Адміністративно-командна система
Політологічний словник
Адміністративно-командна система – система управління суспільством, що грунтується на жорстких методах бюрократичного централізму. Термін А.-к. с.; з кінця 80-х років застосовується у суспільних науках для характеристики соціально-економічного і політичного устрою, що існував у Радянському Союзі та був змодельований країнами створеного під його впливом так званого соціалістичного табору.
А.-к. с. постала своєрідним витвором радянсько-партійної бюрократії й послужила основою втілення невластивої для ментальності,
Відправним пунктом формування А.-к. с. стала жовтнева революція в Росії 1917 року. З її перемогою було започатковано втілення в суспільну практику системи практичних заходів, які передбачали: значне збільшення обсягів виробництва, передусім за рахунок форсованої індустріалізації, привласнення державою усіх засобів виробництва, централізований розподіл ресурсів і керівництво виробничим процесом як своєрідну альтернативу вільному ринку. Характерно, що визначальною в цій системі виступала не економічна підсистема, як це передбачалося марксистською політекономією, а суто політичні міркування, зорієнтовані на зміну відносин власності й створення матеріальної бази комунізму. А.-к. с. набула завершеного вигляду в СРСР у середині 70-х років, коли тотальна бюрократизація постала тут сутнісним системоутворюючим чинником усього суспільного організму, який, у свою чергу, поступово втратив здатність до саморегуляції та існування без державного примусу.
З-поміж причин виникнення А.-к. с. учені називають такі: стійкість у свідомості партійно-радянської бюрократії стереотипів імперсько-централістичного мислення і нехтування національних засадах суспільного життя; необмежена влада комуністичної партії і поліцейсько-бюрократичний характер радянської держави з властивою їм підміною правових способів управління суспільством методами адміністрування; заміна суспільних об’єднань державними чи напівдержавними структурами (партійно-державна, профспілкова і комсомольська бюрократія; військово-промисловий і аграрно-промисловий комплекси та ін.); ліквідація політичного представництва і викривлення системи функціонального представництва; незабезпечення дії принципу поділу влади тощо. Основу А.-к. с. становила монополістична державна власність на засоби виробництва. Вона витворила своєрідний тип формально-бюрократичного керівництва суспільством, яке здійснювалось переважно за допомогою наказів, команд і спиралось на певний рівень легітимності з боку “масового суспільства” з притаманними йому дегуманізацією й деіндивідуалізацією соціальних відносин.
До методів А.-к. с. належали: різноманітні засоби адміністративного примусу і жорсткого централізму на всіх рівнях управлінського циклу (прийняття рішення, організації його виконання, контролю за виконанням); обмеження процесів самоврядування в усіх сферах життєдіяльності суспільства; домінування політико – ідеологічних стимуляторів соціально-економічного розвитку; практика перестраховок, приписок, дріб’язкової регламентації людської діяльності. Правовому виправданню адміністративно-командних методів слугувала, зокрема, ідея злиття прав і обов’язків, яка відкривала дорогу ігноруванню свободи індивідуальної волі суб’єктів права, сприяла розмиванню кордонів між правами та обов’язками, допускала застосування примусу з боку державно-бюрократичних структур до господарських суб’єктів у разі невиконання ними певних приписів. Системний, всеохоплюючий характер проникнення методів свідомого (планового) регулювання суспільних відносин в усі підрозділи та сфери суспільства, у свідомість кожного громадянина тримався на цілісному бюрократичному механізмі, підвалини якого становили номенклатурна (залежна від певних інстанцій) система призначення державних службовців на керівні посади та ідеологія правлячої комуністичної партії. Стиль управління, за допомогою якого діяла номенклатура, становив узгоджену сукупність закріплених у законах правил та процедур, обов’язкових і для об’єктів, і для суб’єктів такого керівництва. До того ж ці правила “освячувались” універсальним засобом впливу на масову свідомість – комуністичною ідеологією, за допомогою якої бюрократія створила закрите суспільство, перетворивши його на своєрідну “фортецю в облозі”. З А.-к. с. пов’язують серйозні помилки і прорахунки у прийнятті важливих внутрішньо – і зовнішньополітичних рішень; вихолощення демократичних інститутів і процедур та перетворення їх на засіб імітації активної політичної участі громадян.
Наприкінці 80-х років А.-к. с. вичерпала свої можливості і ресурси. Спроби її збереження шляхом запізнілої модернізації окремих елементів системи призвели до розпаду останньої. Комуністична партія і держава, які на тлі слабкого розвитку “громадянського комплексу” були основними “агентами модернізації” в СРСР (Т. Парсонс), з’єднавшись воєдино та відірвавшись від суспільства, зумовили системну кризу і спровокували руйнацію країни. Нежиттєздатність А.-к. с., що підтвердилася майже одночасним її зникненням у східноєвропейських країнах, на думку вчених, була пов’язана з деструктивним впливом кризового комплексу, зокрема із взаємодією криз політичної легітимності, економічного виробництва, соціального забезпечення, етичних і культурних взаємин (П. Кеннеді). Як наслідок, українське суспільство та інші соціальні утворення радянської псевдофедерації стали пасивними спостерігачами зовні могутньої, але порожньої із середини партійно-державної піраміди.
Бюрократия как феномен власти и управления. – К., 1989; Гукасян Р. Е. Концепция слияния прав и обязанностей и административно – командные методы управления // Советское государство и право. – 1989. – № 7; Бюрократия и общество. – М., 1991; Воспенский М. С. Номенклатура: господствующий класс Советского Союза. – М., 1991; Матійчук В. I., Ткаченко В. М. Концепції радянського тоталітаризму: порівняльний аналіз / Україна XX ст. Проблеми національного відродження. 36. наук, праць. – К., 1993.
В. Горбатенко
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...