ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ
Розділ 1 Загальна економіко-географічна характеристика світу
Тема 3. ВЗАЄМОДІЯ СУСПІЛЬСТВА І ПРИРОДИ. СВІТОВІ ПРИРОДНІ РЕСУРСИ
§ 10. ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ
Поняття про навколишнє (географічне) середовище. Природа є джерелом нашого існування. Потреби в продуктах харчування, воді, одязі, житлі, фізичному і духовному розвитку людина задовольняє за рахунок різноманітних природних багатств. Слід розрізняти поняття “природа” і “природне середовище”. Так, під природою розуміють увесь світ. Частину природи, яку вивчає фізична
Внаслідок тривалого еволюційного розвитку природа під впливом господарської діяльності людини зазнала істотних змін. Саме ту частину природи, з якою взаємодіє людське суспільство, називають навколишнім (географічним) середовищем (схема 26). У наш час воно охоплює понад 60 % площі суходолу, з них 1/3 зазнала докорінних змін.
Глобальні екологічні проблеми. Внаслідок взаємодії природи і господарської діяльності людини між ними виник своєрідний “обмін речовин”.
З одного боку, з природи людина вилучає дедалі більше ресурсів. Лише протягом року з надр Землі
Схема 26. Взаємодія природи і суспільства
З іншого боку, відходи використаних у господарстві ресурсів потрапляють у навколишнє середовище. Так, 95 % мінеральної сировини йдуть у відвали і лише 5 % реально використовуються у виробництві. Щороку внаслідок усіх видів господарської діяльності (автотранспорт, електроенергетика та інші) в повітря надходить значно більше вуглекислого газу, ніж його здатна поглинути рослинність планети. Близько 90 % пестицидів та гербіцидів, які розсіюються на полях, забруднюють грунти та грунтові води, що стікають у водойми.
Наслідком такого колообігу речовин між природою і людиною є поява і загострення глобальних екологічних проблем. Екологічними вважають комплексні проблеми, що виникли в результаті взаємодії людини з географічним середовище. Найактуальніші з них – забруднення навколишнього середовища, скорочення ріллі, виснаження мінеральних ресурсів та енергетична проблема (її екологічні аспекти).
Вивченням динаміки розвитку глобальних екологічних проблем займається наука геоекологія, яка виникла наприкінці XX ст. Її поява пов’язана з посиленням тиску людини на природу, що загрожує існуванню самого людства. Основним методом геоекології є моніторинг (з лат. – нагадувач, наглядач) – система спостережень і контролю за станом природного середовища та змінами, що відбуваються в ньому під впливом господарської діяльності людини. Моніторинг передбачає спостереження, оцінку і прогнозування стану навколишнього середовища. Він здійснюється на локальному, регіональному та глобальному (біосферному) рівнях. Оцінкою якості навколишнього середовища стосовно життя людини займається медичнагеографія. Вона поділяє умови існування на комфортні, дискомфортні та екстремальні. Комфортними вважаються умови, за яких здоров’ю людини нічого не загрожує. Дис – комфортні умови призводять до відхилень від норми фізіологічного стану людського організму і спричиняють різні захворювання. Перебування людини в екстремальних умовах загрожує її життю і здоров’ю. Екстремальними для проживання визнано території із суворими кліматичними умовами, високогірні області, а також райони екологічного лиха.
Природокористування та його види. Людська діяльність по-різному впливає на навколишній світ. Систему заходів, спрямованих суспільством на вивчення, освоєння, охорону та перетворення географічного середовища, називають природокористуванням. Воно може бути раціональним і нераціональним.
Раціональним вважають таке природокористування, коли обсяги залучення природних багатств компенсуються заходами щодо їх відновлення та охорони. При нераціональному природокористуванні значно переважає антропогенний вплив на природні комплекси, що призводить до екологічної кризи. Крайнім проявом нераціонального природокористування є хижацьке, за умов якого знищуються окремі види ресурсів або природні комплекси. Так, зокрема, сталося з деякими тваринами й рослинами. Зовсім зникли морська корова, тур, тарпан, на межі вимирання опинилися морські ссавці, людиноподібні мавпи, великі хижаки з родини котячих, носороги тощо.
Cхема 27. Класифікація природних ресурсів
Природоресурсний потенціал світу. Природоресурсний потенціал – це сукупність природних ресурсів певної території: світу, регіону, країни або її частини. У зв’язку з поширенням негативних наслідків екологічних проблем виникає необхідність раціонального використання природних ресурсів. До них належить сукупність компонентів навколишнього середовища, що їх люди можуть безпосередньо використовувати у господарстві.
Географія природних ресурсів вивчає розміщення і структуру окремих видів ресурсів, дає їм економічну оцінку, визначає ресурсозабезпеченість, а також розглядає питання їх відтворення, раціонального використання та охорони.
Природні ресурси можна класифікувати за характером відновлення і за належністю до компонентів природи. За характером відновлення розрізняють вичерпні (запаси яких обмежені) та невичерпні (що кількісно є безмежними) природні ресурси (схема 27).
Вичерпні ресурси бувають невідновними (мінеральні ресурси та зниклі види рослин і тварин); відносно відновними, тобто такими, що відновлюються дуже повільно (земельні), та відновними (біологічні). Н е – вичерпні ресурси поділяють на відносно невичерпні, кількість яких залишається незмінною, але якість значно погіршується (водні ресурси
Вітрова електростанція. Данія
Взаємодія суспільства і природи. Світові природні ресурси та атмосферне повітря), та справді невичерпні, на кількість та якість яких людина не здатна вплинути (агрокліматичні, енергія Сонця, вітру, хвиль, течій, припливів).
За належністю до компонентів природи розрізняють такі основні види ресурсів: мінеральні, земельні, водні, лісові, рекреаційні та ін. Систематизація даних про різні види природних ресурсів завершується складанням відповідних кадастрів (реєстрів). Наприклад, існують земельний, лісовий, водний кадастри. Вони є основою для економічної оцінки природоресурсного потенціалу певної території.
Природні ресурси розміщені на планеті нерівномірно. Забезпеченість ними залежить від запасів, обсягів і темпів їх використання. Для того, щоб можна було визначати, на скільки років вистачить тих чи інших видів природних ресурсів, введено поняття ресурсозабезпеченості. Ресурсозабезпеченість, тобто відношення між відомими запасами природних ресурсів і розмірами їх використання, розраховують за формулою:
Запаси ресурсу
Ресурсозабезпеченість = ———————–
Обсяги використання
Таким чином, або підраховують кількість років, на яку вистачить даного виду ресурсу, або оцінюють запаси цього ресурсу з розрахунку на душу населення.
КОРОТКО ПРО ГОЛОВНЕ:
– Зі зростанням чисельності населення та розвитком господарства площа навколишнього (географічного) середовища постійно розширюється. Людина залучає у виробництво дедалі більше природних ресурсів. Водночас збільшується негативний плив на природу. Внаслідок цього виникли та загострилися глобальні екологічні проблеми. Загалом у світі переважає нераціональне природокористування.
– Економічна оцінка природних багатств певної території є основою для визначення її природоресурсного потенціалу. Природні ресурси класифікують за різними ознаками, зокрема за характером відновлення та належністю до компонентів природи. За характером відновлення вони поділяються на вичерпні та невичерпні. За належністю до компонентів природи – на мінеральні, земельні, водні, лісові, рекреаційні тощо. Для розрахунку запасів різних видів природних ресурсів застосовують поняття “ресурсозабезпеченість”, що залежить від загального обсягу наявних ресурсів і темпів їх використання.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...