ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКИХ ГРОШЕЙ
УРОК № 41. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКИХ ГРОШЕЙ
Мета уроку: розглянути основні форми грошей та еволюцію розвитку грошових знаків; ознайомитися з історичними етапами розвитку грошових знаків в Україні; навчити учнів застосовувати отримані знання на прикладі конкретних життєвих ситуацій; розвивати прагнення до самостійного вивчення матеріалу, уміння працювати з довідковою літературою, володіти монологічним і діалогічним мовленням, складати усні та письмові твори, працювати в групі, висловлюватися з економічної тематики.
Основні
Тип уроку: нестандартний.
ХІД УРОКУ
I. Організаційний момент
II. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів
Виконання тестових завдань (див. додаток) з використанням “економічної шпаргалки”
Перегляд відефрагментів “Піраміда грошей (Money. As. Debt. by. Pual. Grignon).rus”
III. Вивчення нового матеріалу
Проведення уроку передбачає створення учнями експозицій віртуального музею грошей та розробку і проведення екскурсій цим музеєм.
Підготовчий етап. Учитель на попередньому
Фронтальне завдання для учнів усього класу: скласти план виступів (зазначивши послідовність експозицій музею), опрацювати довідкову літературу.
Завдання для групи екскурсоводів (чотири групи – чотири експозиції): підготувати доповідь, презентацію, підібрати літературу, запитання для інтерв’ю зі спеціалістом.
Завдання для групи спеціалістів (чотири групи: історики, нумізмати, боністики, банкіри): підготувати науковий коментар, стенд з експонатами, підібрати літературу.
Завдання для групи екскурсантів: підготувати запитання до екскурсоводів та спеціалістів, цікаву інформацію з теми тощо.
До уроку учні готують:
1. екскурсоводи – експонати на стенд, виступ та презентацію відповідно до заданої теми експозиційного стенду, запитання для інтерв’ю зі спеціалістом;
2. спеціалісти – експонати на стенд, наукові коментарі відповідно до напряму визначеної діяльності;
3. екскурсанти – запитання до екскурсоводів та спеціалістів, цікаву інформацію з теми.
Перед початком уроку учні облаштовують презентаційні стенди з експонатами: оригінали купюр, монет, фотографії, малюнки тощо.
Специфікація експозиційних стендів: орієнтовно облаштовується п’ять стендів:
– Становлення української грошової одиниці.
– Історія грошового обігу на території області (району, міста).
– Грошові знаки сучасної України.
– Кредитні гроші та особливості їх використання в Україні.
– Сучасні електронні знаки.
Навчальний період. Під час уроку учні проводять екскурсію, представляють підготовлені презентації, дають наукові коментарі, обговорюють отриману інформацію.
Виступи екскурсоводів – стенд № 1
Аналізуючи стан грошового обігу від давнини до сьогодення та враховуючи при цьому такі чинники, як суспільно-політичний лад, торговельно-економічні відносини, культура, нумізматичні фактори, історію грошей, що перебували в обігу на території сучасної України, можна поділити на сім періодів.
1-й період – античний: VII ст. до н. е. – X ст. н. е.
2-й період – старокиївсько-європейський: X-XIV ст.
3-й період – середньовічний: XIV-XVIII ст.
4-й період – період Російської імперії: XVIII-XX ст.
5-й період – період незалежності: поч. XX ст.- 1917-1919 pp.
6-й період – радянський: 1919-1991 pp.
7-й період – період сучасної незалежної України: з 1991 р.
Першими монетами, з якими ознайомились далекі предки, були грецькі монети, що трапляються в скарбах та одиничних знахідках на узбережжі Чорного й Азовського морів. У той час територію України заселяли переважно скіфські племена, а на півдні України на узбережжі були засновані грецькі колонії-поселення.
Античні міста-держави, засновані на території сучасної України, починаючи з VI – IV ст. до н. е., першими карбували або відливали водночас із грецькими власні гроші.
У пізніші часи скіфські племена асимілювалися й були витиснуті сарматами. Південь України потрапив під вплив Римської імперії. Безліч знайдених римських монет датується І-ІІІ ст. до н. е. Срібні денарії домінують над іншими грошовими одиницями. За римського імператора Августа (27-14 pp. до н. е.) почали карбувати золоті монети – ауреуси. Ауреас важив більш ніж 8 грамів і дорівнював 25 денаріям.
У лісостеповій частині сучасної України знайдено чимало римських монет. Основні знахідки їх локалізуються у верхньому Подністров’ї та на Правобережжі середнього Дніпра. Більшість знахідок – доби правління римських імператорів Пія (138-161 pp. н. е.) і Марка Аврелія (161-180 pp. н. е.).
Щодо грошового обміну тих часів, то найкраще простежити це можна на прикладі найважливішого античного центру Північно-Західного Причорномор’я – Ольвії. Ольвія виникла в першій половині VI ст. до н. е. на правому березі Бузького лиману. Тут на основі дешевого і легко оброблюваного металу міді давно почали карбувати монети. У V-VI ст. до н. е. ольвіополіти виготовляли й карбували срібні монети, але цей метал мав другорядне значення. З V і до останньої третини IV ст. до н. е. поліс поступово зростав, розвивалась його економіка. В останній чверті IV ст. до н. е. ольвіополіти здійснили редукцію повноцінної мідної монети й почали карбувати золото, срібло і розмінну мідь. На початку III ст. до н. е. через загальне погіршення економічного й політичного стану міста карбування золотої монети припинилося, а за часів Проточена з обігу було вилучено срібло і спостерігались усі ознаки грошової кризи.
Наступним періодом є доба Київської Русі. Писемні джерела останньої називають п’ять елементів давньоруської грошової системи: гривню, куну, ногату, резану, веверицю (векшу). Аналіз грошових співвідношень у зведенні основних законів давньої Русі – “Руській Правді” – дозволив дослідникам реконструювати систему грошового рахунку в XI ст.: 1 гривня = 20 ногат = 25 кун = 50 резан.
Татаро-монгольська навала XIII ст. значною мірою зруйнувала політичний та економічний потенціал князівств Східної Європи. Гостра нестача розмінної монети, що почала відчуватись ще з XII ст., значно посилилась у XIII-XIV ст. У “безмонетний період” XII-XIV ст. засобами розмінного платежу й обміну часто були різноманітні товаро-гроші. Гривні – зливки срібла – обслуговували найвищі сфери грошових операцій, стали основним засобом сплати данини.
На межі XIII-XIV ст. у Східній Європі до зливків срібла почали застосовувати термін “рубль”. Існує кілька версій подо походження цього терміну, але абсолютна більшість дослідників пов’язує його з дієсловом “рубить”, зі зменшенням, поділом гривні-зливка.
У 1349 р. Галицька Русь увійшла до складу Польщі, але як окреме автономне утворення з правом карбування власної монети. Утвердження терміну “гріш” на українських землях часто пов’язується з Польщею та її грошовою одиницею. Утім, власне назва “гріш” мала загальноєвропейське походження, а в Україні спочатку пов’язувалась, напевно, з празькими, а не польськими грошима. Назва “гріш” (лат. grossus – “великий”) використовувалась у загальноєвропейському масштабі й дала назву цілому періоду – “періоду гроша” в європейському монетному карбуванні. Нові, більші за розміром срібні монети – гроші, змінили знецінені дрібні денарії ХІ-ХІІІ ст. і поступово взяли на себе основне навантаження як одиниці розрахунків.
Першими реальними “грошовими монетами”, з якими познайомилось населення західноукраїнських земель у першій половині XIV ст., були празькі гроші Вацлава II (1300-1305) та Яна Люксембурзького (1310-1346). Карбованці, узгоджені з празькою гривнею – цією повноцінною монетою, швидко пристосувались і до місцевих розрахунків.
Отже, абсолютна більшість монет із грошового обігу України XIV-XV ст. мали номінал грошового порядку: гріш, напівгріш та денарій. Усі вони спирались на відповідні гривні (краківську, галицьку, празьку, литовську, київську). Тож найбільш прийнятним терміном з розмінних обігових монет відповідно до цього періоду може бути гріш.
У 1526-1528 pp. у Польщі проводилась грошова реформа, спрямована на перехід до більш сучасної, прогресивної системи розрахунків. В Україні найбільш уживані номінали отримували власні назви та звучання. Соліди звались шелягами (лат. “солід” – польське “шеляг”), гроші – осьмаками (їх колись дорівнювали до 8 литовських денаріїв). Новим номіналом, уведеним у 1614 p., були півтораки (1,5 гроша). Півтораки стали чи не найбільш уживаним номіналом в Україні в XVII ст.
Входження в 1503-1618 pp. значної частини Чернігово-Сіверщини до складу Московської держави зумовлювало використання тут російських монет уже з початку XVI ст. Головним засобом обігу серед російських монет були копійки, саме вони становлять абсолютну більшість серед українських знахідок XVII – початку XVIII ст. Поява терміну “копійка” пов’язується з грошовою реформою, що проводилась у московській державі в 1535-1538 pp. відповідно до вимог утвореної централізованої держави.
Реально перебудувати російську грошову систему вдалося лише Петру І (1700-1718), завдяки чому нові основні номінали стали конкурентоспроможними відносно західноєвропейських. В обіг поступово були введені срібні полтина, напівполтина, гривня, десять денег, алтин; мідні – денга, полушка, напівполушка, золотий червонець. Починаючи з XVIII ст. і впродовж наступних століть елементами російської грошової системи є рублі (карбованці) та копійки, фракції яких стають широковживаними грошовими засобами в Україні.
Державотворчі процеси в Україні в 1917-1920 pp. вимагали створення власної грошової системи. За час існування Української Народної Республіки, Гетьманату і Директорії в обіг було випущено 24 види грошових знаків – карбованців, гривень, шагів. Дві гривні відповідали одному карбованцю, сто шагів – гривні.
Проголошена у Львові 1918 р. Західноукраїнська Народна Республіка не мала власних емісій, в обігу перебували австрійські крони та їх розмінні номінали гелери (1/100 крони), які називались сотиками.
Грошова реформа, що відбулась в Україні у вересні 1996 p., поставила крапку над “і”: національна грошова одиниця віднині називатиметься гривнею, а її розмінні номінали – копійками.
Коментарі істориків
Основні періоди історії України
1. Стародавня доба – період від часу появи людини на території сучасної України та її розвиток до VI-IX ст. н. е., коли в процесі вдосконалення знарядь праці, техніки й технології землеробства, розвитку ремесла і торгівлі, а отже, і класової диференціації та розпаду родово-общинного ладу з’являються перші протодержави, що сприяли створенню підгрунтя, на якому у IX ст. зросла потужна будова Давньоруської держави.
2. Княжа доба: Київська Русь та її спадкоємниця Галицько-Волинська держава (ІХ-ХІІІ ст.). Утворення великої і сильної Давньоруської держави, головний осередок якої становили всі нинішні етнічні українські землі, сприяло суспільно-економічному, політичному і культурному розвитку східних слов’ян, висунуло її в число провідних країн середньовічного світу.
3. Литовсько-польська доба української історії (XIV-XVI ст.) – це період, коли в результаті феодальної роздробленості, князівських міжусобиць і спустошливих набігів кочовиків (особливо монголо-татарських орд) землі давньоруських князівств стали здобиччю Литви й Польщі. Наприкінці XVI ст. у складі Польського князівства опинилися всі українські землі, за винятком Північної Буковини (Молдавія), Закарпаття (Угорщина) і Чернігово-Сіверщини (Московське царство). Українські селяни були позбавлені права володіти землею і закріпачені, а великі українські землевласники здебільшого покатоличилися та спольщилися.
4. Козаччина і гетьманська держава (кін. XVI – XVIII ст.). Цей період вітчизняної історії важливий не лише виникненням специфічного соціального стану українського суспільства, але і створенням у ході національної революції 1648-1676 pp. незалежної від Польщі української Козацької держави – Гетьманщини та її розпад унаслідок внутрішньої боротьби за владу і зовнішнього тиску агресивних сусідів.
5. Період боротьби за українське національне відродження (XIX – поч. XX ст.): від “Руської трійці” й культурно-просвітницької діяльності – до створення політичних організацій, одним з головних завдань яких була реалізація самовизначення українського народу.
6. Українська національно-демократична революція (1917-1920), визначним досягненням якої було створення Української держави – Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки та проголошення в січні 1919 р. Акту злуки всіх українських земель.
7. Радянська державність (УСРР, згодом УРСР), яка була створена на переважній більшості українських земель після поразки української національно-демократичної революції та перебувала у складі СРСР (1919-1991).
8. Незалежна Українська держава, проголошена в серпні 1991 р. після розвалу СРСР.
Коментарі нумізматів
Історично першою знаковою формою грошей були монети. Розрізняють такі види монет:
1. повноцінні золоті та срібні монети, купівельна спроможність яких відповідає вартості металу, що міститься в них (щоб надати монеті твердості, до сплаву додавали неблагородні метали. Уміст золота в сплаві називається пробою);
2. білонні, або неповноцінні, монети, купівельна спроможність яких більша за вартість металу, що міститься в них.
У процесі карбування монет і в процесі їх обігу слід дотримуватися встановленого державою ремедіуму – максимально припустимого відхилення фактичної ваги і проби металу в монеті від законної норми. У разі стирання, яке перевищує ремедіум, монети стають необов’язковими до приймання.
Основною монетною формою є монетний диск, але монети можуть бути чотирикутними, багатокутними або неправильної форми. Майже кожна монета має лицьовий бік, або аверс, і зворотний бік, або реверс. Виняток становлять односторонні монети, у тому числі брактеати (монети з тонкої срібної пластинки XII-XV ст.), але їх у порівнянні з величезною масою двосторонніх монет не дуже багато.
У визначенні лицьового і зворотного боків монети немає одностайності. У старій нумізматичної літературі лицьовою стороною монети вважається сторона із зображенням правителя. Наразі на практиці лицьовою стороною монети прийнято вважати ту, яка своїм зображенням або легендою визначає її державну приналежність. Якщо про це свідчать і зображення, і легенда, то під час визначення сторін перевага віддається легенді.
Кожна монета має гурт – бічну (або, як іноді кажуть, твірну) поверхню монетного гуртка, розташовану між площинами лицьового і зворотного боків. Гурт оформлявся для того, щоб запобігти зловмисному обрізанню металу.
Коментарі боністиків
Паперові гроші є знаками, представниками повноцінних грошей. Історично паперові гроші виникли з металевого обігу срібних або золотих монет. Об’єктивна можливість обігу замісників справжніх грошей зумовлена особливостями функцій грошей як засобу обігу, де гроші є посередником в обміні товарів. Перетворення можливості на реальність являє собою тривалий історичний процес, що протікає в такі етапи:
1-й етап – стирання монет, у результаті чого повноцінна монета перетворюється на знак вартості;
2-й етап – псування металевих монет держаною владою, тобто зниження якості монет з метою отримання доходу в казну;
3-й етап – випуск казначейських паперових грошей з примусовим курсом з метою отримання емісійного доходу.
Сутність паперових грошей (казначейських білетів) полягає в тому, що це – грошові знаки, які випускаються в разі бюджетного дефіциту та зазвичай не розмінюються на метал, але мають наданий державою примусовий курс. Тобто особливість паперових грошей полягає в тому, що вони, не маючи самостійної вартості, набувають представницької вартості в обігу та виконують роль купівельного та платіжного засобу.
Виступи екскурсоводів – стенд № 2
Акт проголошення незалежності України відкрив шлях для впровадження в нашій молодій державі повноцінної національної валюти. Такою валютою мала стати, згідно з традиціями як доби Київської Русі, так і періоду визвольної боротьби 1917-1920 pp., гривня. Як назви розмінної монети пропонувалися такі, як “сотий” і “резана”, але врешті-решт перевагу було віддано звичній уже “копійці”. 1992 р. перші зразки української національної валюти було виготовлено в Канаді за ескізами В. І. Лопати. Однак в обіг в Україні з 1992 р. було введено тимчасову валюту, розраховану на перехідний період, – український карбованець, або купоно-карбованець. Саме ця грошова одиниця ставала впродовж 1992-1995 pp. жертвою інфляції, зумовленої економічною кризою перехідного періоду.
Посилення в 1995 – першій половині 1996 р. стабілізаційних процесів в економіці, зокрема значне зниження темпів інфляції, суттєве призупинення занепаду виробництва, стабілізація курсу українського карбованця щодо іноземних валют, зростання доходів населення, створили належні умови для впровадження гривні, яка згідно з Конституцією України є грошовою одиницею нашої держави.
25 серпня 1996 р. у засобах масової інформації було оголошено Указ Президента України Леоніда Кучми “Про грошову реформу в Україні”. Відповідно до Указу Президента України грошова реформа в нашій державі проводилася від 2 до 16 вересня 1996 р. У перший же день реформи за встановленим курсом було перераховано в гривні ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії, пенсії, кошти на рахунках підприємств, установ та організацій, а також грошові вклади громадян. Карбованцеві вклади населення було перераховано у гривні за курсом 100 000 карбованців за 1 гривню без будь-яких обмежень і конфіскацій з вільним їх використанням у гривнях.
Упродовж 15 днів – від 2 до 16 вересня 1996 р. – у готівковому обігу одночасно вільно використовувалися як гривні, так і карбованці з поступовим вилученням останніх. Після 16 вересня 1996 р. приймання карбованців до всіх видів платежів було припинено і єдиним законним засобом платежу на території України з цього моменту стала гривня.
Від початку реформи всі видачі готівки з кас банків (у тому числі для виплати заробітної плати, пенсій та інших доходів), безготівкові розрахунки здійснювались тільки в новій національній валюті.
Грошова реформа в Україні стала надзвичайною подією для нашої держави, у результаті якої було створено один з невід’ємних атрибутів державності – національні гроші.
Національною валютою України є гривня та її сота частка – копійка. Код валюти літерний – UAH, код валюти цифровий – 980, скорочена назва – грн. Емісійний інститут – Національний банк України.
В обігу перебувають:
– банкноти номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100, 200 і 500 гривень;
– розмінні монети номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25, 50 копійок;
– обігові монети номінальною вартістю 1 гривня. Характеристика української гривні
Банкноти всіх номіналів виготовлені на спеціальному білому папері, що не флуоресціює в ультрафіолетових променях. Водяний знак на банкнотах номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 20 гривень зразка 1992 р. – зображення світлими лініями ТРИЗУБА, вільно розміщене на всій площині банкнот. Водяний знак на банкнотах номінальною вартістю 1 (1994, 1995), 2 (1995), 5 (1994, 1997), 10 (1994), 20 (1995), 50 і 100 гривень – розміщене на вільній від друку ділянці зображення в різних тонах ПОРТРЕТА, що повторює портрет, надрукований на лицьовому боці банкнот.
Лицьовий бік. На лицьовому боці банкноти розташовані: портрети видатних діячів історії та літератури України, написи “УКРАЇНА” або “УКРАЇНА” і “НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ”, номінальна вартість банкнот словами та цифрами. Дизайн доповнюють орнаменти й розетки, виконані багатоколірним друком. Портрети, написи й окремі декоративні елементи банкнот виконані рельєфним друком.
Зворотний бік. На зворотному боці банкнот у центрі розміщено зображення історико-архітектурних пам’яток України, над якими зроблено напис “НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ”. Словами та в чотирьох кутах цифрами позначено номінальну вартість банкнот, а знизу – рік затвердження зразка банкнот. Дизайн банкноти доповнюють розетки, стрічки й орнаменти, виконані багатоколірним друком.
Коментарі банкірів
Характеристика захисних елементів
1. Водяний знак. На банкнотах номіналом 1, 2, 5, 10 та 20 гривень зразка 1992 р. – зображення світлими лініями ТРИЗУБА, утворене внутрішньою структурою паперу, повторюється на всій площі банкноти й видиме під час розглядання банкноти проти світла; на банкнотах більш пізнього випуску – видиме під час розглядання банкноти проти світла на білій площині банкноти в різних тонах (світліших та темніших від паперу) зображення портрета, що утворене внутрішньою структурою паперу та яке повторює портрет, надрукований на лицьовому боці банкноти.
2. Захисна стрічка:
– у банкнотах номінальною вартістю 1(1995), 2 (1995) та 5 (1997) у товщі паперу між водяним знаком і портретом вертикально розміщена полімерна металізована стрічка з кодованим номіналом завширшки близько 1,3 мм, яка під час розглядання банкноти проти світла виглядає як темна смужка з прозорим повторюваним написом “1 ГРИВНЯ”, “2 ГРИВНІ” та “5 ГРИВЕНЬ”;
– у банкнотах номінальною вартістю 1 (1994), 5 (1994), 10 (1994), 50 та 100 гривень у товщі паперу розміщена вертикальна полімерна стрічка завширшки близько 1 мм, яку помітно проти світла. На ній є повторюваний напис “УКРАЇНА” темного кольору, який можна прочитати за допомогою збільшувального скла;
– у банкнотах номінальною вартістю 20 гривень зразка 1995 р. між водяним знаком та портретом розміщена вертикальна металізована “віконна” стрічка. З лицьового боку банкноти вона періодично (шість разів) виходить із товщі на поверхню паперу банкноти. Ця частина стрічки помітна, вона має вигляд блискучої пунктирної лінії. Під час розглядання банкноти проти світла вся стрічка має вигляд безперервної темної лінії, що перетинає банкноту впоперек.
3. Рельєфні елементи. Елементи друку в банкнотах номіналом 2 (1995), 5 (1994, 1997), 10 (1994), 20 (1995), 50 та 100 гривень, що виступають над поверхнею паперу та шершавість яких відчувається на дотик кінчиками пальців.
4. Суміщений малюнок. Малюнок, розташований в одному місці на лицьовому та зворотному боках банкноти, усі елементи якого збігаються та доповнюють один одного під час розглядання банкноти проти світла (орнамент з лівого боку банкноти).
5. Райдужний друк. Поступовий перехід одного кольору захисної сітки, виконаної суцільними лініями без розривів, в інший (захисні сітки та орнаменти з обох боків банкноти).
6. Антисканерна сітка. Розташовані під різними кутами тонкі лінії, які в разі копіювання або сканування банкноти утворюють на копії “муар” (захисну сітку).
7. Кодоване латентне зображення. Приховане цифрове зображення номіналу на банкнотах 2 (1995), 5 (1994, 1997), 10 (1994), 20 (1995), 50 та 100 гривень, помітне під час розглядання банкноти на рівні очей під гострим кутом проти світла в разі її повороту на 45 градусів (прямокутний орнамент праворуч від портрета), та приховане зображення ТРИЗУБА (цифрове позначення номіналу у верхніх кутах лицьового боку банкнот номіналом 2-20 гривень зразка 1992 p.).
8. Мікротекст. Напис безперервно повторюваного слова “УКРАЇНА” й абревіатури “НБУ”, які можна прочитати за допомогою збільшувального скла.
9. Знак для сліпих. Рельєфний елемент, розміщений у лівому нижньому куті лицьового боку банкнот 2 (1995), 5 (1994, 1997), 10 (1994), 20 (1995), 50 та 100 гривень, який відчувається на дотик кінчиками пальців і визначає номінал банкноти.
10. Видимі захисні волокна. Хаотично розміщені в товщі та на поверхні паперу з двох боків банкноти сині волокна завдовжки близько 6 мм (номінал 1-20 гривень зразка 1992 p.), сині та червоні волокна – номінал 1, 2, 5 гривень зразка 1994-1997 pp.
11. Невидимі захисні волокна: хаотично розміщені в товщі та на поверхні паперу з двох боків банкнот волокна завдовжки близько 6 мм (номінал 1-20 гривень зразка 1992 p.), які в ультрафіолетових променях флуоресціюють зеленим світлом; завдовжки близько 4 мм (1 (1994, 1995), 2 (1995), 5 (1994, 1997), 10 (1994), 20 (1995), 50 та 100 гривень), які в ультрафіолетових променях флуоресціюють жовтим і блакитним світлом та синім і зеленим світлом (1 (1995), 2 (1995), 5 (1997) гривень).
12. Флуоресцентний номер. Надрукований методом високого друку чорною фарбою горизонтально (номінал 1-20 гривень зразка 1992 р.) та червоною фарбою горизонтально ((1 (1994, 1995), 2 (1995), 5 (1994, 1997), 10 (1994), 20 (1995) гривень) і вертикально (номінал 50 та 100 гривень), рівно, з однаковим інтервалом між цифрами номер банкноти, який в ультрафіолетових променях флуоресціює зеленим (номінал 1-20 гривень зразка 1992 р.) та світло-червоним (1 (1994, 1995), 2 (1995), 5 (1994, 1997), 10 (1994), 20 (1995), 50 та 100 гривень) світлом.
13. Магнітний номер. Надруковані методом високого друку чорною фарбою горизонтально в один рядок, рівно та з однаковим інтервалом між цифрами серія та номер банкноти, які мають магнітні властивості (1 (1994, 1995), 2 (1995), 5 (1994, 1997), 10 (1994), 20 (1995), 50 та 100 гривень).
14. Прихований номінал. Надрукований в центрі лицьового боку банкноти, крім 1 (1994, 1995), 2 (1995), 5 (1994, 1997), 10 (1994), 20 (1995) гривень, невидимою фарбою номінал, який в ультрафіолетових променях флуоресціює зеленим світлом.
15. Флуоресцентний друк. Елементи дизайну лицьового і зворотного боків банкнот і кодований малюнок (50 та 100 гривень), які в ультрафіолетових променях флуоресціюють жовтим, зеленим або жовто-зеленим світлом (залежно від номіналу).
16. Високий друк. Друк, яким виконано номери банкнот. Він залишає на папері потовщений з країв штриха відбиток фарби і рельєфний заглиблений слід. На зворотному боці папір зазвичай має опуклий рельєфний відбиток.
17. Орловський друк. Різкий перехід одного кольору в інший без розривів, накладання або зміщення ліній малюнка (портрет, написи, стрічки, орнаменти).
Виступи екскурсоводів – стенд № З
Кредитні гроші виникли внаслідок розвитку товарного виробництва, коли купівля-продаж почали здійснюватися з розстрочкою платежу (у кредит). їх поява пов’язана з функцією грошей як засобу платежу, де гроші виступають зобов’язаннями продавця, які мають бути погашені в заздалегідь установлений термін.
Кредитні гроші пройшли такий шлях розвитку: вексель, банкнота, чек, кредитні картки, електронні гроші.
Вексель – це письмове, нічим не обумовлене зобов’язання боржника сплатити певну суму в заздалегідь оговорений термін у встановленому місці. Розрізняють простий вексель, виданий боржником, і переказний (тратту), виписаний кредитором і направлений боржнику на підпис із поверненням кредитору. Переказний вексель (тратта) може перебувати в обігу завдяки переказному напису (індосаменту) на зворотному боці документа. По мірі збільшення переказних написів циркулярна чинність векселя зростає, оскільки кожен індосант несе солідарну відповідальність за векселем. Вексель має такі особливості:
– абстрактність, тобто відсутність на документі інформації про вид угоди;
– безперечність, що означає обов’язкову оплату векселя;
– оборотність, тобто передачу векселя як платіжного засобу іншим кредиторам, що означає можливість взаємного зарахування вексельних зобов’язань продавця.
Вексель має певні межі обігу. Він функціонує між особами, які поінформовані про платоспроможність одне одного і здійснюють економічні відносини. Погашається вексель учасниками вексельного обігу готівковими коштами.
У Радянському Союзі векселі застосовувалися у внутрішньому обороті в 1922-1930 pp. Кредитна реформа 1930 р. ліквідувала вексельний обіг усередині країни, але з 1937 р. вексель використовувався в зовнішньоторговельних відносинах у результаті приєднання СРСР у 1936 р. до Женевської вексельної конвенції.
Прийняття постанови Верховної Ради України “Про застосування векселів у господарському обігу” від 17 червня 1992 р. відродило вексельний обіг в Україні. Це мало велике народногосподарське значення, оскільки дозволило пом’якшити платіжну кризу, прискорити залучення до господарського обороту готової продукції з обмеженим попитом, реалізувати зайві товарно-матеріальні цінності.
На сучасному етапі в обігу перебувають також казначейські векселі, що випускаються державою для покриття дефіциту державного бюджету.
Розрізняють також комерційний вексель (видається під заставу товару) і банківський вексель, що видається банком-емітентом за наявності певної суми клієнта на депозиті.
Чек – вид кредитних грошей, що є грошовим документом установленої форми, який містить безумовний наказ власника рахунку в кредитній установі виплатити власнику чека зазначену суму. Чековому обігу передує договір між клієнтом кредитної установи й цією установою про відкриття рахунку на суму внесених коштів або надання кредиту. Клієнт виписує на цю суму чеки, а кредитна установа оплачує їх. У чековому обігу беруть участь: чекодавець (власник рахунку), чекоодержувач (кредитор чекодавця) і платник за чеком (кредитна установа).
Уперше чеки з’явилися в обігу в XVI-XVII ст. у Великій Британії та Нідерландах. З розвитком кредитної системи вони набули значного поширення. Розрізняють три основні види чеків:
1) іменний – чек на певну суму без права передачі;
2) на пред’явника – чек без зазначення одержувача;
3) ордерний – чек на певну суму з правом передачі шляхом індосаменту на звороті документу.
У внутрішньому обігу чеки використовуються для отримання готівки в кредитній установі, як засіб платежу й обігу, а також як інструмент безготівкових платіжних розрахунків, що здійснюються шляхом перерахувань на рахунки в кредитних установах. У міжнародних розрахунках використовуються банківські чеки – для здійснення комерційних платежів, але в основному в разі платежів неторговельного характеру.
Платіжна система – це, по-перше, сукупність кредитних установ, які здійснюють розрахунки; по-друге, система взаємовідносин між учасниками, необхідна для виконання зобов’язань за розрахунками за допомогою карток; по-третє, сукупність нормативних, договірних, фінансових та інформаційно-технічних засобів, що регламентують порядок використання банківських платіжних карток.
За фінансово-економічним призначенням розрізняють кредитні картки й дебетові картки. Залежно від суб’єктів використання розрізняють пластикові картки особистого використання і корпоративні фінансові картки; залежно від захищеності – звичайні пластикові магнітні картки й електронні (мікропроцесорні та лазерні) картки.
Широкомасштабне впровадження електронних грошей у сучасну систему розрахунків – як міжбанківську, так і в системи “банк – клієнт”, “клієнт – крамниця” тощо – пояснюється тим, що цей вид кредитних грошей є ідеальним засобом розрахунку з таких причин:
– фінансову пластикову картку зручно носити в кишені або гаманці;
– пластикова картка є відносно дешевим засобом;
– надійність;
– можливість забезпечення високого рівня захисту, необхідного для запобігання підробок та махінацій у фінансовому середовищі;
– деякі види фінансових пластикових карток, наприклад, на зразок смарт-карти, можуть виконувати функції кредитних і дебетових карток одночасно.
В Україні лідерами в роботі з картками є АППБ “Аваль”, Приватбанк та Укрексімбанк.
Коментарі істориків
Попередниками сучасних карток були картки, які випускали великі американські готелі, нафтові компанії та магазини на початку минулого століття. Ці товарні картки мали два призначення – стежити за рахунком клієнта і забезпечувати механізм запису його покупок. їх поява була логічним продовженням оплати в розстрочку.
З 1914 р. торгові підприємства почали випускати картки для найбагатших клієнтів, щоб прив’язати їх до своєї мережі магазинів і продавати їм найбільш дорогі товари. На початку 20-х pp. XX ст. нафтові компанії почали випускати “картки чемності” (courtesy cards), за допомогою яких водії могли робити покупки на будь-якій бензоколонці. У 1928 р. почався випуск Charga-Plates – пластинок із вибитою адресою. Упродовж наступних тридцяти років великі компанії запропонували такі нововведення, як мінімальна місячна плата, плата за фінансові послуги, тридцятиденний період відстрочення за платежами – і все заради максимального доходу від операцій з картками.
Жорстка конкуренція примусила компанії піти на значні витрати й розпочати емісію кредитних карток. У 1936 р. індустрія авіаперевезень, очолювана “American Airlines”, запропонувала власну кредитну схему, що отримала назву Universal Air Travel Plan (UATP). Спочатку випускалася купонна книжка, а потім кредитний план розвинувся в операцію, подібну до операції за кредитною карткою.
Ера сучасної універсальної кредитної картки почалася в 1949 р. після утворення Diners Club. А. Блумінгдейл, Ф. Макнамара і Р. Снайдер представили новий тип карток. Ця картка, ставши універсальною, дозволяла робити покупки в торгових центрах по всій країні.
Після війни в Америці почався бурхливий розвиток індустрії кредиту. Уперше велика частина американців стала заробляти більше, ніж це було потрібно для основних потреб. За Diners Club з’явилися Т&Е (Travel&Entertainment) – компанії карток, що займаються туризмом і розвагами.
У 1958 p. “American Express”, найбільша компанія дорожніх чеків, і “Carte Blanche” одночасно вийшли на ринок універсальних кредитних карток. Цього ж року перший і другий банки країни – Bank of America і Chase Manhattan Bank – також розпочали операції з кредитними картками.
Наприкінці 60-х pp. XX ст. Bank of America та Interbank провели спільну кампанію розсилки карток поштою. За короткий час кількість власників карток збільшилася на мільйони. Одночасно відбувалося стрімке зростання кількості фірм, пов’язаних з національними системами карток. Це змусило банки, які випускали незалежні картки, приєднатися до однієї з двох національних систем. До 1978 р. понад 11 тис. банків приєдналися до однієї або обох систем. Річні продажі досягли 44 млрд. доларів США, 52 млн. американців мали принаймні дві банківські картки.
Коментарі банкірів
Зовнішній вигляд
Більшість платіжних карток мають певний стандартний формат – 85,6 х 53,98 мм – і як носій даних використовують магнітну смужку, однак поступово перевага надається використанню чіпових карток.
На лицьовому боці картки може знаходитися будь-яке зображення (графіті, живопис, фотографія) або просто тло. Крім того, тут містяться логотип платіжної системи, номер картки, ім’я власника і термін дії картки.
На зворотному боці картки знаходиться магнітна смужка, паперова смужка з підписом власника, а на деяких – код або його аналог.
Виступи екскурсоводів – стенд № 4
Упродовж останніх десятиліть в Україні, як і в усьому світі, у різні сфери суспільного життя запроваджуються новації інформаційних технологій. Функціонування всесвітньої мережі Інтернет на кілька порядків збільшила швидкість збирання, опрацювання, санкціонованого доступу та передачі інформації. Ураховуючи прогресивні тенденції електронізації, уряди провідних країн світу основним напрямом соціально-економічного прогресу проголосили створення так званого інформаційного суспільства. Серед технічних новацій слід виділити електронізацію товарно-грошового обміну, ділової практики, побутового зв’язку, упровадження нових засобів обміну.
25 червня 2008 р. Національним банком України затверджено “Положення про електронні гроші в Україні”, яке регламентує діяльність, пов’язану з випуском електронних грошей в Україні, та введено моніторинг за такою діяльністю. Згідно з цим Положенням, електронні гроші – це одиниці вартості, які зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засіб платежу іншими, ніж емітент, особами та є грошовим зобов’язанням емітента. Поняття “електронні гроші” має три складові: економічну, технічну та юридичну.
– В економічному плані електронні гроші прив’язані до певної традиційної грошової одиниці або мають установлений фіксований курс обміну, тому їм властиві функції традиційних грошей, а саме міра вартості та засіб обігу.
– 3 технічного погляду, електронні гроші – це електронний запис про певний обсяг вартості, захищений відповідними криптографічними алгоритмами. Відповідно до сучасного стану розвитку інформаційних систем і технологій електронні гроші можуть функціонувати на основі карток та на програмній основі.
– У юридичному плані електронні гроші є грошовим зобов’язанням емітента, який повинен обміняти їх на традиційні гроші на вимогу пред’явника.
Електронні гроші мають низку переваг порівняно з готівкою:
– у разі втрати або викрадення, попередивши кредитну установу, можна отримати нові електронні гроші з відновленням поточного балансу;
– електронні гроші можуть мати обмежений обсяг.
Однією з глобальних інформаційних систем трансферу майнових прав є відкрита для вільного використання всіма охочими WebMoney Transfer. Система Webmoney Transfer створювалася спеціально для мережі Інтернет і має універсальну гнучку структуру, що забезпечує роботу з будь-якими товарами. Вона надає можливість будь-якому користувачу мережі Інтернет здійснювати безпечні розрахунки в реальному часі. Клієнтами системи є продавці та покупці товарів і послуг. За допомогою WebMoney Transfer можна здійснювати миттєві транзакції, пов’язані з передачею майнових прав на будь-які оnlinе-товари й послуги, створювати власні web-сервіси та мережеві підприємства, проводити операції з іншими учасниками, випускати й обслуговувати власні інструменти.
Коментарі банкірів
На сьогодні НБУ визначив основні умови функціонування електронних грошей в Україні, зокрема виділено п’ять учасників у системі обігу електронних грошей:
1) регулятор – НБУ, який установлює правила і контролює обіг електронних грошей в Україні;
2) емітент – банківська установа, що здійснює випуск електронних грошей;
3) держатель – уповноважена банком особа, яка може здійснювати всі узгоджені з емітентом операції з електронними грошима, крім емісії;
4) торговець – сторона, яка відповідно до угоди з емітентом або уповноваженою ним особою має отримувати електронні гроші за товари та послуги;
5) користувач – особа, яка здійснює платіж за придбані товари й надані послуги та може передавати електронні гроші іншим користувачам.
IV. Закріплення знань, умінь і навичок учнів
Питання для організації діалогу
1. “Винахід грошей – одне з найбільших досягнень людства, адже без них зростання добробуту, що відбувається внаслідок розширення торгівлі, стало б неможливим”. Поясніть це твердження.
2. Алмази мають усі властивості, необхідні товару для того, щоб виконувати в економіці роль грошей. Справді, вони достатньою мірою однорідні, мають високу вартість, міцність, портативність, діляться й до того ж є рідкістю. Чому ж вони не стали грошима?
Чи можливе в майбутньому цілковите витіснення готівкових розрахунків розрахунками лише електронними грошима?
3. Спрогнозуйте, якою може бути наступна після електронних форма грошей.
V. Домашнє завдання
1. Опрацювати матеріал підручника.
2. Підготувати есе з теми “Гроші – що цікавого я про них дізнався”.
Додаток
Тести
1. Гроші – це:
А) загальний еквівалент, яким вимірюють вартість товарів і послуг;
Б) макети, за які можна придбати товар;
В) міра вартості товарів.
2. Міжнародні гроші – це:
А) долар;
Б) золото;
В) гроші, створені для здійснення розрахунків між країнами.
3. Функції грошей:
А) міра вартості товарів;
Б) засіб обігу, міра вартості, засіб накопичення;
В) купівля і продаж товарів, зберігання в банку.
4. Суспільна цінність грошей забезпечується:
А) функціями, які вони виконують, державним визнанням, купівельною спроможністю;
Б) їх постійною вартістю;
В) золотим запасом країни.
5. Сучасні гроші називають декретованими, тому що:
А) вони не мають внутрішньої вартості, а їх цінність визначається ззовні;
Б) вони можуть змінювати свою вартість;
В) вони не мають ніякої цінності.
6. Укажіть функцію грошей у разі, якщо забудовник і будівельна організація домовилися про обсяг робіт і загальну суму оплати послуг:
А) засіб обігу;
Б) міри вартості;
В) накопичення.
7. Ліквідність – це:
А) здатність грошей брати участь у негайній купівлі товарів;
Б) можливість грошей слугувати засобом платежу;
В) можливість грошей бути засобом накопичення.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...