Концепція еволюції природознавства Т. Куна

Філософія посбіник

Тема 8. ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ

§ 1. Антропологія в контексті інших розділів філософії

У взаємозв’язках вже розглянутих розділів філософії і у контексті їхніх змістовних вимірів (всі вони центровані на людині) належне місце займає і філософська антропологія. На думку її засновника М. Шелера (поч. XX ст.), звернення до філософії людини випливає з усвідомлення людиною того, що вона не знає себе. Виникнення філософської антропології пов’язане з “першим поколінням” філософських людинознавців, що осмислили

власне людську проблематичність, відчуло тягар людської всемогутності і визнало насущність осягнення таїни людського в особі людини. Це час кризи класичних уявлень про людину і несподіваної зацікавленості її сутнісною побудовою (20-ті роки XX століття).

Антропологія походить від грец. “антропос” – “людина” і “логос” – “вчення”, “думка”, “слово”). Термін позначає роздуми про своєрідність людини. Філософська антропологія досліджує такий спосіб осмислення людини, в якому реалізовується спроба торкнутися людської сутності, тієї структури, що не зводиться до ланки певних

визначеностей, не піддається ясним описам, є самоцінною і схильна вбачати людину особистістю. Існують різні види антропології. їхнє нечітке розрізнення призводить до плутанини, двозначності і непорозуміння. їхнє розмежування допомагає виділити сферу власне філософської антропології. Фізична антропологія має предметом палеонтологічні теми. Психологічна антропологія вивчає людську поведінку. Соціальна антропологія охоплює концепції соціальної життєдіяльності. Культурна антропологія концептуально спрямована на креативні здібності людини, а також займається етнологією первісних народів. Структурна антропологія націлена вивчити феномен людини засобами структурного аналізу. По-літична антропологія прагне визнати владу визначальною сутнісною формою самоствердження людини. Педагогічна антропологія розглядає здатність людини до навчання і виховання як підвалину людської природи. Теологічна антропологія доводить богоподібність людини.

Розгалуження антропологій відображає строкатість людських властивостей і незалежність людини від конкретних виявів її буття. Людина не є сумою перерахованих вимірів. Вона – істота безвідносна до своїх специфічних здібностей. Єдиною специфікою людини – є відсутність специфіки. Безпосередньо долаючи свою визначеність та межі звичного життя, людина абсолютно несподівано і необгрунтовано може поставитись до себе як до чогось більшого, ніж вона є ззовні, вийти за наявні власні межі знань, сил, можливостей і засобів та досягти чогось такого, що вважалось принципово їй недоступним. Людина – безмежна істота завдяки здатності долати власні межі, переступати їх, здатності до трансцендування, до творчості. Людина істота метафізична. Вона не зводиться до матеріальної тілесності. Вона є громадянином не лише “матеріальної” природи, де панує необхідність, а й світу свободи, духу, творчості (Кант). Саме у цій двоїстості людина цікавить філософську антропологію, яка здатна своїми засобами осмислити аспекти феномену людини, недоступні іншим (вище перерахованим) антропологіям.

Традиційно прийнято виділяти філософську антропологію в широкому розумінні, що обіймає всі філософсько-людинознавчі пошуки, і у вузькому, як спеціальну галузь, започатковану М. Шелером і Г. Плеснером.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...


Ви зараз читаєте: Концепція еволюції природознавства Т. Куна