Д. Рікардо – економіст епохи промислової революції
Історія економічних вчень
КЛАСИЧНА ШКОЛА ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ
3.5. Д. Рікардо – економіст епохи промислової революції
Наприкінці XVIII ст. в економіці Англії (і багатьох інших країн) відбувся промисловий переворот.
Почався перехід від мануфактури до великого машинного індустріального виробництва (заводів, фабрик), великого землекористування.
Промислова революція супроводжувалася такими подіями:
– високі темпи економічного розвитку;
– різке збільшення числа міського населення за рахунок міграції із сільської
– використання на великих підприємствах некваліфікованої праці робітників, а також жінок і дітей;
– зростання інтенсивності праці з одночасним зменшенням розміру заробітної плати;
– набуття безробіттям масового характеру;
– зростання нерівності серед людей;
– виникнення протистояння між промисловцями і землевласниками;
– інфляція і швидке зростання цін внаслідок війни між Англією і Францією.
Давид Рікардо (1772-1823) – економіст епохи промислової революції – народився в сім’ї біржового маклера в Лондоні. Вчився в торговій школі. З 14 років Рікардо допомагав
У парламентській діяльності домагався лібералізації економіки, свободи торгівлі тощо.
Рікардо в “Основах…” заклав базові принципи модельного методу в дослідженнях економічної теорії. Основні положення методології дослідження Рікардо такі:
– система політичної економії, представлена як єдність, підпорядкована закону вартості;
– визнання об’єктивних економічних законів, тобто законів, що не залежать від волі людини;
– кількісний підхід до економічних закономірностей, тобто Рікардо зробив спробу знайти кількісне співвідношення між такими категоріями, як вартість, заробітна плата, прибуток, рента тощо;
– Рікардо прагнув виявити закономірності, виключаючи випадкові явища, тобто дотримувався абстрактного методу.
Головне завдання політичної економії Рікардо бачив у визначенні законів, що керують розподілом продукту між класами.
Рікардо, розрізняючи споживну і мінову вартість, вважав, що остання зумовлюється кількістю витраченої праці, а також величиною і тривалістю капіталовкладень.
Ціна товару в короткостроковому періоді визначається попитом і пропозицією, а в довгостроковому – витратами на виробництво товару.
Зміна заробітної плати працівників веде до зміни прибутку підприємця, а не ціни, причому зростання заробітної плати веде до зниження прибутку, і навпаки. Це положення називають “системою міжусобиці між класами”.
Зниження вартості грошей як товару веде до зростання заробітної плати і підвищення цін на товари.
Заробітна плата, за Рікардо, являє собою прибуток найманого робітника, плату за працю. Заробітна плата залежить від демографічних процесів. Чим більша пропозиція робочих рук, тим нижча заробітна плата працівників, і навпаки.
Заробітна плата утримується в межах прожиткового мінімуму внаслідок природного закону чисельності народонаселення – “залізний закон” заробітної плати.
Становище робітничого класу, незважаючи на економічне зростання, буде погіршуватись внаслідок зростання цін на сільськогосподарську продукцію.
Тенденцію до падіння заробітної плати можна зупинити, запровадивши контроль заробітної плати з боку держави.
Прибуток, на думку Рікардо, є надлишком вартості над заробітною платою; це продукт неоплаченої праці робочого. Зростання продуктивності праці є одним зі способів збільшення прибутку.
Рікардо сформулював “закон падіння норми прибутку”. Його сутність така: падіння продуктивності праці сільськогосподарського виробництва призведе до зростання цін на продукти харчування і зростання мінімальної заробітної плати, яка становитиме більшу частину вартості продукції, а отже, норма прибутку буде знижуватися.
На думку Рікардо, рента – це надлишок вартості над середнім прибутком, який утвориться за рахунок різної родючості та місцеположення земель. Підставою для отримання ренти є власність на землю. До чинників, що створюють ренту, Рікардо відносив:
– різну родючість земельних ділянок;
– місцеположення ділянки відносно ринку збуту продукції.
Рікардо правильно охарактеризував диференціальну ренту як різницю між вартістю продуктів сільського господарства на кращих і на гірших ділянках.
Рікардо визнавав “закон спадної родючості грунту”.
Головною умовою зростання економіки він вважав стійкий грошовий обіг.
Найкращою базою грошової системи Рікардо вважав золото. Можлива заміна золота на паперові гроші, але за твердим курсом. Цінність паперових грошей залежить від їх кількості в обігу.
Рікардо сформулював теорію порівняльної переваги. У цій теорії Рікардо довів вигідність (перевагу) міжнародної торгівлі на основі зіставлення порівняльних витрат. Тобто якщо різні країни володіють порівняльною перевагою щодо різних експортних товарів, то міжнародний поділ праці та торгівля між цими країнами є взаємовигідними.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...