Футурологія (лат. futurum – майбутнє і гр. logos – вчення) – 1) наука про перспективи розвитку людства; 2) сфера наукових знань про перспективи розвитку соціальних процесів; синонім соціального прогнозування. Назву цій науці дав німецький учений О. Флехтлейм 1943. Перші спроби визначення елементів соціально-економічного устрою майбутнього суспільства зробили прогресивні мислителі пізнього середньовіччя Т. Мор, Т. Кампанелла та ін. їх ідеї розвинули соціалісти-утопісти Ш. Фур’є, Сен-Сімон, Р. Оуен. Теоретико-методологічне обгрунтування майбутнього
людства, основних етапів його розвитку дали К. Маркс і Ф. Енгельс, поглибив В. Ленін. Суттєвий внесок у Ф. як науку зробили західні вчені у 30-90-х XX ст., протиставивши свою концепцію марксистсько-ленінській концепції побудови комуністичного суспільства. У 60-70-х виникли міжнародні організації, що ставлять за мету вивчення майбутнього. Найзагальніша риса численних футурологічних концепцій (у 60- 70-х XX ст. існувало понад двадцять визначень майбутнього з префіксами “пост-” або “супер-“) – намагання сконструювати у них перспективи розвитку людства на базі технологічного способу виробництва, заснованого
на автоматизованій праці, який змінює суспільство, що базується на машинній праці (індустріальне суспільства). Розрізняють концепції, в назві яких домінує техніко-технологічний аспект (“технотронне”, “кібернетичне”, “постіндустріальне”, “інформаційне” тощо), соціально-економічний аспект (“постбуржуазне”, “посткапіталістичне” та ін.). Методологічна основа кожного з цих напрямів – теза про вирішальну роль науки і техніки в розвитку суспільства майбутнього незалежно від форм власності, соціальної структури, а отже, принцип технологічного детермінізму. Водночас спільними ознаками майбутнього суспільства представники обох напрямів (Р. Дарендорф, Е. Боулдінг, Г. Кан, А. Вінер, З. Бжезинський, Е. Тоффлер та ін.) називають розширення сфери послуг, зокрема освіти, докорінну зміну змісту праці, зростання добробуту, передусім рівня споживання, втрату капіталістами своєї власності, перехід влади до вчених та ін. Прогнозування появи різних суспільств у майбутньому, зумовлене одними й тими самими факторами (прогресом науки і техніки), але з притаманними їм спільними рисами, свідчить про еклектизм цих концепцій. На думку окремих футурологів, відбувається послаблення ролі ринкових відносин, конкурентної боротьби (Кан і Вінер), зміна соціальної структури, соціальних цінностей (Бжезинський та ін.). Серед футурологічних прогнозів майбутнього виділяють консервативний (Кан, Р. Арон та інші обстоюють думку про можливість реформування сучасного капіталізму без радикальної зміни його основ); реформістський (Д. Белл, А. Тоффлер, Ф. Полак та інші доводять доцільність поєднання рис капіталістичної та соціалістичної систем), ліворадикальний (А. Усков, Р. Хейлброннер та інші твердять про неминучість занепаду цивілізації західного типу під впливом НТР) варіанти. Розрізняють песимістичний і оптимістичний напрями ф. Представники першого (Дж. Форрестер, Д. Медоуз та інші члени Римського клубу) проповідують неминучу загибель людства за незмінності глобальних витрат матеріально-сировинних, паливно-енергетичних ресурсів, а також за демографічної, екологічної та продовольчої кризи. Інші (Тоффлер, М. Месарович, Е. Шумахер, К. Фрімен та ін.) оптимістичніше ставляться до можливості “нової цивілізації” розв’язати глобальні проблеми людства. Важливою складовою Ф. є прогнози щодо розвитку національних держав, зокрема появи у віддаленому майбутньому світової конфедерації країн і навіть єдиної світової федерації (див. Моделі майбутньої світової цівілізації; перспектив розвитку окремих форм і типів власності (так, американський економіст Беквіт стверджує, що державі 2100 належатиме 90% всієї власності) та ін. Якщо розглядати Ф. як науку, то пізнання майбутнього базується на основі уже відомих законів і закономірностей і властивих їм основних суперечностей шляхом обгрунтування прогнозних моделей-тенденцій та аналітичних моделей у формі матриць, окремих сценаріїв тощо. Найважливішими методами такого пізнання є пошуковий (передбачає комплексний аналіз законів, тенденцій та їх екстраполяцію на майбутнє), нормативний (передбачає використання критеріїв нормативної економічної теорії і побудови на цій основі матриць і сценаріїв майбутнього з одночасним застосуванням першого методу, але йому при цьому відводиться другорядна роль), глобалістики (означає вивчення глобальних проблем людства з урахуванням альтернативних моделей, за яких нова суспільно-економічна формація або цивілізація спроможна вирішити такі проблеми загалом або лише деякі з них).
Loading...