ЗЕМЛЯ


Культурологічний словник

ЗЕМЛЯ – символ астральний і космічний; матері-годувальниці; Вітчизни; духовності; життя; багатства; щедрості; родючості; плодючості; позитивного і негативного начала; світла і темряви; гріхопадіння, місця вигнання людини з раю. До землі український народ почуває глибоку повагу, яка часом межує з обожненням. Землю називають святою і матір’ю, бо з неї створено першу людину, земля годує всіх людей і тварин. Нею


клянуться, при цьому цілують її або з’їдають жменьку землі – і ця клятва вважається найстрашнішою. Бити без потреби по землі палицею або чимось іншим вважається таким же великим гріхом, як бити рідну матір (Булашев Г. О. Український народ. – С. 268). Наші предки зважали, що земля жива, бо “тілько живе може живому життє дати”. А земля давала життя і житу, і пшениці, і усякій пашниці. “Земля наша мати, всіх годує”, “Земля дає все і забирає все”, – стверджують прислів’я. “Земля – мати”, а “Сонце – батько, Місяць – вітчим”. Ці народні афоризми відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів. Слово “земля” в українській культурі уособлює кілька значень, і така ж неоднорідна символічна знаковість цього образу: астральний і космічний символ, образ матері-годувальниці і образ землі – Вітчизни. Земля-мати – дополітеїстичний образ-тотем протоукраїнців, які поклонялися родючій ниві, всій землі. Образ землі-матері ввійшов поетичним символом до фольклору українського та інших слов’янських народів (Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. – 28 с.).



1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Альдегіди.
Ви зараз читаєте: ЗЕМЛЯ