Економічний примус – спосіб впливу на виробничу діяльність людей та її регулювання за допомогою зміни умов виробництва. Е. п. використовується в єдності з позаекономічним примусом (прямим розпорядженням, підкоренням), а також використанням матеріальних, моральних і адміністративних стимулів до праці. В різних суспільно-економічних формаціях ці способи використовуються неоднаково, своєрідно поєднуються. В умовах рабовласницького способу виробництва використовувались переважно методи позаекономічного примусу, прямого підкорення одного
класу, верств населення іншим. Воно базувалось перш за все на привласненні землі, іригаційних споруд та інших засобів виробництва. За умов феодалізму, з переходом від відробної форми ренти до продуктивної, а згодом і до грошової, посилюється Е. п, до праці. При капіталізмі домінуючу роль відіграє Е. п., оскільки працівники отримують особисту свободу і позбавлені засобів виробництва та засобів споживання. Е. п. на етапі простої кооперації і мануфактури поєднується з позаекономічним (застосовується нагляд за робітником у процесі виробництва, примусове подовження робочого дня тощо). В умовах крупного машинного виробництва
виникає такий специфічний засіб примусу робітника, як контроль ритму виробничої діяльності ритмом руху машин і механізмів. З виникненням масового безробіття з’являється додаткова форма опосередкованого Е. п. на діяльність робітника. На сучасному етапі розвитку капіталізму сформована високоефективна система матеріальних, адміністративних та моральних стимулів до праці, а в цілому впродовж усього періоду існування капіталістичного способу виробництва (майже п’ять століть) через сувору дисципліну у більшості працівників виробилась звичка добросовісного ставлення до праці. В наш час до сприятливих умов праці належать покращення санітарно-гігієнічних умов (зменшення ступеня забрудненості середовища, вібрації, вологості, інтенсивності шуму, освітлення, встановлення оптимального рівня температури тощо); фізичних умов (усунення фізичних небезпек, встановлення оптимального ритму роботи, тривалості робочого циклу, ротація робочих місць та інше). Основну роль серед методів Е. п. в сучасних умовах відіграє впровадження найбільш прогресивних систем заробітної плати. До них належать тарифні, преміальні, колективні. При тарифній системі заробітна плата поставлена у залежність від безперебійної роботи устаткування, від складності праці, яка виражена відповідним тарифним розрядом і ставкою. Тарифні системи розробляються на основі оцінки різних трудових характеристик. Найбільш широко використовують при цьому метод аналітичної оцінки, коли тарифні ставки встановлюються залежно від складності виконуваних робіт за такими групами факторів: кваліфікація виконавця (освіта, досвід роботи, професійна підготовка), розумові та фізичні зусилля, його відповідальність за матеріали, устаткування і т. ін. Для ретельного вивчення якості робочої сили застосовується система оцінювання заслуг, згідно з якою для кожного фактора, що оцінюється (якість праці, продуктивність, професійні знання, здатність пристосовуватись, надійність, ставлення до роботи та ін.), складається шкала оцінок робітників у балах. До оцінки заслуг вносяться і такі показники, як відданість фірмі, готовність до співробітництва, що прирівнюються до фактора кваліфікації. Все це посилює Е. п. працівників до праці. Преміальні системи заробітної плати пов’язують тарифні ставки з нормами затрат праці певною функціональною залежністю. Поточний контроль тут зведено до мінімуму, застосування преміальних форм базується на прийомах відрядної та погодинної заробітної плати. Серед преміальних систем заробітної плати виділяють відрядно-преміальну. Більшість преміальних систем передбачає застосування технологічної надбавки (за дотримання технологічної дисципліни, безаварійну роботу, підтримання устаткування в хорошому стані). Преміальні системи заробітної плати будуються так, щоб стимули, пов’язані з поліпшенням окремих показників роботи, доповнювали один одного, а також щоб розміри одноразових підвищень тарифних ставок і окладів для безпосередніх працівників були не менші 3% основної заробітної плати, для майстрів і техніків – не менше 5%. В іншому разі вони перестають відігравати стимулюючу роль. Найпоширенішою формою колективної оплати є система участі у прибутках. При цьому формується преміальний фонд, з якого в залежності від заробітної плати робітника, його особистих і трудових характеристик (раціоналізаторська діяльність, відсутність запізнень і прогулів тощо) йому виплачуються премії. Такі виплати звільнені від податків, що стимулює впровадження даної системи. Часто у рамках цієї системи працівникам сплачують премії або їх частку у формі акцій. В умовах колишнього СРСР, особливо з кінця 20-х і до кінця 50-х років, широко використовувались позаекономічні примуси до праці, а на всіх етапах існування СРСР недооцінювались матеріальні стимули, переважала зрівнялівка. В сучасних умовах в Україні найважливішими напрямками посилення Е. п. до праці є впровадження прогресивних форм і систем заробітної плати, застосування ринкових важелів в органічному поєднанні з методами державного регулювання, ліквідація зрівнялівки тощо.
Loading...