Дошкільна освіта
Історія педагогіки України
Розділ VIII
ОСВІТА І ВИХОВАННЯ В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ
2. Дошкільна освіта
Демократичні поступальні перетворення в політичному та суспіль ному житті країни зумовили певні зміни і в освітянському просторі, зокрема спрямовані на забезпечення рівного доступу до якісної освіти протягом життя для кожного громадянина незалежно від соціального стану, етнічної належності й віросповідання.
В Україні розробляється відповідна правова та нормативна база.
Уже в перші роки незалежності в системі
Сучасні погляди на дошкільне виховання викладені в Концепції до шкільного виховання в Україні (1993). Створена на замовлення Міністерства освіти, Концепція являє собою систему завдань, методів, засобів дошкільного виховання, що базуються на гуманізмі, де мократизмі, національній культурі й загальнолюдських цінностях. Дошкільне виховання ставить за мету формування основ духовності особистості в період найбільшої емоційної чутливості ди тини.
Духовність кожного
Звернення до національної культури та найближчого соціального оточення дитини передбачає вирішення низки завдань, а саме: формування особистості в контексті рідної культури як емоційного природного середовища дитини, яке відповідає її етнопсихології, і відродження престижу української мови – материнської мови дитини, державної мови суверенної України, мови корінної національності – як засобу соціалізації.
Орієнтація на загальнолюдські цінності полягає у формуванні в дітей розуміння притаманних людству моральних та етичних норм: доброти, чуйності, милосердя, справедливості, толерантного ставлення до людей різних національностей; максимальному пристосуванні до природи дитини, до її вікових та індивідуальних особливостей.
Відповідно до перелічених завдань та принципів Концепція визначає способи їх реалізації в умовах родини й дошкільних закладів. Передусім через рідну мову як складову національної культури й засіб со ціалізації в умовах багатонаціональної України. Навчання української мови в дитячих садках передбачає державний, етичний, інтелектуальний, практичний аспекти і здійснюється диференційовано відносно дітей з різним типом двомовності.
В сучасних умовах встановлення й поширення політичних, економічних, наукових, культурних міжнародних зв’язків України актуальним стає залучення дитини до однієї з мов міжнародного спілкування уже в дошкільному віці. Мова як засіб навчання й виховання прилучає дітей до національних та загальнолюдських цінностей.
Рідна історія – джерело патріотичного виховання. Вивчення її пробуджує, в дітей інтерес до минулого свого народу, духовність, історичну пам’ять. Ознайомлення дітей із змістом та мотивацію державних та етнічних символів формує почуття належності до Батьківщини, гордості за свій народ.
Специфічним носієм національної культури є фольклор, національне мистецтво, родинно – побутова культура, народні традиції та обряди. З цієї скарбниці відбирається найбільш доступне й зрозуміле дітям і використовується відповідно до сучасних конкретних обставин. Сьогодні, коли родина втратила притаманну їй функцію народності у вихованні, дошкільні заклади відроджують культурні традиції народу.
Універсальний засіб виховання – гра та іграшка. Гру використову ють як невимушений засіб залучення дітей до народних звичаїв та традицій. Іграшка є старовинним видом народного мистецтва, виразником національної культури, народного гумору. Гра та іграшка водночас вводять дітей і в сучасне життя, сприяють досягненню сфери людських взаємин, формуванню життєвого досвіду в доступних дошкільнику формах. Адже готовність до вимог життя необхідна дитині ще до переходу в школу.
Концепція визначає також вимоги й до підготовки педагогічних кадрів.
Після здобуття незалежності вперше в історії дошкільного виховання України створені альтернативні програми для дошкільних закладів: “Малятко” (1992), “Дитина” (1993), “Українське дошкілля” (1991), “Дитина в дошкільні роки” (1991). Кожна програма має свої особливості. Спільним для них є наукова основа та національне виховання, орієнтація на сучасні суспільні умови. Дошкільні заклади мають змогу обирати програму для своєї роботи.
Відповідно до сучасних умов та пріоритетів будують свою роботу і ВНЗ та педучилища. Кожен навчальний заклад має право працювати за власною програмою та навчальним планом. З’явилися нові предмети й дисципліни: історія України, народознавство, основи менеджменту тощо.
Створюються факультативи та навчальні плани, за якими студенти отримують, крім основної, додаткові спеціальності для потреб сучасних дошкільних закладів. Наприклад, вихователя зі знанням іноземної мови з поглибленою підготовкою з образотворчого мистецтва, фізичної культури тощо.
Педагогічні кадри у вищих навчальних закладах готують за новими українськими підручниками та навчальними посібниками: “Розвиток рідної мови” Алли Богуш, Ніни Орланової та Ніни Зеленко, “Теорія та методика ознайомлення дітей з природою” Надії Яришевої, “Теорія та методика фізичного виховання” Едуарда Вільчковського, “Педагогіка” Тамари Поніманської.
Попри складну економічну ситуацію в країні, яка гальмує видання вкрай необхідних сучасних посібників для дошкільних навчальних закладів та підготовку педагогічних кадрів, низьку платню освітян, що зумовила відтік спеціалістів у інші галузі, система дошкільних закладів розвивається.
Міжнародні зв’язки зумовили співпрацю викладачів вищих навчальних закладів України та США. В результаті експериментальної роботи за програмою всебічного розвитку дитини “Перші кроки” (проект США, 1996) колективом кафедри дошкільної педагогіки Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова розроблено оригінальну програму “Крок за кроком в Україні” (2003).
Дитина розглядається як суб’єкт педагогічних зусиль, унікальна індивідуальність, що активно і самобутньо опановує дійсність, реалізує свій творчий потенціал, живе в неповторному дошкільному дитинстві, задовольняє свої потреби, інтереси і є центральною фігурою в педагогічному процесі.
У розвитку й вихованні дитини інтегруються зусилля і впливи сім’ї та дошкільних закладів. Пріоритетним у духовному становленні дитини визнається вплив сім’ї. Дошкільні заклади мають чимало перевагдля всебічного гармонійного розвитку дошкільника. Вони є початковою ланкою системи безперервної освіти в Україні і забезпечують полегшене входження дитини в різні життєві соціальні осередки, в тому числі в шкільний колектив. Цим позначається демократичний підхід, за яким сім’я має вибір і водночас несе відповідальність за виховання дитини. У минуле відходить авторитарна уніфікована система освіти, через яку радянська держава перебирала на себе функції основного вихователя юного покоління.
Новий етап розвитку вітчизняного дошкілля започаткував Закон України “Про дошкільну освіту” (2001). Він відображає демократичні процеси в державі через вироблення нових суспільних вимог до дошкільної ланки освіти як основи соціокультурного становлення особистості. Законом передбачено:
– забезпечення права дитини на доступність і безоплатність здобуття дошкільної освіти;
– створення необхідних умов функціонування і розвитку системи дошкільної освіти;
– визначення змісту дошкільної освіти;
– права та обов’язки учасників навчально-виховного процесу, від повідальність за його порушення;
– створення умов для благодійної діяльності у сфері дошкільної освіти.
Держава надає всебічну допомогу сім’ї у розвитку, вихованні та навчанні дітей, забезпечує доступність і безоплатність дошкільної освіти в державних і комунальних дошкільних навчальних закладах та сприяє розвитку і збереженню їх мережі.
Відповідно до потреб громадян України створюються такі дошкільні навчальні заклади:
– дошкільний навчальний заклад (ясла) для дітей віком від двох місяців до трьох років, де забезпечуються догляд за ними, а також їх розвиток і виховання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти;
– дошкільний навчальний заклад (ясла – садок) для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, де забезпечуються догляд за ними, розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти;
– дошкільний навчальний заклад (дитячий садок) для дітей віком від трьох до шести (семи) років, де забезпечуються їх розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти;
– дошкільний навчальний заклад (ясла – садок) компенсуючого типу для дітей віком від двох до семи (восьми) років, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, тривалого лікування та реабілітації. Дошкільні навчальні заклади компенсуючого типу поділяють на спеціальні та санаторні;
– будинок дитини – дошкільний навчальний заклад системи охорони здоров’я для медико-соціального захисту дітей – сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а також для дітей з вадами фізичного та (або) розумового розвитку. Розрахований на перебування від народження до трьох (для здорових дітей) та до чотирьох (для хворих дітей) років;
– дошкільний навчальний заклад (дитячий будинок) інтернатного типу – забезпечує розвиток, виховання, навчання та соціальну адаптацію дітей – сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дошкільного та шкільного віку, які перебувають у родинних стосунках та утримуються за рахунок держави;
– дошкільний навчальний заклад (ясла – садок) сімейного типу для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, які перебува-ють в родинних стосунках, забезпечує їхній догляд, розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти;
– дошкільний навчальний заклад (ясла – садок) комбінованого типу для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, у складі якого можуть бути групи загального розвитку, компенсуючого типу, сімейні, прогулянкові і в якому забезпечується дошкільна освіта з урахуванням стану здоров’я дітей, їхнього розумового, фізичного розвитку;
– дошкільний навчальний заклад (центр розвитку дитини), в якому забезпечуються фізичний, розумовий і психічний розвиток, ко-рекція психічного і фізичного розвитку, оздоровлення дітей, які відвідують інші навчальні заклади чи виховуються вдома;
– дитячий будинок сімейного типу – дошкільний навчальний заклад, в якому виховуються діти – сироти і діти, позбавлені батьків ського піклування, віком від двох до вісімнадцяти років.
Перелік дошкільних навчальних закладів (ясел – садків) компенсуючого типу визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки за погодженням із спеціа-льно уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.
Для задоволення освітніх потреб громадян дошкільний навчальний заклад може входити до складу навчально-виховного комплексу “дош кільний навчальний заклад – загальноосвітній навчальний заклад”.
При спеціальних загальноосвітніх школах (школах – інтернатах), загальноосвітніх санаторних школах (школах – інтернатах) для задоволення освітніх, соціальних потреб, організації ранньої корекційної та лікувально-відновної роботи можуть створюватися дошкільні групи.
Для забезпечення реалізації прав дитини на родинні зв’язки при загальноосвітніх школах – інтернатах для дітей – сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, можуть створюватися дошкільні відділення.
Для задоволення освітніх, соціальних потреб громадян можуть створюватися дошкільні навчальні заклади з сезонним перебуванням дітей.
Зміст дошкільної освіти зорієнтовано на цінності й інтереси дитини з урахуванням її вікових можливостей.
Дошкільна освіта передбачає:
– збереження та зміцнення фізичного, психічного і духовного здоров’я дитини;
– виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, культурних цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля;
– формування особистості дитини, розвиток її творчих здібностей, набуття нею соціального досвіду;
– здійснення соціально-педагогічного патронату сім’ї.
В Законі України “Про дошкільну освіту”, як і в Концепції дошкільного виховання, підкреслено пріоритет сімейного виховання порівняно з суспільним, наголошується на відповідальності батьків перед дер-жавою за виховання майбутніх громадян. Родина покликана створити умови для повноцінного гармонійного розвитку особистості, забезпечити дитині відчуття захищеності, довір’я. Суспільне виховання має продовжити повноцінний і всебічний розвиток дитини на принципах національної культури й духовності з урахуванням різноманітності національного складу й релігійних особливостей України. Воно доповнює родинне виховання. Визначено роль національної мови та культури у становленні особистості з дошкільного віку. Показано нові типи дошкільних закладів, їхні особливості та роль в організації навчально – виховної роботи в дошкільному дитинстві.
Стандарти освіти па всіх рівнях освітніх установ визначені стосовно дошкільних навчальних закладів у “Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні” (1998), над яким працював великий колектив науковців і викладачів.
Метою розробки цього документа є визначення вимог до змісту, рівня та обсягу дошкільної освіти, встановлення норм, які узгоджують інтереси дитини й потреби суспільства щодо освіченості особистості.
Стандартизації підлягають зміст освіти, знання, уміння й навички, якими повинна оволодіти дитина на межі дошкільного і шкільного віку. Поняття “Базовий компонент” означає базис особистісної культури дитини, важливий для її подальшого становлення, складову загального розвитку особистості.
Базовий компонент дошкільної освіти побудовано за сферами життєдіяльності, які характеризують специфіку дошкільного дитинства. В ньому пріоритетним є розвиток і виховання, залучення дитини до різних видів діяльності, в яких реалізуються її фізичний, психологічний та соціальний потенціал. Життєдіяльність має гармонізувати фізичний, емоційний, моральний, вольовий, соціальний та інтелектуальний розвиток.
Зміст кожної сфери життєдіяльності містить два блоки: знання і уявлення, якими володіє дитина, вміння користуватися набутим досвідом у повсякденному житті.
Усі сфери взаємопов’язані і цілісно презентують готовність дитини до переходу в статус школяра.
Закон України “Про охорону дитинства” (2001) окреслює систему державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення пов ноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.
Закон стосується всіх без винятку дітей. Але передусім у ньому йдеться про права дітей – сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, безпритульних, дітей – інвалідів, дітей – біженців, дітей з неповних, багатодітних та прийомних сімей, з дитячих будинків.
Держава гарантує всім дітям рівний доступ до безоплатної юридичної допомоги у захисті їхніх прав, права на життя та охорону здоров’я, на освіту, на ім’я й громадянство, на житло та достатній життєвий рівень, на вільне висловлення думки та отримання інформації, на захист від усіх форм насильства тощо.
Складні соціально-економічні умови в країні наприкінці XX ст. спричинили зменшення народжуваності, у зв’язку з цим частину дошкільних закладів було перепрофільовано.
Порушення сталих економічних залежностей на пострадянському просторі, відсутність законодавчого регулювання ринкових відносин різко зменшили надходження до державного бюджету, а отже і фінансування дошкільних навчальних закладів. Великі промислові підприємства, які свого часу мали від 10 до 50 дитячих установ, згортали виробництво або були приватизовані. Руйнувалася соціальна інфраструктура підприємств, частиною якої були дитячі садки. їх закривали, а приміщення продавали за безцінь під використання на розсуд нового власника.
Зниження рівня виробництва породило безробіття, і передусім серед жінок. Неплатоспроможність значної частини населення та вивільнення жінок з виробничої сфери також сприяли відтоку дітей з системи суспільного дошкільного виховання. Однак родинне виховання не могло компенсувати фахові освітні послуги, які надавала дошкільна установа.
За наведеними даними, за період з 1991 по 2001 р. саме у найбільших промислових областях майже вполовину зменшилась кількість дошкільних навчальних закладів.
Кількість дітей у дошкільних навчальних закладах з 1991 по 2001 рр. загалом по Україні зменшилась більш ніж у 2 рази, а у сільській місцевості – втроє. Останнє пов’язане із реорганізацією колективних господарств на селі.
Завдяки своєчасному прийняттю відповідних законодавчих актів з р. призупинено безпідставне закриття й ліквідацію дошкільних навчальних закладів. Сільські відомчі дитячі садки передано до комунальної власності зі збереженням їхнього попереднього статусу.
Попри труднощі першого десятиріччя розвитку освіти в незалежній Україні творчо працюють і науковці, і практики. Ними створено для потреб дошкілля низку підручників та навчально-методичних посіб-ників.
Зокрема академік АПН України Алла Богуш є автором теоретичних і методичних праць з питань духовності, розвитку рідної мови, Едуард Вільчковський і Неля Денисенко видали кілька навчальних посібників з теорії й методики фізичного виховання дошкільнят, Неллі Лисенко, Юлія Косенко підготували посібники з народознавства та довкілля, Любов Артемова опублікувала кілька навчально-методичних посібників з формування суспільної спрямованості дитини у грі.
Праці українських науковців збагачують методичну базу дошкільної освіти, допомагають навчати і виховувати дітей на гуманістичних, демократичних засадах, забезпечуючи особистісно-орієнтований підхід.
Потреба в науково-методичному оснащенні зумовлена все більшою кількістю дітей, які виховуються в дошкільних закладах. За даними, наведеними заступником міністра освіти Віктором Огнев’юком, у
2002 р. дошкільні заклади відвідувало 185 тис. дітей, що становило 49 % від загальної кількості дітей раннього і дошкільного віку. Це на 10 % більше, ніж на початок 2001 р.
У 2005 р. поновило свою роботу майже 300 дитячих садків, насамперед у сільській місцевості Луганської, Житомирської, Полтавської, Черкаської областей. Збільшується кількість дітей раннього віку, яких батьки виховують у дошкільних закладах. Усього кількість вихованців дошкільних навчальних закладів на початок 2005 р. становила понад 1 млн., у тому числі у містах – 820,2 тис.
У квітні 2006 р. під час зустрічі з працівниками дошкільних навчальних закладів м. Києва міністр освіти і науки України Станіслав Ніколаєнко окреслив п’ять пріоритетних напрямів розвитку освіти і науки в країні:
– доступна якісна освіта;
– виховання духовності;
– демократизація освіти;
– соціальний захист учасників навчально-виховного процесу;
– інноваційний розвиток.
Усі ці напрями знайшли відображення у нещодавно розробленій “Концепції державної цільової програми розвитку дошкільної освіти на період до 2010 р.”.
За наведеними міністром даними, дошкільні навчальні заклади в даний час охоплюють лише 50 – 52 % дітей відповідного віку. Тому важливою проблемою є допомога сім’ям, які виховують дітей вдома. Це якісно можуть зробити дошкільні навчальні заклади та центри розвитку дитини за належного додаткового фінансування.
Дошкільні навчальні заклади мають відновлювати давні традиції співпраці з батьками, залучаючи їх до педагогічного процесу, надаючи методичну і консультативну допомогу.
Для нормального розвитку дитини, закладання підвалин її духовності необхідне й сімейне, й суспільне дошкільне виховання, які разом складають найважливіший період виховання нової генерації будь-якої країни – дошкільне соціальне виховання.
Нагальною проблемою є охорона здоров’я дітей, хоча в дошкільних навчальних закладах оздоровлення налагоджене краще, ніж у школах.
Для поліпшення якості освіти необхідно висувати єдині вимоги до дошкільних закладів різних форм власності; створити й реалізувати програму методичного забезпечення дошкільної освіти; поліпшити фінансування дошкільних закладів і матеріально-технічну базу, удосконалити економіку дошкільної освіти шляхом перерозподілу коштів на користь забезпечення розвитку кожної дитини.
В основу нової освітньої політики МОН України пропонує покласти пріоритетність дошкільної освіти як фундаменту цілісної системи неперервної освіти. Щоб ця ланка посіла належне місце у вітчизняній системі неперервної освіти, необхідно консолідувати зусилля влади на всіх рівнях для розв’язання назрілих проблем через прийняття та реалізацію державної програми розвитку українського дошкілля.
Отже, Державна національна програма “Освіта” (“Україна XXI століття”), Концепція дошкільного виховання в Україні, Базовий компонент дошкільної освіти в Україні, Закон “Про дошкільну освіту” визначили стратегію розвитку дошкільного виховання. Вона грунтується на національних та наукових засадах. Провідними принципами є демократизація, гуманізація, етнізація педагогічного процесу, творчий розвиток особистості.
Положення державних та освітянських документів зумовили відхід системи дошкільної освіти від авторитаризму та спрямували її на вихо вання громадянина демократичної, незалежної держави.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...