Цілісність світового господарства – процес трансформації національних економічних систем в єдину інтернаціональну та глобальну економіку за активної участі наднаціональних органів. Двома найважливішими групами факторів, які посилюють таку цілісність, є об’єктивні та суб’єктивні. До об’єктивних факторів належать: 1) інтернаціоналізація господарського життя, передусім технологічного способу виробництва. Це виявляється у поглибленні міжнародного поділу праці, передусім міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва.
Завдяки цьому можна значно знизити собівартість продукції, поліпшити її якість, надійність, зекономити паливно-енергетичні, сировинні ресурси, підвищити продуктивність праці, раціонально використовувати робочу силу. Все це також сприяє налагодженню постійних економічних зв’язків між країнами-партнерами у міжнародній сфері. Цей процес здійснюється на основі законів інтернаціоналізації виробництва (в т. ч. науки, міжнародної міграції робочої сили); 2) розгортання НТР. Нині жодна країна світу не може самостійно використовувати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому країни повинні об’єднувати свої зусилля
у цій сфері, що сприятиме налагодженню цільних економічних зв’язків між ними, формуванню стійких структур у світовому господарстві. Цьому процесу з середини 70-х XX ст. активно сприяє інформаційна революція, найважливішим досягненням якої є розвиток інтернет-економіки (так, обсяг реалізованих товарів і послуг через інтернет 2003 становив бл. 3,5 трлн дол.); 3) розвиток міжнародної інфраструктури (див. Інфраструктура міжнародна); 4) зростання рівня відкритості національних економічних систем, дія закономірності до посилення лібералізації торгівлі. Так, у другій половині XX ст. ступінь відкритості сфери матеріального виробництва світу зріс у 3,4 разу, в т. ч. продукції обробної промисловості – у 4,4 разу; 5) процес поступової глобалізації, в т. ч. транснаціоналізації вищої освіти, що найповніше виявляється у приєднанні до Болонського процесу 44 країн світу (в середині 2005); 6) розвиток декількох наймогутніших інтеграційних угруповань. Так, серед 85 великих регіональних економічних угод на три наймогутніші (НАФТА, ЄС і АТЕС, до якого не входить НАФТА) припадало бл. 80% світового ВВП і 75% світового експорту і в них були найшвидші темпи економічного зростання. При цьому на НАФТА, де проживало 5% населення, припадало 26% ВВП (за паритетом купівельної спроможності), 30% споживання енергії, 21% державних витрат, 19% інвестицій та 17% експорту; на ЄС – відповідно 7, 24, 18, 40, 19 і 43%; АТЕС – 24, 29, 17, 36, 25 і 20%. Для країн СНД ці показники мали значення 5, 3, 12, 1,5, З і 2%; 7) наднаціональне регулювання міжнародних економічних відносин у межах інтеграційних угруповань та поза їх межами з боку семи або восьми найрозвиненіших країн світу (рішення ухвалюються на щорічних нарадах) та з боку міжнародних організацій. До суб’єктивних факторів належать: а) прагнення народів світу вижити за умов нарощування військових, в т. ч. ядерних, потенціалів і загрози можливої ядерної війни (2004 на військові цілі витрачено понад 1 трлн дол., з них 47% у США); 6) необхідність об’єднання зусиль країн для розв’язання глобальних проблем (екологічних, продовольчих тощо), потреба у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях (землетруси, ядерні аварії тощо), доцільність об’єднання господарських зусиль країн – партнерів для освоєння багатства Світового океану й космосу, для збереження уже набутих людських знань, ідей, переробки й використання дедалі складніших інформаційних систем, створення міжнародного інформаційного банку даних, яким могла б користуватися відповідно до своїх потреб кожна країна світового співтовариства; в) ефективність наднаціонального регулювання з боку міжнародних організацій.
Loading...