою постаттю з-поміж правителів династії Штауфенів був імператор Фрідріх І (1152-1190). Італійці дали йому прізвисько Барбаросса – Рудобородий. Він мав неабиякий талант полководця та дипломата, був обдарованим, відважним, жвавим у спілкуванні, однак схильним до жорстокості.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

XII ст. Італійський хроніст Ацербус Морена про Фрідоіха І Барбароссу

Імператор походив зі знатного роду. Був середнього зросту, мав гарну поставу і стрункі ноги. Його ясне обличчя мало блідо-рожевий колір. Волосся було рудувате, г кучеряве, вираз обличчя веселий – здавалося, що він постійно посміхається. Мав білі зуби, дуже гарні руки та привабливі уста. Був завжди досить войовничий… До рис його характеру належали сміливість, безстрашність, спритність, красномовство. Був щедрим, але не марнотратним, обережним і далекоглядним у судженнях, кмітливим і розумним. До друзів і добрих людей був привітний, до злих – лютий і непримиренний. Любив справедливість і шанував закони, був богобоязливий і завжди готовий подати милостиню нужденним…

Ціною значних поступок Фрідріх І Барбаросса добився примирення з наймогутнішими німецькими князями і спрямував усі сили на підкорення Північної Італії. Хоча ця територія формально входила до складу Священної Римської імперії, вона, по суті, залишалася самостійною і підпорядковувалася німецьким королям лише толі, коли там знаходилися їхні війська. Упродовж свого правління Фрідріх Барбаросса здійснив п’ять походів в Італію. Його приваблювали розвинені італійські міста, особливо Мілан. У 1158 p., під час другого походу Фрідріха Барбаросси в Італію, було переглянуто права ломбардських міст: імператор набув права призначати чиновників, управителів, карбувати монету, збирати податки, торгове мито тощо. Мешканці Мілана коритися не бажали. Фрідріх взяв місто в облогу, яка тривала понад два роки. І тільки в березні 1162 р. виснажені голодом міланці були змушені здатися. Усе населення вийшло з міста: люди були босі, із мотузками на шиях, із посиланими попелом головами, зі свічками в руках. Мілан було зруйновано, його територію переорано, а свіжі борозни посилано сіллю на знак того, що це місце прокляте.

Страшна звістка про розправу з міланцями облетіла всю Італію. Для відсічі імператорові 22 міста об’єдналися в Ломбардську лiги, яку підтримав Папа Римський.

У 1176 р. ополчення Ломбардської ліги біля Леньяно, що неподалік від Мілана, розгромило імператорське військо. У руках переможців опинилася навіть зброя Фрідріха Барбаросси. Він примирився з папою і визнав самоврядування північноіталійських міст.

Італійська політика німецьких імператорів

Вежа з гербом у Мілані. XV ст. Сучасне фото

Історична цікавинка

Фрідріху І Барбароссі було нелегко досягти порозуміння з папою. У1177 р. на паперті собору Св. Марка у Венеції відбулася процедура примирення імператора з папою. Вона нагадувала зустріч столітньої давності в Каноссі, коли Генріх IV три дні на колінах вимолював прощення папи. Тільки тепер гордий Барбаросса повинен був поцілувати черевик папи й тримати за вуздечку його коня під час урочистостей.

Невдовзі Фрідріх Барбаросса зумів частково затамувати гіркоту своєї поразки в Італії, влаштувавши шлюб свого сина Генріха зі спадкоємицею Сицилійського королівства, що дало змогу приєднати до Німеччини Південну Італію. Це означало серйозне погіршення позицій Папської держави, яка тепер була оточеною володіннями Штауфенів як з півночі, так і з півдня. Однак подальша доля виявилася неприхильною до Фрідріха І Барбаросси: 1190 р. під час Третього хрестового походу він безславно загинув – утопився в гірській річці.

Легенда переказує, що Фрідріх І Барбаросса не помер. Він просто міцно спить у горах Тюрингії, сидячи на стільці зі слонової кістки та схиливши голову над велетенським кам’яним столом. Його сон стережуть шестеро вірних рицарів. Століттями Фрідріхова вогненна борода росте й обвивається навкруг столу. Коли вона обів’є стіл утретє, імператор прокинеться, вийде з гірської печери і піднесе Німеччину до світових вершин.

Спроби підпорядкувати Італію робили наступники Барбаросси – син Генріх VI (1190-1197) та внук Фрідріх II (1212-1250). Фрідріх II народився в Сицилійському королівстві. Ще в трирічному віці він був проголошений спадкоємцем сицилійського трону. Після смерті Генріха VI малолітнього Фрідріха взяв під опіку

Папа Інокентій ІІІ. Саме він 1212 р. і допоміг юнакові стати німецьким королем. Через деякий час князі обрали Фрідріха II імператором Священної Римської імперії. Але в Німеччині він почувався чужинцем і відвідав країну лише тричі, проживши там загалом близько 9 років.

Ставши імператором, Фрідріх II починає зміцнювати владу, насамперед, у Сицилійському королівстві – перлині своїх володінь. Тут він запровадив зразкову систему управління, коли вся влада зосереджувалася в руках монарха. Королівський двір у столиці Сицилії – Палермо відзначався особливою розкішшю і вишуканістю. Фрідріх II оточив себе візантійськими, арабськими та єврейськими вченими, цікавився питаннями математики, фізики, медицини, астрономії, філософії. Він навіть написав трактат про соколине полювання, став одним із фундаторів італійської поезії. У Неаполі імператор заснував університет.

Продумана податкова політика дозволила Фрідріхові суттєво поповнити державну скарбницю. Завдяки цьому імператор збудував міцний флот і першим у Європі створив постійне військо, основою якого були сицилійці-мусульмани. Він мав також винятковий дипломатичний хист і під час Шостого хрестового походу зумів домовитися з єгипетським султаном про мирне повернення християнам Єрусалима. У цьому святому місті Фрідріх II сам поклав на свою голову корону і прийняв титул короля Єрусалимського.

Єдиним невирішеним питанням залишалося підкорення Північної Італії. Тут імператор наштовхнувся на протидію незалежник італійських міст і папства. Тривала війна не принесла бажаної перемоги. У розпалі військових дій Фрідріх II несподівано помер.

КАНЦОНА (італ. canzone – пісня) – жанр середньовічної лірики трубадурів Провансу: пісня про рицарську любов, пов’язана з культом Прекрасної дами.

Італійська політика німецьких імператорів

Фрідріх II коронує себе в Єрусалимі

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

XIII ст. “Хроніка Фра Саламбене де Адамо” про Фрідріха II

Це була людина хитра, дволика, злісна, славолюбна, лукава, дратівлива. Водночас це була людина виняткових якостей, якщо вона бажала виявити свою доброту і прихильність, – привітна, приємна, захоплююча, діяльна; він умів читати, писати, співати, складати кантилени і канцони; він був вродливий і мав гарну статуру, хоча зросту був середнього… Він знав також безліч різних мов… Якби він був справжнім католиком і любив Бога, Церкву і власну душу, то йому в цьому світі знайшлося б дуже мало рівних з-поміж правителів…

Військом брат французького короля Карл Анжуйський. У війні з папою та анжуйцями загинули всі представники династії Штауфенів. Останнього з них було страчено 1268 р. в Неаполі. Від імперії відокремилися Італія, Бургундія і Нідерланди. У цей час у Німеччині тривало “міжкоролів’я”. Сильна колись країна розпалася на самостійні володіння – територіальні князівства. До рук князів перейшли головні функції державної влади.

КАНТИЛЕНА (латин, cantilena – спів) – у середньовічній французькій поезії ліро – епічний вірш, покладений на музику.



1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Пояснення написання літер українського алфавіту.
Ви зараз читаєте: Італійська політика німецьких імператорів