Комунікативна дія і дискурс. Феномен і поняття інтерсуб’єктивності
Філософія світ людини
Комунікативна природа людського буття
Комунікативна дія і дискурс. Феномен і поняття інтерсуб’єктивності
Соціокультурний і духовний розвиток людини знову і знову ставить питання про те, як, спираючись на наявний антропо – та соціокультурний і духовний досвід, спробувати раціонально облаштувати дім власного буття. Облаштувати так, щоби збалансувати два принципові імперативи: можливість індивідуальної самореалізації та необхідність створення умов неконфліктного співбуття людей. Це пов’язане із
Одним із найпродуктивніших кроків стала тут комунікативна філософія. Вона прагне поєднати увагу до світу повсякденної комунікації, життєвого світу людини взагалі – та не цинічний, некалькувальний розум як вирішальну передумову подолання подальшого розростання антропологічної кризи. Йдеться про кризу першо-витоків, визначальних параметрів нормального соціокультурного й міжособистісного співбуття. На передній
Отже, найвагомішим підгрунтям при ствердженні по-сучасному облаштованої буттєвої сфери виступає опертя на реальні міжособистісні комунікативні стосунки, сферу інтерсуб’єктивного. Саме завдяки останній можна долати соліпсизм, релятивізм, монологічність підходу до світу тільки з позиції індивідуальної свідомості та самосвідомості. Життєвий світ сучасної людини спирається на певні традиції та звичаї. Але передовсім це світ пошуку, критичності й самокритичності, постійної інтерпретації набутого досвіду, що може бути з реалізованим лише у процесі спілкування, діалогічного зв’язку, в комунікативній сфері.
Найвагомішими складовими цього світу постають комунікативна дія і дискурс. За Ю. Габермасом, під комунікативною дією розуміється мовлення, обмін інформацією (значення і смисли котрої сприймаються без додаткової рефлексії, як засоби передавання того чи того змісту). Незважаючи на такий нібито непретензійний характер комунікативної дії, вона має принципове значення у сучасному світі безперервної та масової комунікації. Саме завдяки їй відбувається прорив людини зі стерео-типізованого, з бюрократизованого світу цілераціональності у багатовимірний життєвий світ, де можливе порозуміння через комунікацію.
Ще більш вагоме значення комунікативних міжособистісних зв’язків можна відчути на прикладі дискурсу. Саме завдяки дискурсу відбувається кристалізація й закріплення тих висхідних параметрів комунікативного зв’язку, які наявні у комунікативній дії. Тут тлумачення переходить в інтерпретацію, а пояснення із побутового рівня в теоретичний. Через це дискурс є складним поєднанням мовлення, значення і дії, є зв’язною послідовністю речень. їх розуміння й інтерпретація передбачають наявність семантичного контексту, тобто наявність системи позалінгвістичних значень, смислів і знань, загальноприйнятих і загальнодоступних у даному соціокультурному середовищі. Ю. Габермас виокремлює п’ять видів дискурсу, які реалізуються в залежності від ситуації: дискурс як засіб комунікативної дії (звичайний інформаційний дискурс), як засіб ідеологічного впливу, як терапевтичний засіб (у лікаря приміром), як нормальний дискурс (наукова дискусія наприклад), як нова форма дискурсу (навчання за допомогою діалогу).
Одна заувага щодо діалогу. Його не слід розуміти як щось “безхмарне”, безпроблемне. Навпаки, в сучасній антропології випрацьоване поняття “конфліктний діалог”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...Імперія »