Формування людини розумної – Походження людини
МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ
Розділ 2
ПОПУЛЯЦІЙНО-ВИДОВИЙ РІВЕНЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЯ ТА МІСЦЕ ЛЮДИНИ В НЬОМУ
2.3. Закономірності і проблеми макроеволюції та антропогенезу
2.3.7. Походження людини
Питання про походження людини відноситься до найбільш важливих світоглядних питань та складних проблем науки, філософії і теології. На різних етапах суспільного розвитку люди робили спроби пояснити, яким чином людина виникла на Землі і яке місце вона займає в органічному світі. Релігії різних народів пояснювали походження людини надприродними
Поряд з ідеалістичними поглядами ще в глибоку давнину існували думки про те, що люди могли походити від якихось тварин: ведмедів (у Північній Америці), людиноподібних мавп (у Індонезії) і т. п. У XIX ст. деякі вчені – Бюффон, Ламарк – звернули увагу на подібність людиноподібних мавп і людини, але всі вони підкреслювали духовні здібності людини, які, на їхню думку, могли мати тільки “божественне” походження.
Ч. Дарвін у книзі “Походження людини і статевий добір” (1871) привів докази походження людини від мавпоподібних предків шляхом послідовних змін у результаті добору. У роботі
Дані порівняльної анатомії і фізіології людини і тварин показали подібність людини до ссавців як у загальному, так і в багатьох деталях. При порівнянні скелета і мускулатури людини і таких тварин, як собаки, коня, мавпи, були знайдені ті ж кістки і м’язи, що відрізнялися від людських лише за розмірами і деякими особливостями. Дивовижна подібність внутрішніх органів – серця, легень, органів травлення людини і тварин, а також ембріонального розвитку, вигодовування малят молоком тощо.
Усіх ссавців можна розташувати в один ряд від менш складних до більш складних. У кінці цього ряду найбільш досконалою за будовою, найбільш універсальною за можливостями виявиться людина, а найближчими до неї в цьому ряду будуть людиноподібні мавпи. Завдяки палеонтологічним знахідкам реконструйована більша частина філогенетичної лінії, яка з’єднує сучасних людей з їх мавпоподібними предками (рис. 2.107). Дуже велика подібність до людини за низкою біохімічних показників людиноподібних мавп. Так, у шимпанзе, як і в людини, 4 групи крові, і людську кров відповідної групи можна переливати шимпанзе. При цитологічному аналізі встановлено, що структура хромосом шимпанзе багато в чому подібна до структури хромосом людини; диплоїдний набір хромосом шимпанзе дорівнює 48 (а в людини 46), у той же час. диплоїдний набір хромосом інших мавп складає 5478. Людиноподібні мавпи можуть хворіти тими ж хворобами, що і людина – тифи, сифіліс та ін.
Рис. 2.107. Родовід: а – родина гомінід; б – два підвиди Homo sapiens: неандертальського і сучасного (за: Cavalli-Sforza LL eta/., 1995, зі змінами).
У людини є рудиментарні органи, не пов’язані з виконанням якихось суттєвих функцій в її організмі. У той же час, аналогічні органи у тварин виконують важливі функції. Таких, практично “некорисних”, органів у людини близько 90: м’язи вушної раковини, третя повіка, м’язи пухового волосся, куприк у скелеті людини, третій кутній зуб та ін. Все це свідчить про те, що далеким предкам людини вказані органи були потрібними так само, як вони потрібні зараз сучасним тваринам. Проте із зміною умов життя для людини вони втратили значення.
На тваринне походження людини вказують і факти, що відносяться до ембріології. У своєму розвитку зародок людини проходить ті ж етапи, що і зародки інших хребетних тварин (рис. 2.108). На ранньому етапі ембріогенезу (3-5 тижнів) зародок людини схожий на зародок інших хребетних: у нього закладаються зяброві щілини (як у риб), є хвіст, серце у вигляді трубки. У більш пізні періоди ембріогенезу (до 6-го місяця) зародок людини вкритий волоссям. Іноді ці ознаки, що характеризують зародок тварин, зберігаються в дитини в постембріональному періоді. Тоді дитина народжується з атавізмами (поверненням до предків) – вкрита густим волосяним покривом, з хвостом. Такий лрояв атавізму, як хвіст, інколи видаляють оперативним шляхом.
Рис. 2.108. Порівняльна характеристика зародків людини й інших тварин:
А – риба; б – амфібія; в – рептилія; г – птах; д – свиня; є – корова; ж – кролик; к – людина.
Всі ці факти вказують на велику подібність як будови, так і фізіології людини з будовою і функціями людиноподібних мавп. Проте ні горили, ні шимпанзе не є прямими предками людини, і, перш за все, тому, що вони її сучасники.
Наука доводить, що люди і сучасні людиноподібні мавпи виникли від спільного предка, який жив у далекому минулому, а далі настала дивергенція людини і людиноподібних мавп. Так, людина і шимпанзе розійшлися близько 5 млн. років, а людина й орангутан – понад 13-16 млн. років тому. Суттєвою морфофізіологічною відміною людини від людиноподібних мавп є об’єм головного мозку. У людини він у середньому становить 1400-1600 см3, а у мавп – до 600 см3. Поверхня півкуль переднього мозку в людини в середньому дорівнює 1250 см2, а в людиноподібних мавп – менше в 3,5-4 рази.
Найважливішими якісними особливостями людини як біологічного виду є свідомість, мислення, її здатність до усвідомленої праці.
Молекулярна генетика, у порівнянні з палеоантропологічними розкопками, дає більшу за об’ємом, точну й об’єктивну інформацію щодо еволюції людини.
2.3.7.1. Формування людини розумної
Поява сучасної людини як біологічного виду якісно відрізняється від процесів виникнення нових видів у тварин. Найбільш важлива відмінність полягає в тому, що еволюція людини відбувалася під впливом не тільки біологічних, а й соціальних факторів. На ранніх етапах антропогенезу у найдавніших і давніх людей провідне значення для еволюції відігравали біологічні фактори – мінливість і природний добір. Вже на цих етапах добір відбувався не тільки за фізичними показниками (сила, витривалість), а й за рівнем розумового розвитку (вміння виготовляти найпростіші знаряддя праці (рис. 2.109), використання їх, здатність до спілкування з іншими членами племені, навички до колективних дій тощо). Отже, вже в цю епоху добір сприяв збереженню особин з вираженими соціальними рисами. В міру удосконалення в наших предків трудової діяльності й мови ця спрямованість добору підсилювалась. Особини, які мали більше здібностей до винайдення нових знарядь, до навчання й аналізу обставин, гинули рідше.
Рис. 2.109. Кам’яні знаряддя праці.
У процесі еволюції люди почали створювати штучне середовище для життя – опалювані житла, одяг (рис. 2.110), запаси продуктів. Залежність людей від несприятливих факторів стала поступово зменшуватися, що супроводжувалося скороченням функцій добору. На сьогодні дія добору спрямована на збереження існуючих генетичних характеристик людей і елімінацію індивідуумів з несприятливими генотипами. Частіше за все це проявляється в ранньому періоді розвитку у вигляді мертвонаро – дження і ранньої дитячої смертності.
Рис. 2.110. Снігова людина: а – найдавніший відомий екземпляр (5300 років), знайдений у кризі в Альпах у 1991 р.;
Б – реконструкція зовнішнього вигляду снігової людини.
У міру зменшення ролі біологічних факторів різко зростає значення для еволюції людини соціальних факторів. Здібності до трудової діяльності, абстрактного мислення і членороздільної мови з’явились і удосконалювались як специфічні якості людини розумної внаслідок впливу колективного способу життя на багато поколінь наших предків (тобто сформувались у філогенезі). Ці якості не закріпилися в генотипі, і в кожної сучасної людини вони формуються в процесі її індивідуального розвитку (онтогенезу) тільки під впливом виховання і навчання.
Велике значення для соціальної еволюції людини мала поява альтруїстичних тенденцій – турбота про стариків, жінок і дітей, зменшення агресивності при зустрічах з представниками інших племен. Всі ці фактори сприяли розширенню інтелекту людини.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...