ГАРФШКЕЛЬ (САКРШКЕЛЬ) Гарольд
Соціологія короткий енциклопедичний словник
ГАРФШКЕЛЬ (САКРШКЕЛЬ) Гарольд (1917) – амер. соціолог, засновник етнометодології, проф. Каліфорнійського ун-ту. Ввів термін “етнометодологія” в соціол. обіг. Сформувався як соціолог під впливом Т. Парсонса. В 1952 р. захистив доктор, дис. “Розуміння іншого: дослідження соціального порядку”.
З 1946 по 1952 р. – гарвардський період формування наук, поглядів Г. У 1946 р. каф. новоствореного відділу соціальних відносин у Гарвардському ун-ті керував Т. Парсонс, який всіляко стимулював розвиток
Ставлення до ідеї Г. складалося майже цілком в негативному тоні. По-перше, незважаючи на те, що дослідження Г. містили могутній теорет. потенціал, вони не були сформульовані системно, в поняттях клас, соціології. По-друге, дослідження з’явилися під час домінування парсонсівської парадигми у сфері соціальної теорії. Тому теоретизування та емпіричні дослідження Г. часто-густо сприймалися спрощено та однобічно. Завдяки витримці Г. зберіг життя своєму дітищу. Нарешті, в 1967 р. уперше публікується його фундаментальна праця “Дослідження в етнометодології”, яка містить основні засади та положення етнометодол. підходу взагалі. Г. акцентує увагу передовсім на тому, що дія і контекст, в якому вона відбувається, обопільно виробляють та визначають одне одного. В будь-якій ситуації дії має місце негласна (або офіційна – залежно від ситуації) домовленість акторів про те, яку їхню поведінку і які дії їм узяти за норму. Так складається “заг. прийнята” або “звичайна нормальність”, яка є критерієм порівняння. Г. робить акцент на аналізованості (розшифруванні) дії. Аналізувати дію означає розкривати її сенс або ж приписувати його їй.
Очевидні дві стадії процесу інтерпретації дії: 1) оцінювання її; 2) оцінювання міри відхилення дії від норми або приписування їй певного сенсу (у разі не виявлення відхилення). Відтак процес інтерпретації дії має еталонний характер, а феномен “заг. прийнятої (або договірної) нормальності” як еталон стає неодмінним елементом механізму інтерпретації дії. Оскільки норма має первинно договірний або приписуваний характер, то і сенс є договірним або приписуваним. Таким чином, усі практ. дії піддаються типізації на грунті “договірної нормальності”. Нез’ясовних дій немає. Однак кожна дія аналізується щоразу вперше. Крім того, ситуація дії – унікальна.
Центральним поняттям для розпізнання та визначення моральної значущості дії є норма. Г. постулює активність норм, водночас відкидаючи нормативний детермінізм. Натомість він пропонує аналіз, заснований на понятті “нормативна підзвітність” дії. В межах цієї т. з. нормативним приписам відводиться не регулятивна, а скоріше конститутивна роль в організації дії. Нормативні конвенції Г. вважає головними ресурсами для осягнення сфери дії. Актори, що діють у межах одного контексту, керуються спільними нормативними наказами та сподіваннями (конвенціями). Однак нормативні конвенції, що прикладаються до ситуації дії, не можуть (з відомих причин) урахувати всі нюанси та особливості конкретного контексту діяльності. Зате актори, учасники події, мають відчувати специфіку контексту і, отже, діяти не просто відповідно до нормативних конвенцій, а й з урахуванням специфічних контекстуальних моментів даної дії. Характер будь-яких відхилень від норми оцінюється на основі аналізу їх контекстів, що надають їм сенс як діям. Таким чином, моральна підзвітність дії робить можливим вторинний аналіз дії, інтерпретацію її з огляду на контекст.
Наступне питання, якого торкнувся Г. (воно так і залишилося загадкою для Т. Парсонса), полягає в тому, як нормативні стандарти зберігають суть еталона навіть тоді, коли вони мають бути порівняно вільно порушені. Існують дві функціональні можливості: 1) погодження дії з нормою; 2) відхилення дії від норми. У першому випадку норма забезпечує самоочевидне з’ясування дії самим фактом свого існування, в другому – норма мотивує пошук аргументів для виправдання того, що трапилось в особливих умовах. У будь-якому випадку норма є основним інтергіретативним засобом, з позиції якого дія розуміється або як конформна, або як девіантна. Отже, в наявності відхід Г. від нормативно – детерміністського підходу до соціальної дії, в лоні якого, по суті, зародилася його “нова етнометодол. ідея”. Він прикметний тим, що:
1. Г. відійшов від методу стандартизації при розгляді ситуації дії та контексту діяльності. Ситуація дії розгортається в межах контексту діяльності. Контекст, у свою чергу, не є незмінним утворенням, а зберігається та відтворюється через дії та події. 2. Ситуації та їх дії розпізнаються через норми. Норми – це не жорсткі шаблони, а гнучкі ресурси дії, які контролюються, регулюються та змінюються залежно від контексту. Ситуації унікальні й неповторні. В цьому сенсі специфічний характер дій пізнається завжди вперше. 3. Регулятивна роль норм (що постулюється у Т. Парсонса нормативно-детерміністською парадигмою) змінюється конститутивною. Нормативні конвенції витлумачуються як основні джерела когнітивних ресурсів, завдяки чому дія стає зрозумілою та морально підзвітною, причому незалежно від того, узгоджується вона з нормами чи ні. У разі девіантної поведінки, норми забезпечують її вторинний аналіз у поняттях значення та мотиву з урахуванням контексту. 4. Норми служать інституційними основами дії. їх стабільність досягається завдяки їх когнітивному характеру.
Г. переорієнтував парсонсівську концепцію дії. Головний акцент було перенесено на процедурні засади дії, особливості її розуміння та рефлексивну сутність дії. Новою постановкою питання про соціальну дію Г. надав нового імпульсу емпіричній роботі, щоб пролити нове світло на старі проблеми.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...