Головна ⇒ 📌Довідник з української мови ⇒ Фразеологізми зі структурою словосполучення – ГРАМАТИЧНА СТРУКТУРА ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ

Фразеологізми зі структурою словосполучення – ГРАМАТИЧНА СТРУКТУРА ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ

Розділ 7

ГРАМАТИЧНА СТРУКТУРА ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ

§ 16. Фразеологізми зі структурою словосполучення

Найбільше серед ФО виразів зі структурою словосполучення. Залежно від принципу, покладеного в основу поділу, одні й ті самі вирази можна відносити до різних груп. Так, для ФО Ранній птах, стріляний Горобець синтаксично стрижневими компонентами є іменники, що й зумовило їх традиційну віднесеність до іменникових фразем. Проте з погляду семантики їх опорним компонентом є саме прикметники, що становлять основу внутрішньої форми виразів:

Ранній – “той, хто рано встає”, стріляний – “досвідчений, бувалий”.

Серед різних спроб класифікувати фразеологічний склад мови помітне місце посідає семантико – граматичний розподіл фразем, намагання вписати їх у різні граматичні класи, що співвідносяться з певними частинами мови (Л. Авксентьєв, В. Архангельський, М. Демський, В. Жуков, О. Кунін, І. Лепешев, О. Молотков, О. Федоров та ін.). Але якщо слова порівняно легко об’єднуються в граматичні класи за своїми більш-менш чітко вираженими семантико-граматичними ознаками, то фразеологізми класифікувати за граматичним принципом значно важче, що

зумовлюється їх генезою і структурно-семантичними ознаками: фразеологізм є результатом переосмислення вільного словосполучення, надслівною структурою, у якій особливим способом поєднуються семантико – граматичні ознаки всіх компонентів. Нарізно-оформленість фразем зумовлює суттєві розбіжності в класифікації ФО. Дехто взагалі не визнає граматичних категорій у ФО (М. Копиленко, В. Рудов), інші вчені класифікують їх за формально-граматичними ознаками стрижневого компонента. М. Шанський вважає фразеологізми еквівалентними граматичним розрядам слів (тій чи іншій частині мови) . О. Молотков наголошує на необхідності враховувати морфолого-синтаксичні ознаки ФО, серед яких сполучуваність фразеологізмів, однотипний для кожного розряду ФО набір граматичних категорій і можливість вияву парадигматичних форм для вираження відношень та зв’язків зі словами. На думку Ф. Янковського, фразеологізми взагалі не належать до частин мови, але за значенням і синтаксичним уживанням (а не за граматичними характеристиками) співвідносні з ними. О. Федоров класифікує фразеологізми за функціонально-семантичним принципом, поділяючи їх залежно від ролі, яку фразеологізм виконує в реченні (що він характеризує), що являє собою його цілісне значення і як воно визначає валентність цієї фразеологічної одиниці. За М. Алефіренком, фраземи утворюють семантико – граматичні розряди, які не збігаються з частинами мови, лише інколи співвідносячись з ними; у кожному з цих розрядів фразема має певне категоріальне значення, “зумовлюване її міжрівневими зв’язками в мові, а також особливостями функціонування у мовленні” . Як бачимо, у дослідженнях, присвячених класифікації ФО за граматичним принципом, немає одностайності щодо критеріїв їх виділення в ту чи іншу групу. Жодний з названих підходів не містить вичерпного розв’язання цієї проблеми: залишається багато ФО, які не можна віднести до якоїсь конкретної групи тільки за одним параметром – семантичним, морфологічним чи синтаксичним.

Очевидно, для максимально повного розрізнення лексико-граматичних груп ФО необхідно враховувати всі три критерії – семантичний, морфологічний і синтаксичний, “цілісний аналіз семантики, морфологічних особливостей і синтаксичної функції” . Є велика група ФО, категоріальні властивості яких визначаються порівняно легко за граматично опорним компонентом: Перша ластівка, молодий та ранній, бити байдики, брати бика за роги, стояти кілком в горлі. Іншу групу становлять ФО, “які мають категоріальні ознаки двох і більше частин мови, унаслідок чого їм властива розмитість меж” . У них важко виділити стрижневий компонент, а співвідношення з певною частиною мови визначається з урахуванням синтаксичної ролі (дієслівні, наприклад, найчастіше виконують функцію присудка, прислівникові – обставини, іменникові – підмета й додатка ). Або за співвіднесеністю значення фразеологізму зі значенням відповідної частини мови. Легко, наприклад, виділяються прислівникові й дієслівні ФО (Тихою сапою, під гарячу руку, під сурдинку; без вогню варити (кого) “докоряти кому-н. чимось”, Зазнати прочухана (від кого і без додатка)). Проте вже ФО хоч у вухо бгай (клади), поєднуючись із субстантивом або вживаючись без додатка, класифікується як прикметникова – “дуже лагідний, покірний, податливий” (” – У мене з села була. З півроку просто люба – мила, Хоч у вухо бгай, а познайомилася з москалями – зараз і пішла у хльондри”, Панас Мирний), а поєднуючись із прикметником співвідноситься з прислівником – “дуже, у великій мірі” (“Оришка мене… побоюється. Стає добра, м’яка, хоч у вухо її клади, і в усьому мене слухається”, О. Гончар) .

Для визначення морфологічних розрядів фразем М. Алефіренко пропонує спиратися на цілий комплекс факторів: характер фразеологічного значення фраземи; ступінь десемантизації та ідіоматизації її компонентів; морфологічні властивості граматично стрижневого компонента; тип структурно-граматичної моделі вільного словосполучення-прототипу; граматичні значення службових частин мови в структурі фраземи; ступінь граматичної ідіоматизації фраземи (ступінь і характер деформації синтаксичних відношень і зв’язків); синтаксичні властивості фразем, зокрема специфіка їх синтаксичної дистрибуції й синтаксичних функцій у реченні.

Урахування цих факторів дає змогу виділити такі основні розряди:

Іменникові ФО, що характеризують: 1) людину: Порожня голова, підколодна гадюка, твердий (міцний) горішок; 2) істот (реальних або нереальних), демонологічні об’єкти: Божа худоба, той що греблі рве, Гнат безп’ятий; 3) предмети: тиха заводь, китайська грамота, зелений змій; 4) абстрактні поняття: Іскра Божа, терновий вінець, підводне каміння. Як уже зазначалося, іменникові ФО найчастіше виконують функцію підмета, додатка, іменної частини присудка: “Година пізня, Всяка всячина верзеться проти сну” (Є. Гуцало); “А от зелена вулиця тепер – в путі ланцюг зелених світлофорів” (Д. Білоус); ” Ця дівчина – Твердий горішок – з нею треба поводитися обачніше” (М. Івасюк); “Стоїть він край битого шляху, щоподе на Волинь та в Галицьке князівство, у Польщу та Угорщину… Міцний горішок для нападників – завойовників!” (В. Малик); ” – О, я знаю, ти, дівко, готова йти на муки, – Ступа уже не рахувався з словами. – Тобі сниться Терновий вінець?” (Р. Федорів); “Тут утратив він усе: Домашнє вогнище, рідних людей, волю і навіть майбутнє” (В. Малик).

Дієслівні ФО Становлять найчисленнішу групу. Вони позначають дії і процеси, спричинені переважно людиною; усіх інших ФО, що позначають дії, джерелом яких є не особа або предмет, надзвичайно мало (М. Демський): стригти під одну гребінку, метати громи і блискавки, збивати з пантелику, не заманити (не виманити) калачем, розкривати карти. У реченні дієслівні фразеологізми виконують звичайно функцію присудка: “Щастя людини не в цьому, майбутнє не стригтиме людей під одну гребінку, як це уявлялось вам, товаришу Кампанелло…” (О. Гончар); “Миля ж часом Збивав мене З пантелику несподіваними запитаннями” (Ю. Мушкетик); “Зараз його й Калачем не виманите Звідси, коли прийшов на своє озеро” (М. Сиротюк); “Ось і доводиться, ще й на світ не благословляється, вставати і, коли весь чесний люд спить сном праведника, гнути спину отут, дивитися, рахувати, щоб Звести кінці з кінцями” (Б. Левін).

Прикметникові ФО відрізняються від слів – прикметників тим, що позначають не ознаку взагалі (безвідносно до об’єкта), а ознаку стосовно людини : З головою, як грім, латка на латці, ні живий ні мертвий, як з хреста знятий, кров з молоком, до душі, мало каші з’їв, кістки та шкіра, як лялечка, від горшка два (три) вершка. Вони виконують у реченні функцію неузгодженого означення або іменної частини складеного присудка: “Та Володько, Богу дякувати, лобур з головою видався…” (У. Самчук); “Панове! До Мартина Пушкаря тут посланець прибув із Січі… Ввійшов, як грім, обвітрений з дороги. Віддав чолом…” (Л. Костенко); “Почались холода, а на Ганні кожух – Латка палатці”; “Микола вийшов од пана ні живий ні мертвий; він пішов додому, не промовивши ні одного слова, ходив цілий день, опустивши голову”; “Сновигає іноді по двору від хати до воріт, від воріт до хати, хмурий, насуплений, Як з хреста знятий, – за цілий день від його слова не почуєш…” (І. Нечуй-Левицький); “У блокноті є прізвище, з місяць тому розмовляв, жива – здорова, Кров з молоком” (В. Дрозд); “Нема нічого кращого від праці, що хвилює, Що до душі” (В. Шевчук).

Прислівникові ФО відбивають просторову характеристику: За тридев’ять земель, де козам роги правлять, за два кроки; спосіб дії: зціпивши зуби, Крізь зуби, на галай-балай, в один голос, як грім з ясного неба; часову характеристику: Не за горами, на рахманський Великдень, день і ніч, від зорі до зорі; інтенсивність дії: З вітерцем, до глибини душі, з усього маху; психофізичний стан, поведінку людини: Як неживий, як колода, не змигнувши оком; кількісні параметри: Як гною, хоч греблю (гать) гати, не гурт, скільки душа забажає, на макове зерно; стосунки між людьми: як кішка з собакою, душа в душу, повноту дії: до кісток, по горло, з голови до ніг, до зубів; якість: комар носа не підточить, з гріхом пополам, на зубок. Прислівникові фразеологізми виконують у реченні функцію обставин: “їм здалось, що вони заїхали за тридев’ять земель од свого Богуслава” (І. Нечуй-Левицький); “Тягни рядно скрутив руку, аж хрупнула в плечі, і хлопець, Зціпивши зуби, глухо застогнав” (А. Головко); “Всі мужики неграмотні, а тут ще й весна Не за горами – ось-ось вигулькне” (М. Сиротюк); “Почала хазяйка лаяти його на всі заставки ” (В. Барка); “Та там же качви тої, як гною!” (Остап Вишня); “Ні з ким він ніколи так не ворогував, як з Василем,.. вони жили гірше чужих, гризлися, Як кішка з собакою” (Панас Мирний); “Свистить вітер і пронизує До кісток” (У. Самчук); “Северко… ходив по сцені спокійний, бо всі репліки Степана знав “На зубок” (А. Іщук).

Вигукові, або Інтер’єктивні, ФО виражають експресивно-вольові реакції мовця : емоції, волевиявлення, побажання, прохання, накази, заборони, клятви, реакції на слова співбесідника чи ситуацію, запевнення в достовірності сказаного, формули соціального етикету та ін.: Боже мій, бісова душа!, от тобі й раз, сто чортів!, знай наших!, зуб за зуб, ох (ой) лихо!, матінко моя!, щоб я світу сонця не бачив!, ні пуху ні пера!, бодай тобі заціпило!, хай Бог боронить!, хай йому цур!, руки вгору!, куди там!, де там!, так тому й бути, добрий день!, бувайте здорові!, скільки літ, скільки зим “дуже давно (говориться під час зустрічі) (” – Здорові, тітко! – привітався він. – Скільки літ, скільки зим? Давно, давно ви в мою хату заглядали”, Панас Мирний); отака (от така) ловись! (уживається для вираження здивування, радості, захоплення і т. ін.)(” – Мені вас, дядьку, шкода…” – “Мене? Отака ловись! А що ж я? Вмираю, чи що?”, Б. Грінченко). Питання про кількість розрядів ще не до кінця вирішене. Деякі дослідники, крім названих, виділяють й інші розряди. М. Демський, наприклад, називає Займенникові фразеологізми, проти чого заперечує І. Лепешев, вважаючи, що ФО типу Наш брат, свій брат, каша сестра та ін. “мають категоріальне значення предметності й повинні кваліфікуватися як іменникові” . Сам І. Лепешев виділяє в окремі групи Модальні фразеологізми, що не є членами речення й позначають ступінь упевненості: Звісна річ, треба думати, швидше за все; емоційну оцінку: Дивна річ, як на лихо, легко сказати; манеру мовлення, спосіб передачі думки: Між нами кажучи, так би мовити; джерело повідомлення: Як той казав, як кажуть; відношення між частинами висловлювання: Одним словом, Таким чином, між іншим; звертання до співрозмовника: будь ласка, коли ваша ласка та ін. . Немає одностайності й щодо багатьох виразів, які постали на основі предикативних сполук: Акції падають, шматок не йде в горло, волосся дибом стає, дістанеться (перепаде) на горіхи, далеко не заїдеш, був кінь, та з’їздився. Такі ФО поєднані спільним значенням дії або стану, мають граматичні категорії часу й виду, виконують у реченні функцію присудка односкладних речень та отримали назву Дієслівно-пропозиціональних (О. Молотков), або предикативних (Д. Яськов). І. Лепешев називає їх Фразеологізмами, не співвідносними з частинами мови, оскільки в них поєднуються ознаки різних частин мови. їх тлумачення передаються предикативними сполученнями. Отже, в основі виділення ФО цієї групи лежить переважно семантичний принцип: частина виразів предикативної структури за значенням легко співвідноситься з відповідними частинами мови (Куди і ворон кісток (кості) не заносить “дуже далеко”, Розказав Мирон рябої кобили сон “збрехав” тощо).

Складність граматичної класифікації фразеологізмів наочно ілюструє лексикографічне їх опрацювання. За “Фразеологічним словником української мови”, вираз Золоті гори, поєднуючись зі словом обіцяти, означає “надто багато”, що відповідно до семантики засвідчує його прислівниковий характер: “Потім умовляв Дмитра отямитися, обіцяв золоті гори” (М. Таран) . Синтаксичний підхід не дає чіткої граматичної диференціації фразеологізму, оскільки він може виконувати функцію і обставини, і додатка. Проте морфологічна структура виразу (прикметник + іменник) та аналіз його контекстного вживання указують на те, що цей вираз можна віднести до іменникових: “Вона не віддавалася пустим мріям і спокусам про Золоті гори десь там у Молдавах та інших чужих краях, а знала працювати в границях своєї батьківщини” (О. Кобилянська). За словником Г. Удовиченка – очевидно, єдиним українським словником, у якому послідовно висвітлено синтаксичну функцію фразем, – вираз Золота середина виконує функцію додатка, а вираз Золотий дощ – додатка або обставини: “Вибирай Золоту серединку і скоро сама научишся, як чоловіка слід приборкувати” (В. Кучер); “Кривдно було слухати Валерикові, що Мурашкова велика вода проллється золотим дощем насамперед на навколишніх степових магнатів” (О. Гончар) . Контексти засвідчують, що часто синтаксична роль фразем може досить легко змінюватися: “Середина, золота середина – це зовсім не посередність” (Ю. Мушкетик); “Прямо тобі золотий дощ посипався, злива закрутилась”; “На тебе, кажуть, золотий дощ обвалився?” (М. Стельмах).

Як бачимо, визначення частиномовної належності фраземи залежить від багатьох факторів, у тому числі від лексичного оточення, ступеня її фразеологізації, семантичної злитості, нерозкладності, утрати компонентами ознак слівності. Чим більший ступінь абстракції, тим яскравіше виражена фразеологічна семантика (отже, вираз прислівниковий); і навпаки, чим більше проступає “слівпість” компонентів, тим ближче до прототипу – вільного словосполучення (отже, вираз іменниковий). Така невизначеність спричинена єдністю протилежностей у фразеологізмі – змісту і форми, цілісного значення та його нарізно-оформленості.

Таким чином, фразеотворення здійснюється за участю найрізноманітніших дериваційних баз і зводиться до певних означених типів. У цьому виявляється явище системності мовних змін. Процес фразеотворення динамічний, у ньому тісно переплітаються вільні словосполучення і фразеологічні звороти, структурно-граматичні форми й семантичні явища, логіко – лінгвістичні формули й екстралінгвістична підоснова, їх живильне джерело.