Концепція регіональної політики – Наукові основи регіонального розвитку і принципи регіональної політики
Регіональна економіка
Наукові основи регіонального розвитку і принципи регіональної політики (замість передмови)
Концепція регіональної політики
Розбудовуючи власну державу, Україна поряд із здійсненням політики виходу з гострої економічної кризи має визначити нову, науково обгрунтовану регіональну і структурну політику.
Йдеться про активізацію державного сприяння, по-перше, демократичному самоврядуванню і управлінню кожним регіоном в його органічних інтеграційних зв’язках з іншими регіонами по горизонталі і з державою
Другим важливим напрямком регіональної політики є поглиблення територіального поділу праці і спеціалізації, а також створення структур, які відповідали б природним умовам регіону і критеріям оцінки сучасного комплексного розвитку, дешевизні і якості виробництва, інфраструктури та регіонального ринку. Рівень віддачі регіональних ресурсів, що знаходяться в обігу, насиченість
– Третім напрямком є здійснення регіональної науково-технічної політики економного і раціонального використання місцевих ресурсів, широкого застосування маловідхідних і безвідхідних, енерго – і ресурсозберігаючих технологій, а також форм організації виробництва з високою кінцевою результативністю, екологічною чистотою, збереженням і своєчасним відтворенням природи для забезпечення гідного рівня життя не лише сьогоднішнього, а й майбутніх поколінь.
Четвертий напрямок полягає в тому, щоб поряд з налагодженням тісних міжрегіональних економічних зв’язків у межах єдиного ринкового простору країни забезпечити відкритість української економіки. Україна повинна бути відкритою в економічному відношенні, входити на взаємовигідних принципах еквівалентності до міждержавних регіональних і світогосподарських структур (мається на увазі відкритість ринку товарів, інвестицій, технологій, цінних паперів, праці тощо) і розширювати співробітництво з ними. У відповідності з національними інтересами можуть створюватись також вільні економічні зони.
Територію України, її природні багатства (грунти й надра, рослинний і тваринний світи, рельєф і кліматичні умови), характер і густоту населення, національний і соціальний склади населення, розміщення продуктивних сил, рівень соціально-економічного розвитку регіонів досліджено досить фундаментально. Є детальний опис і великомасштабний картографічний матеріал з визначенням різних історичних, природно-кліматичних, соціально-економічних, господарських і людських характеристик кожної місцевості. Це може становити міцний науковий фундамент для розробки і здійснення ефективної регіональної політики. Однак він використовується недостатньо, особливо щодо єдиного соціально-економічного і адміністративного районування України та прогнозування її майбутнього розвитку. У свій час було зроблено спробу суто директивно, з центру, створити регіональні раднаргоспи. Але вони не вписалися до командно-адміністративної системи управління і були швидко ліквідовані. Потім Україну було штучно поділено на три великі економічні райони – Донецько-Придніпровський, Північно-західний і Південний, які зовсім не відповідали ні природно-кліматичним, ні соціально-економічним критеріям її єдності.
Існуючий адміністративний поділ України на Автономну республіку Крим, 24 області, столичне місто Київ, місто Севастополь і близько 480 районів також не можна визнати досить обгрунтованим з сучасного погляду на проблему районування. Модель оптимального функціонування регіональної і місцевої економіки у складі єдиної соборної держави вимагає точного врахування специфіки умов господарювання, ресурсних можливостей та ринкових зв’язків на мікроекономічному рівні, з тим щоб забезпечити інтенсивний економічний і регіональний розвиток.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...