Головна ⇒ 📌Фінансовий ринок ⇒ Державні фінанси провідних країн світу

Державні фінанси провідних країн світу

ФІНАНСИ

Модуль 2

ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ СФЕР І ЛАНОК ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН

РОЗДІЛ 5

ДЕРЖАВНІ ФІНАНСИ

5.4. Державні фінанси провідних країн світу11

Державні фінанси в зарубіжних країнах виконують такі основні функції:

Ø перерозподіл національного доходу;

Ø державне регулювання та стимулювання економіки;

Ø фінансове забезпечення соціальної політики;

Ø контроль за утворенням і використанням централізованого фонду коштів.

Через усі ланки фінансової системи перерозподіляється 50- 60 % національного

доходу, а через державний бюджет – до 40 %. Такий перерозподіл здійснюється на користь монополій та широких верств населення.

Незважаючи на зміну політичного клімату, міжнародних відносин, військових витрат у 90-х рр. XX ст., у провідних країнах світу на останні припадає левова частка всіх витрат державного бюджету. Оплата військових замовлень військово-промислового комплексу постачальникам військової продукції за високими цінами – потужний засіб максимізації їх прибутків. Крім того, монополістичні об’єднання отримують значну частину коштів з державного бюджету у вигляді відсотків за державними

позиками, субсидій на капітальні вкладення тощо. Виплати відсотків за державними позиками становлять 15 % загальної суми витрат федерального бюджету США.

Основними кредиторами держави є банківські монополії, страхові компанії, акціонерні товариства, індивідуальні власники позичкового капіталу. Перерозподіл засобів на користь монополій здійснюється і через державні підприємства, які реалізують їм продукцію за низькими цінами.

Через бюджет держава впливає на пропорції, які складаються на стадії виробництва й первинного розподілу національного доходу.

Лише внаслідок зростання частки національного доходу в розпорядженні держави стало можливим державне регулювання економіки.

Велике значення надається і соціальній функції бюджету. Державний бюджет став елементом відтворення робочої сили. Відповідно до вимог НТП, відтворення робочої сили залежить від витрат на освіту, охорону здоров’я, соціальне страхування і забезпечення. У зарубіжних країнах спостерігається зростання обсягу соціальних витрат. Так, їх частка в бюджетах західноєвропейських країн зросла в середньому з 18 % у середині 50-х до 30-35 % у середині 90-х рр. XX ст. У сучасних умовах дедалі більшого значення набуває людський фактор як основна рушійна сила розвитку суспільного виробництва, що й зумовлює зростання соціальних витрат.

На сьогодні витрати державного бюджету країн з розвинутою економікою включають:

Ø військові цілі;

Ø втручання в економіку;

Ø утримання державного апарату управління;

Ø соціальні цілі;

Ø надання субсидій та кредитів країнам, що розвиваються.

Основними в державному бюджеті є витрати на мілітаризм, втручання в економіку та на соціальні цілі.

Так, у державному бюджеті США, незважаючи на великі зміни у світовому військово-політичному становищі, що відбулися після 1985 р., скорочення асигнувань на оборону здійснюється дуже обережно. Спочатку вони навіть зростали в абсолютних розмірах, а до 1996 р. знизилися лише до рівня 1985 р. Але в цілому частка Міністерства оборони у видатковій частині державного бюджету США помітно зменшилася, поступившись першим місцем іншим статтям.

Досить чітко позначилася тенденція посилення соціальної спрямованості видаткової частини бюджету. Частка витрат на охорону здоров’я зросла до 21 % і перевищувала витрати на оборону. До 20 % усіх витрат бюджету припадає на соціальне забезпечення.

Водночас зростають бюджетні витрати на обслуговування державного боргу, які займають перше місце в структурі видаткової частини бюджету США.

У сучасних умовах посилився цілеспрямований вплив державного бюджету на процес відтворення і розвиток продуктивних сил. До витрат щодо втручання в економіку відносять витрати на науково-дослідні розробки, на економічну та соціальну інфраструктуру, підтримку сільського господарства, державних галузей економіки, забезпечення зайнятості населення в окремих галузях і регіонах, на стимулювання експорту.

Значно зросли державні капітальні вкладення, субсидії приватним фірмам, особливо в районах розвитку. До них відносять регіони з високим рівнем безробіття – Шотландію та Північну Ірландію у Великій Британії, Сицилію в Італії.

Значні ресурси з державного бюджету отримує й сільське господарство, яке є однією з пріоритетних галузей у зарубіжних країнах. Сільському господарству надаються субсидії двох видів: на підтримку гарантованих цін на сільськогосподарську продукцію та на виробничі цілі, тобто придбання сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив тощо.

Частка витрат державних бюджетів на втручанню в економіку зросла з 15-17 % у середині 50-х до 20-25 % у середині 90-х років XX ст.

Витрати на утримання державного апарату становлять 4-5 % загальної суми бюджетних витрат.

Провідну роль у мобілізації засобів до державного бюджету відіграють податки. В основному за їхній рахунок створюється фінансова база для виконання державою її функцій.

Платниками податків є робітники, фермери, службовці, дрібні власники, підприємці, корпорації (акціонерні товариства, страхові компанії, банківські монополії тощо).

Сучасна податкова система характеризується великою кількістю податків. Крім прибуткового та непрямих податків, працівники сплачують внески на соціальне страхування, місцеві податки і збори. Податки є не лише основним доходом держави, а й дедалі використовуються для активного втручання держави в процес відтворення. Податкова політика впливає на процеси нагромадження капіталу, прискорення його концентрації, на рух товарів і капіталу між країнами, на платоспроможний попит населення.

Прибутковий податок з громадян є одним з основних джерел доходів державного бюджету. З його допомогою держава перерозподіляє від 30 до 45 % ресурсів державного бюджету.

Внаслідок податкової політики правлячих кіл частка податку на прибуток корпорацій у державних бюджетах провідних країн різко скоротилася. Це є наслідок постійного розширення податкових пільг та зниження податкових ставок. Основні пільги, які надаються корпораціям, пов’язані з політикою прискореної амортизації. Завдяки цьому величезні суми включають до амортизаційних відрахувань і не є оподаткованим прибутком. Крім того, прибуток, спрямований на науково-дослідні роботи, капітальні вкладення, теж не підлягає оподаткуванню. Тому в США майже /4 валового доходу не оподатковується податком на прибуток, у Великій Британії – близько 70 %.

Серед непрямих податків особливе місце займає податок на додану вартість (ПДВ) та акцизи (на тютюнові та алкогольні вироби, бензин). ПДВ діє в усіх країнах ЄС та ряді інших країн. На його частку припадає 33-50 % усіх непрямих податків. З метою стимулювання експорту товари, що вивозяться, звільнюються від ПДВ. З 1 січня 1993 р. в усіх країнах ЄС використовується єдина ставка ПДВ – 14 %.

До непрямих податків відносять і фіскальні монопольні податки. Держава встановлює монополію на виробництво або на реалізацію (або на те й інше одночасно) товарів масового споживання і за рахунок цього забезпечує собі, крім підприємницького доходу, ще й незначні суми податків до бюджету. Фіскальні монопольні податки застосовуються у Франції, Італії, Японії, ФРН.

Державний бюджет будується за балансовим методом, його витрати повинні дорівнювати доходам. Але, незважаючи на постійне збільшення податкових надходжень, державні бюджети в провідних зарубіжних країнах дефіцитні. Для покриття бюджетного дефіциту використовуються державні позики, що призводить до збільшення державного боргу.

Наприклад, дефіцитність бюджету СІЛА є хронічною проблемою державних фінансів, і на початок 90-х рр. XX ст. досягла високого, за міжнародними стандартами, рівня.

Така ситуація зумовлена, насамперед, зростанням державного бюджету. Так, у 1870 р. борг становив 2,4 млрд. дол., і перший трильйонний рубіж було подолано у 1982 р. на другий трильйон знадобилося чотири роки (1986 р.), на третій – також чотири роки (1990 р.), на четвертий – два (1992 р.) і на п’ятий – знову чотири роки.

Високі темпи зростання державного боргу свідчать про перенагромадження фінансового капіталу, цінних паперів порівняно з капіталом реальним, тобто претензії претендентів на участь у розподілі національного продукту зростають швидше, ніж зростає реальне виробництво.

В цілому, бюджетна політика у СІЛА орієнтується на скорочення дефіциту бюджету на основі поліпшення його структури, шляхом активного залучення великого бізнесу і зайнятого населення до формування доходної частини бюджету, подолання небезпечної тенденції до зростання витрат на обслуговування державного боргу в його видатковій частині.

______________________________________________________________________

11Теорія фінансів: Навч. посібник / За заг. ред. О. Д. Василика. – К.: Центр навчальної літератури. – 2005. – С. 240-245.