Етичне або практичне відношення. Активізм, воля і сваволя

Філософія посбіник

Тема 5. ПРАКСЕОЛОГІЯ

§ 2. Свобода – фундамент практики

Етичне або практичне відношення. Активізм, воля і сваволя

В історії філософії склався напрям, що вбачає основну сутнісну ознаку людини в її діяльності. Відповідні погляди отримали назву активізму (від лат. “активує” – “дієвий”). Корені активізму можна знайти як в античній традиції, так і у філософії доби Відродження і Реформації. У цьому контексті варто згадати гуманістів і релігійних діячів, передусім Коллюччо Салютатті, Леона Баттисту

Альберті, Леонардо Бруні, Джаноццо Манетті, Еразма Роттердамського, Мартина Лютера, Жана Кальвіна. Відомо, що перші з них утверджували ідеал людини – творця, яка не лише подібна до Бога, а й є його суперником, конкурентом (Манетті). Протестантські версії християнства, особливо кальвінізм, наголошують на важливості успішної людської діяльності як

Свідчення спасіння. У добу Нового часу природничо-науковий вимір активізму розробляли серед іншого англійські емпірики, особливо Френсіс Бекон і Джон Локк, а також просвітники. Німецька класична філософія має неперевершені зразки активізму у вигляді філософських вчень

І. Канта та І. Фіхте. Саме вони утверджують ідею, що людина може бути вільна лише у діяльності. У філософії посткласичної доби найяскравішим представником активізму є Фрідріх Ніцше.

Якщо Кант і Фіхте, по суті, одностайні у розумінні волі як психологічного рушія людської діяльності та бачать її як сферу застосування практичного розуму, то Ф. Ніцше, трансформувавши вчення А. Шопенгауера про волю як сутність світу у знамените вчення про волю до влади як суттєву ознаку надлюдини, що перебуває “потойбіч добра і зла”, поставив проблему визначення понять “воля” і “сваволя”, а також їхнього окреслення.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...


Ви зараз читаєте: Етичне або практичне відношення. Активізм, воля і сваволя