ЧАС СОЦІАЛЬНИЙ
Соціологія короткий енциклопедичний словник
ЧАС СОЦІАЛЬНИЙ – фундаментальна форма соціально-істор. існування людей і умова їх діяльності. Такі зовнішні, метричні характеристики часу, як тривалість, послідовність, повторюваність, одномоментність, різномоментність, ритм, можуть застосовуватись однаковою мірою до великих та малих масштабів життя соціального, Напр., можна говорити про цикли повторюваності, послідовності стосовно життя окремих індивідів, поколінь, а також про ритми екон. криз, періоди ділової активності, нарешті, про
Сказане вище означає необхідність врахування конкретно-істр. природи кожної із властивостей Ч. с. Напр., міра тривалості процесів у Ч. с. змінюється з розвитком суспільства і є величиною відносною. Одиниці його відрахування співвідносяться не тільки з абсолютними хронол. масштабами, а також із зрушеннями, аритміями і якісними змінами соціальних процесів. Трансформації соціальних об’єктів вимагають розрізняти за екстенсивно-хронол. величинами перебування в часі динаміку інтенсивно-істор. зміни ситуацій, коли самі ситуації, що слідують одна за одною, самі стають кратними одиницями часу, в межах якого живе суспільство. В такому разі до наук, аналізу залучається поняття часу взагалі, а не власного істор. часу конкретного суспільства.
Цілісне соціол. вивчення соціальних об’єктів має враховувати, крім “діахронічної” площини їх історичного існування, що виражається в тривалості, ритмі, аритмії, послідовності та ін. подібних властивостях, також “синхронічну” його складову, коли системно диференційований об’єкт має різні масштаби тривалості, ритмів, що властиві сукупності його підсистем. В одному цілому співіснують різнопорядкові тривалості процесів, перебігу подій, “піки” та цикли яких не збігаються.
Суттєвим моментом поєднання структурного і діахронічного аспектів у єдиному цілому, у соціумі, є життєдіяльність поколінь. У суспільстві співіснують покоління, які транслюють різні способи життя, і в цьому вимушеному перебуванні різних світопереживань і розуміння цінностей в одному і тому “тепер” виявляється динамічний драматизм, конфлікт і колізія, що складає істор. матерію будь-якої соціальної реальності. Співвідношення сучасників і ровесників, котрі діють в одному і тому ж зовнішньому хронол. часі, робить Ч. с. неоднорідним. Тому соціол. вивчення, напр., суспільства і його ін-тів завжди має, з одного боку, враховувати змінюваність поколінь, їх життєвих стереотипів, а з другого – бачити й аналізувати механізм їх одночасного співіснування та взаємодії. Отже, Ч. с. є таким істотним параметром буття суспільства й людини, який дає змогу розглядати з єдиної т. з. структуру соціального об’єкта і його історію (еволюцію).
Соціальне життя в кожному із своїх моментів є якісним відношенням модусів часу, що в царині матеріального в-ва визначається взаємоперетворенням “минулої” і “живої” праці у взаємопов’язаних процесах “опредметнення” та “розпредметнення” (“об’єктивації” та “суб’єктивації”) і принциповим для духовного життя сполученням соціальної пам’яті минулого з соціальною активністю людей тут і тепер, без чого неможливе відтворення культурних засад суспільства і його істор. самопізнання. Звідси важливим моментом і передумовою внутрішньої структури Ч. с. є діяльно забезпечуване успадкування, розуміння, інтерпретація, артикуляція досвіду попередніх поколінь, де особливу роль відіграють традиції, мова, навички, норми, ціннісні установки і т. д. З погляду своєї змістовної активної основи Ч. с. становить єдність діяльності та спілкування (інтеракції). Тому філософія та соціологія розуміння, феноменол. соціологія особливу увагу звертають на патентну функцію часу як істотного конституанта “життєвого світу” повсякденності, глибинної передумови всякого соціального досвіду.
Предметом особливої уваги в соціології є бюджет часу як вираз його ресурсності, наповнення астрономічних (фіз.) меж темпоральної організації життя людини як природної істоти актами її соціальної життєдіяльності (праця, заняття, відпочинок і т. д.), що набуває форми певних раціонально виважених кількісних пропорцій. Проводяться хронометричні заміри різних видів індивідуальної і групової діяльності, аби оптимізувати використання часу. Принципово значимими в екон., соціальному, культурному, ідеол. вимірах є кількісні межі робочого та вільного часу. Вміння організовано, технологічно інтенсифікувати робочий час, максимально його зменшуючи, вивільнює Ч. с. А здатність творчо, винахідливо й різноманітно використовувати звільнений від праці час для блага індивіда та суспільства робить його мірилом сусп. багатства.
Важливим аспектом соціол. вивчення Ч. с. є ціннісно-забарвлене ставлення індивідів, соціальних груп, суспільства до перебігу часу. Останній у модусі майбутнього може ставати об’єктом планування і прогнозування, соціального моделювання цього майбутнього. Масова, повсякденна свідомість ставиться до майбутнього з певними очікуваннями, які можуть набувати форми страхів, фаталістичних, есхатол., месіанських передчуттів і уявлень, що збурюються певними організаціями, реліг, громадами та партіями заради певних маніпулятивних цілей.
Ставлення до істор. минулого в суспільстві теж неоднорідне, воно виступає інгредієнтом світовідчуття, розуміння особистістю своєї істор. долі. Ставлення до істор. минулого та майбутнього органічно входить до етнічної (нац.) самосвідомості індивідів, у переживання співпричетності до того, що відбувається в оточуючому соціальному цілому.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...