Головна ⇒ 📌Довідник з філософії ⇒ Цілепокладання як спосіб людської трансценденції: есенційні та екзистенційні виміри

Цілепокладання як спосіб людської трансценденції: есенційні та екзистенційні виміри

Філософія світ людини

Людина як істота, котра трансцендує

Цілепокладання як спосіб людської трансценденції: есенційні та екзистенційні виміри
Якщо вище ми детально розглянули ті межі, за які здатна вийти людина у своїй трансценденції, а отже, і царини трансцендування власного “Я”, то нині замислимося над тим, яким чином це відбувається. Механізмом, способом людської транеценденції є ціле-покладання. Людина у своїх цілях протистоїть зовнішньому світові. Реальний світ не вдовольняє людину. І, здійснюючи свої цілі, людина виходить

за межі даного, змінює своє довкілля, саму себе і свою сутність.
Але відомо, що поставлених цілей досягають не завжди. Про що це свідчить: про неадекватність засобів, про некоректну постановку цілей чи про недосконалість самого механізму ціле-покладання? Зазвичай основною причиною недосягнення мети вважають першу з названих вище. Гадаємо, справа набагато складніша: й уточнення, й переосмислення потребує весь механізм ціле-покладання. Розглянемо його у єдності і взаємозв’язку явних і неявних характеристик.
Отже, що ж таке явне і неявне ціле-покладання? Можна було б обмежитися інтуїтивною чіткістю цих

понять; можна побудувати певний асоціативний ряд, де явне ціле-покладання корелюватиме з раціональним, логічним, екзистенційним, свідомим, а неявне – з ірраціональним, алогічним, несвідомим, есенційним.
Явне і неявне ціле-покладання не існують у чистому вигляді. В кожному акті явного ціле-покладання присутні неявні моменти, тому точніше буде говорити не про явне і неявне ціле-покладання, а про явні та неявні компоненти або (із гносеологічного погляду) характеристики ціле-покладання.
Існують різні “іпостасі” неявного ціле-покладання. Воно може бути принаймні передумовою, засобом і результатом явного ціле-покладання. Неявне ціле-покладання як передумова індивідуальних і колективних актів людської транеценденції – їхньою невербалізованою, неекспліційованою характеристикою. У знанні, на грунті якого розгортається діяльність, поряд з актуальним його змістом, існує і неявне тло неусвідомлюваного знання. Сама модель ціле-покладальної діяльності існує у вигляді неявної передумови пізнавального акту. Якщо зобразити спектр явних цілей як такий, що перебуває в центрі уваги суб’єкта ціле-покладання, а спектр неявних цілей – як периферію, нетематизовану в актуальному процесі ціле-покладання, то в такій моделі “ядро” буде предметом їх покладання чи аналізу, а периферія – утворюватиме його засоби. В основі такого положення, як неявна передумова, міститься твердження, що людська трансценденція не зводиться до однієї простої мети, а зумовлена спектром цільових установок.
Неявне ціле-покладання може формуватися в результаті дії багатьох суб’єктів індивідуального або групового ціле-покладання і/або “за спиною” свідомої ціле-покладальної діяльності. Приміром, ніхто не ставить за мету своєї діяльності вироблення культури як такої, а проте цей феномен виникає і реально існує.
Постає закономірне запитання: чи можливо (і якщо так, то наскільки?) експлікувати неявні передумови і засоби ціле-покладання? М. Поляні, визначивши й зафіксувавши співвідношення явного і неявного рівнів у людському пізнанні, на цьому й зупинився і по суті схилявся до того, що неявне знання принципово не піддається експлікації. Справа в тому, що з його поля зору випав механізм соціально-практичної трансляції неявного знання, що не дало йому можливості простежити діалектику перетворення неявного знання в явне і навпаки. Зважаючи на всезагальний характер соціально-практичної зумовленості діяльності людини та на той факт, що ціле-покладання не зводиться до простого цільового акту, а являє собою процес, де мета, засіб і результат раз у раз міняються місцями, можна говорити про принципову можливість експлікації неявних компонентів ціле-покладання. Межі такої експлікації зумовлені межами самої суспільно-історичної практики. Очевидно, що існують такі глибинні шари неявного ціле-покладання, які не піддаються експлікації, та й взагалі їх і не потрібно намагатися до кінця прояснити. Скажімо, чуттєво-емоційний зріз ціле-покладання. Не всі почуття можна, та й чи треба, висловлювати мовою рацію. В загальному вигляді тут мають бути дві рівноправні позиції: раціоналістично-оптимістична, згідно з якою можна експлікувати все, враховуючи обмеження, що накладаються розвинутістю практики й пізнання, і песимістична, або більш реалістична, згідно з якою існують такі шари неявного ціле-покладання (ірраціональні моменти в людській діяльності), які не піддаються експлікації. Вибір однієї з цих двох позицій – справа смаку дослідника. В цілому в окремому цільовому акті є і явні, й неявні компоненти. В процесі ж ціле-покладання як способу транеценденції неявні передумови і засоби ціле-покладання стають явними.
Сказане стосується не тільки одного боку процесу ціле-покладання – ціле-реалізації (ціль – засіб – результат), але й іншого – ціле-формування (потреба – мотив – інтерес). Потреби, мотиви, інтереси діяльності людей також можуть не завжди усвідомлюватися. За всезагальний інтерес може видаватися інтерес тієї чи іншої соціальної групи. Істинні мотиви під час формулювання цілей можуть ретельно приховуватися. Загалом у ціле покладанні існує своя “граматика висловлення” і “граматика умовчання”, причому остання не повинна обертатися перспективою к’єркегорівської “безмовності”. Якщо ж продовжити історико-філософські екскурси, то для прояснення поняття “явне ціле-покладання” доцільно звернутися до поняття “ціле-раціональної дії” М. Вебера. Під останньою він розумів дію, спрямовану на досягнення чітко усвідомлюваної мети самим діючим індивідом, і використання адекватних засобів для її досягнення. На противагу цьому приховані, неусвідомлені моменти у процесі формування й реалізації мети становитимуть сферу неявного ціле-покладання.
Неявне ціле-покладання передує явному. Це, до речі, одна з причин того, чому слід говорити про два різновиди або типи ціле-покладання. На ранніх етапах людської історії ціле-покладання існувало неявно і мало цілком соціально-онтологічну природу. Тільки з появою індивідуального суб’єкта ціле-покладання відбувається поляризація онтологічних і гносеологічних характеристик ціле-покладання, сам феномен ціле-покладання стає предметом осмислення і тим самим – явним.