КОНФЛІКТ СОЦІАЛЬНИЙ
Соціологія короткий енциклопедичний словник
КОНФЛІКТ СОЦІАЛЬНИЙ (від лат. conflictus – зіткнення) – зіткнення інтересів різних соціальних груп, окремий випадок прояву соціальних суперечностей, одна з їх форм, що характеризується наявністю вираженого протистояння сусп. сил. Ядром конфлікту може бути проблема, а також усвідомлення носіями конфліктної ситуації (групами, що конфліктують) своїх протилежних інтересів та цілей діяльності.
На макрорівні передумовою виникнення конфліктів є, по суті, саморозвиток соціальних структур, який
Конфліктні ситуації класифікують за низкою ознак. За структурою: горизонтальні (що перебігають на одному рівні) та вертикальні (між керуючою та керованою системами). За мірою спільності: міждерж., регіональні, на рівні окремих соціальних груп та інституцій тощо.
На відміну від міжособистісних конфліктів, які існують як у закритій, так і у відкритій формах, К. с. розгортається власне у відкритій формі. Закрита форма К. с. характеризується як соціальна напруженість. Гострота та швидкість перебігу конфлікту пов’язані з мірою усвідомлення членами групи групового інтересу. Розв’язання К. с. здійснюється за схемою: зняття соціальної напруженості на ранніх стадіях виникнення конфліктної ситуації, компроміс чи перемога однієї з сторін, поява у результаті конфлікту нової соціальної якості, За сучасної доби особливого значення набувають пошуки компромісів у міждерж. та регіональних конфліктах.
Вивчення соціальних конфліктів – один з напрямів соціол. досліджень, позаяк передумовою їх проведення є фіксація проблемної ситуації (яка може бути й конфліктною), а завданням – розробка наук, обгрунтованого прогнозу соціального розвитку на підставі вивчення інтересів і потреб різних соціальних груп.
Теорія конфлікту виникла як реакція на недоліки функціоналістської теорії Т. Парсонса, як критика його гіпотези рівноваги. Ще Г. Зіммель задовго до конфліктологів висунув ідею про неминучість конфліктів у суспільстві, обгрунтовуючи її наявністю процесів соціації та дисоціації у соціальних структурах. Конфлікт він розглядав як подолання цього дуалізму, становлення своєрідної єдності й рівноваги у суспільстві, що досягається навіть за умови знищення однієї із сторін, які беруть участь у конфлікті. Природу конфлікту Г. Зіммель зводить до біол. природи людини, інстинктів любові та ненависті. Згідно з Г. Зіммелем у конфліктах відображаються інтеграційні процеси соціального розвитку. У подальшому теорію конфлікту розвивали Л. Козер (теорія конфліктного функціоналізму, який підкреслює позитивні функції конфлікту для збереження соціальних систем), Р. Дарендорф (діалектична теорія конфлікту), а також інші дослідники, котрі намагалися синтезувати ці два напрями.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...