АНТИУТОПІЯ
Соціологія короткий енциклопедичний словник
АНТИУТОПІЯ жанр сучасної літ. та філос. есеїстики, в якому знайшла відображення спрямованість сусп. думки на відслідковування та зображення можливих наслідків упровадження ідеол. та утопічних проектів щасливого суспільства. Змальовані в А. вигадані суспільства ні в якому разі не можна вважати ідеальними; вони повинні викликати не захоплення, а жах. Такі твори мають ще й інші назви: негативна утопія, дистопія (викривлена, перевернута утопія), какотопія. Найвідоміші твори цього жанру: роман О.
А. змальовують, який вигляд мала б бажана досконалість, якщо нав’язати її людям, попри їх бажання, а також межі, поза якими людина починає нагадувати автомат, біоробота або тварину. В такій
Більшість дослідників вказує на те, що А. характерна саме для XX ст. Її причинами є розвиток наук. – техн. прогресу та соціально – політ. колізії, зумовлені І світовою війною, революцією в Росії, II світовою війною, диктатурами Гітлера, Муссоліні, Сталіна, створенням ядерної зброї, холодною війною і т. ін. Проте твори, побудовані на засадах А., з’явилися значно раніше. Провісниками А. вважають Дж. Свіфта, М. Ф. А. Вольтера, У. Ірвінга, С. Батлера, М. Є. Салтикова-Щедріна, Г. К. Честертона та ін. Напр., змальовану Дж. Свіфтом подорож Гулівера до Лапути можна розглядати як А., спрямовану проти сцієнтизму, а опис подорожі того ж героя до країни гуїнгмів – як антиутопію, спрямовану на висміювання гасла : “Людина є цар природи”.
Межа між А. та утопією є дуже рухливою і тому до певної міри – відносною. Позитивні утопії або окремі акценти в їхньому змісті людьми із різними ціннісними орієнтаціями могли сприйматись як неприйнятні і навіть жахливі (напр., спільність майна, держ. виховання дітей і т. ін.). Тобто якщо підійти до утопії з іншою системою ціннісних орієнтацій, то вона може перетворитись на негативну, або А., а можливість такого підходу існувала протягом усього істор. розвитку утопії. Існують такі літ. утопії, виходячи із змісту яких неможливо визначити однозначно, куди їх віднести – до позитивної чи негативної утопії (напр., утопія Е. Бьорка).
Як правило, творець негативної утопії не виражає прямо в самому творі власної системи цінностей, і це звільняє його від необхідності обгрунтовувати позитивну соціальну програму. В свою чергу це позначається на привабливості твору. Напр., на підставі роману “О, чудовий новий світ” можна стверджувати, що О. Хакслі за своїми поглядами є антитоталітарист, але про його позитивну соціальну програму говорити не доводиться. Відомі випадки, коли автор негативної утопії з часом створював і позитивну, яка поставала доповненням до негативної (напр., твір О. Хакслі “Острів”, написаний значно пізніше). Проте в XX ст. і автори, і читачі віддавали перевагу А. Як літ. жанр вона має певні привабливі риси: 1). Як дотепне підмічання прихованих сторін соціального життя А. вражає нас варіантами інтелектуальної гри, цікавої вигадки, несподіваністю сюжетних поворотів. 2). Як словесний шарж або памфлет А. містить іронію, дотепність, інтелектуальну легкість і бажання протистояти натиску суворої дійсності. Негативний підхід та можливість використання сатиричного жанру дають змогу зробити такий твір значно яскравішим і цікавішим порівняно із необхідно дидактичною клас, утопією. Оскільки люди, як правило, відчувають на”собі тиск з боку сусп. норм та настанов, то критика суспільства в А. відповідає суб’єктивно-психол. нахилам людини, свідчить про певну відстороненість особи від суспільства, її прагнення до самозбереження. Читаючи А., людина ніби компенсує утиснуте суспільством відчуття своєї самодостатності. 3). В наш час більшість людей сумнівається у позитивній утопії, оскільки відчуває, що миритися із соціальними хибами не можна, проте активна пропаганда добра та позитивних цінностей теж сумнівна, бо приречена на поразку.
На відміну від позитивної утопії, яка доповнює критику суспільства зображенням належного стану речей, А. повною мірою виконує лише негативну функцію – зосереджує увагу на негативних тенденціях та хибах соціальної реальності і доводить їх до логічного кінця, загострюючи при цьому ситуації або абсурдні, або ж жахливі. Як і утопія. А. руйнує задоволення наявним сусп. життям. Отже, А. – це критика: а) певної утопії; б) самої ідеї утопії; в) певного соціального стану речей. В цілому А. постає як прояв кризи соціально – істор. надії; для неї є характерним істор. песимізм. А. застерігає від однозначно оптимістичного тлумачення сусп. прогресу або, принаймні, деяких версій здійснення такого прогресу; забезпечує можливість побудови досконалого суспільства, а отже, і бажаність орієнтації на здійснення утопічного ідеалу. Реалізація утопії з позиції А. – це побудова раціонально довершеного, досконалого, а тому мертвого світу, якому немає куди далі розвиватись.
У негативній утопії зафіксовані страхи та побоювання переважно тих тенденцій сучасного розвитку, які пов’язані з машиною у широкому розумінні цього слова, або, як говорить Л. Мамфорд, із “мегамашиною”. Виділяють такі прояви означених страхів та побоювань: 1). Страх перед технікою: тут переважно акцентується на явищі інверсії суб’єкта та об’єкта в умовах прогресуючої технізації суспільства; техніка поступово стає володарем, а людина – рабом у виробничій діяльності. 2). Окреслення небезпек, що їх несе людям централізована бюрократична організація. 3). Упереджене ставлення до масового суспільства з усіма його ін-тами, відносинами і цінностями. Це суспільство змальовується як гігантський організм, що повністю поглинає індивіда, розчиняє його в собі, нівелює; перетворює на “гвинтик” соціальної машини. 4). Опозиція до війни як до машини руйнування, розхитування цивілізації, знищення значної кількості населення з подальшою деградацією тих, хто вижив.
Від А. відрізняють романи – попередження та наук, фантастику, які теж можуть зображувати майбутнє людства в негативній тональності, що наближає їх до А. Романи – попередження (напр., роман К. Чапека “Війна з саламандрами”) також часто доводять певну тенденцію розвитку суспільства до її логічного завершення, проте не характеризуються заг. песимістичним настроєм; вони скоріше висміюють ситуацію і пропонують читачеві сміятись разом, а тому в цілому оптимістично настроєні щодо перспектив та можливостей подолання змальованої загрозливої або негативної сусп. тенденції. Крім того, романи – попередження дуже часто зображують не сам результат дії означеної тенденції, а процес її поступового розвитку, приділяючи, таким чином, значну увагу суто худ. аспектам висвітлення ситуації. До романів – попереджень звертались в своїй творчості А. Франс, Дж. Лондон, Г. Уеллс, С. Люк, Р. Бредбері, Р. Мерль, П. Буль та ін.
Наук, фантастика подібна до А. своїм зверненням до картин майбутнього, які зовсім не обов’язково зображуються райдужно та оптимістично. Проте наук, фантастика має більш широкий сюжетний діапазон: опис різноманітних пригод (К. Буличов та ін.), психол. драми, що розгортаються на тлі незвичайних обставин (І. Єфремов, С. Лем, Р. Шеклі та ін.), наслідки певних наук, відкриттів для людства (О. Беляев, А. та Б. Стругацькі та ін.). Одним з напрямів наук, фантастики є т. зв. концептуальна фантастика, до якої інколи зараховують твори, дуже наближені за ознаками до А. (напр., роман А. та Б. Стругацьких “Град приречений”). Таким чином, до А. можна віднести лише ряд творів концептуальної фантастики, яким притаманні окреслені вище риси.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...