БУДОВА СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ – КРОВООБІГ – ЛЮДИНА ТА ЇЇ ЗДОРОВ’Я
Довідник з біології
ЛЮДИНА ТА ЇЇ ЗДОРОВ’Я
КРОВООБІГ
Кров здатна виконувати свої функції тільки при русі. Постійний рух крові по судинах забезпечується діяльністю серця. Циркуляція крові по замкненій системі кровоносних судин у строго певному напрямку, яка забезпечує обмін речовин між організмом і зовнішнім середовищем, називається кровообігом. Система кровообігу включає серце, артерії, вени й капіляри.
БУДОВА СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ.
Серце (cor) – центральний орган кровоносної системи, скороченнями якого здійснюється
Рис. 91. Зовнішній вигляд (ззаду) і схема будови серця: 1 – аорта; 2 – підключична артерія; З – сонна артерія; 4 – непарна коронарна вена; 5 – верхня порожниста вена; 6 – праві легеневі вени; 7 – нижня порожниста вена; 8 – правий шлуночок; 9 – верхівка серця; 10 – лівий шлуночок; 11 – ліве передсердя; 12 – ліві легеневі вени; 13 – легеневі артерії; 14 – праве передсердя; 15 – стулкові клапани; 16- півмісяцеві клапани; 17- сосочкові м’язи; 18 – плечеголовий стовбур; 19 – судини коронарного кола кровообігу.
У праве передсердя кров поступає з верхньої і нижньої порожнистих вен і вінцевих вен самого серця, в ліве передсердя впадають чотири легеневі вени. Шлуночки дають початок судинам: правий – легеневому стовбуру, який ділиться на дві гілки й несе венозну кров в праву та ліву легені, тобто в мале коло кровообігу; лівий шлуночок дає початок лівій дузі – аорті, по якій артеріальна кров поступає у велике коло кровообігу. На межі лівого шлуночка й аорти, правого шлуночка й легеневого стовбура є півмісяцеві клапани (по три стулки в кожному). Вони закривають просвіти аорти й легеневого стовбура і пропускають кров із шлуночків у судини, але перешкоджають зворотній течії крові з судин у шлуночки.
Стінка серця має три шари: внутрішній – ендокард, утворений клітинами епітелію, середній – міокард – м’язовий і зовнішній – епікард, що складається із сполучної тканини і вкритий серозним епітелієм. Зовні серце покрито сполучнотканинною оболонкою – навколосерцевою сумкою, або перикардом, що також вистелений із внутрішньої сторони серозним епітелієм. Між епікардом і серцевою сумкою знаходиться порожнина, заповнена рідиною. Міокард утворений особливою поперечносмугастою м’язовою тканиною, що скорочується мимовільно. Для серцевого м’яза характерна автоматія – здатність скорочуватися під дією імпульсів, виникаючих у самому серці. Це пов’язано з особливими клітинами, які залягають в серцевому м’язі, в яких ритмічно з’являються збудження.
Автоматичне скорочення серця продовжується і при його ізоляції з організму. При цьому збудження, що поступило в одну точку, переходить на весь м’яз і всі його волокна скорочуються одночасно.
У роботі серця розрізняють три фази. Перша – скорочення передсердь, друга – скорочення шлуночків – систола, третя – одночасне розслаблення передсердь і шлуночків – діастола, або пауза. В останній фазі обидва передсердя заповнюються кров’ю з вен, і вона вільно проходить у шлуночки. Кров, що надійшла в шлуночки, тисне на клапани передсердя з нижньої сторони, і вони закриваються. При скороченні обох шлуночків у їх полостях наростає тиск крові, і вона поступає в аорту й легеневу артерію (у велике та мале кола кровообігу). Після скорочення шлуночків наступає їх розслаблення. За паузою слідує скорочення передсердя, потім шлуночків і т. д.
Період від одного скорочення передсердя до іншого називають серцевим циклом. Кожний цикл триває 0,8 є. З цього часу на скорочення передсердя доводиться 0,1 с., на скорочення шлуночків – 0,3 с., а загальна пауза серця триває 0,4 с. Якщо частота серцевих скорочень збільшується, час кожного циклу зменшується. Це відбувається в основному за рахунок укорочення загальної паузи серця. При кожному скороченні обидва шлуночки викидають в аорту й легеневу артерію однакову кількість крові (в середньому близько 70 мл.), яка називається ударним об’ємом крові.
Поняття про нервову та гуморальну регуляцію діяльності серця. Частота і сила серцевих скорочень в організмі регулюється нервовою та ендокринною системами. Серце іннервується вегетативною нервовою системою. Симпатичні нерви збільшують частоту та силу серцевих скорочень, а парасимпатичні – навпаки, уповільнюють і зменшують.
На серцеву діяльність впливає низка речовин, що виділяються різними органами у кров. Така регуляція називається гуморальною (від лат. humor – рідина), тобто здійснюється через кров. Особливо важливе значення має адреналін, що виділяється наднирковими залозами. Цей гормон збільшує частоту та силу серцевих скорочень. Посилюють серцеву діяльність також іони кальцію; іони калію, навпаки, ослабляють і уповільнюють її.
В судинній системі розрізняють артерії, капіляри та вени.
Рис. 92. Будова стінок судин. А – поперечний розріз артерії; Б – поперечний розріз вени: 1 – зовнішній сполучно-тканинний шар; 2 – середній м’язовий шар; 3 – внутрішній шар.
Артерії (від грец. arteria – дихальне горло, кровоносна судина) – кровоносні судини, які несуть кров, збагачену киснем, від серця до органів і тканин тіла (лише легеневі артерії несуть венозну кров). Артеріальна система включає легеневі артерії, аорту й розгалуження артерій до артеріол. Аорта (новолат. aorta – піднімаю серце) – головна, найкрупніша артерія кровоносної системи хребетних; забезпечує кров’ю всі тканини й органи тіла. Еластичність стінок аорти забезпечує безперервність струму крові по артеріях. В артеріях кров рухається під великим тиском. Стінки артерій складаються з трьох шарів. Зовнішня сполучнотканинна оболонка (адвентиція) додає артеріям міцність і еластичність, що дозволяє їм витримувати внутрішній тиск, розширятися і стискатися; багата судинами і нервами. Середній шар складається з еластичних волокон і гладких м’язових клітин, скорочення або розслаблення яких регулює діаметр просвіту артерії і відповідно кількість крові, що поступає до органу. Внутрішня оболонка (інтима ) утворена ендотелієм і сполучною тканиною, переважно містить внутрішню еластичну мембрану, яка додає стінкам додаткову міцність. У людини діаметр різних артерій 0,4-2,5 см, товщина стінок 0,8-0,9 мм., загальний об’єм крові в артеріальній системі (в середньому) 950 мл.
Звичайно артерії розташовуються глибоко під м’язами, що має захисне значення. Крупні артерії розгалужуються на більш дрібні, потім на артеріоли і, нарешті, на капіляри.
Капіляри (від лат. capillaris – волосяний) є мікроскопічними судинами, стінки яких складаються з одного шару ендотеліальних клітин. Середній діаметр капілярів близько 7 мкм, товщина стінок близько 1 мкм, довжина 0,2-0,7 мм. Загальна площа перетину всіх капілярів тіла складає 6300 м2. Саме в капілярах кров виконує свої основні функції: віддає тканинам кисень, поживні речовини й виводить двооксид вуглецю та інші продукти дисиміляції. Цьому сприяє разом з дуже тонкою стінкою незначна швидкість руху крові в капілярах. Капіляри утворюють мережі, які пов’язують дрібні артерії і вени.
Вени (лат. vena – кровоносна судина, жилка) – кровоносні судини, несуть насичену вуглекислотою, продуктами обміну речовин, гормонами й іншими речовинами венозну кров від органів і тканин до серця (виключаючи легеневі та пупкову вени, які несуть артеріальну кров). їх стінка, так само як і в артерій, складається з трьох шарів, але вона набагато тонша і слабкіша, оскільки містить менше гладко-м’язових і еластичних волокон. У просвіті вен є півмісяцеві клапани, які перешкоджають зворотній течії крові. Стінки вен легко стискаються оточуючими м’язами, що сприяє руху крові до серця, оскільки кров у венах тече під невеликим тиском.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...