Короткий словник понять і термінів

Короткий словник понять і термінів

А

Абат/абатйса – настоятель (настоятелька) монастиря; походить від давньоєврейського слова “абба”, тобто “батько”.

Авари – тюркські племена, які в VI ст. завоювали придунайські райони, заснували свою державу й жили там до початку IX ст.

Альбігойці (від назви південнофранц. міста Альбі) – послідовники єретичного вчення, поширеного на півдні Франції в XII-XIII ст. Проти них було здійснено хрестовий похід, який завершився повним розоренням краю.

Анафема (грец. “анафема” –

прокляття, відлучення) – у християнстві відлучення від церкви – найбільше покарання; встановлене на Халкідонському соборі (451).

Арбалет (фр. arbalete, від латин, arcus – лук і ballista – метальне знаряддя) – механічний пристрій, із якого можна було пускати стріли з масивними, ромбічної форми вістрями.

Аріанство (від імені священика Арія) – єретичне вчення, прихильники якого вважали Христа – Сина Божого – нижчим за Бога-Отця. Це заперечувало офіційне вчення церкви про єдину суть трійці: Бога-Отця, Бога-Сина й Бога-Духа Святого.

Арка – склепіння у формі дуги, яким перекривають відстань між стінами,

колонами, стовпами тощо. У романській архітектурі були поширені напівкруглі арки, у готичній – стрілчасті, у мавританській – підковоподібні.

Аркбутан – зовнішня опорна кам’яна арка.

Астрологія (від грец. “астрон” – зірка і “логос” – знання) – учення про зв’язок між розміщенням зірок і планет та подіями в житті людей і народів.

Аси – боги в давніх скандинавів.

Аутодафе (порт, auto da fe – акт віри) – оголошення і виконання вироків інквізиції, зокрема спалення на вогнищі. Останнє аутодафе відбулося 1826 у Валенсії.

Б

Багрянйця – довгий верхній одяг із дорогої тканини багряного кольору, який носили візантійські імператори.

Базиліка – прямокутна, витягнута споруда, поділена всередині рядами колон на кілька нефів.

Барон (від старонім. bаго – вільний воїн) – дворянський титул у Західній Європі; за середньовіччя – неспадковий васал короля.

Баскак (тюрк.) – монгольський воєначальник, представник хана; проводив облік населення і збирав данину в підкореній країні.

Бей (тур. bey – пан) – у східних країнах титул (феодальної знаті.

Берсерк – давньоскандинавський воїн, який впадав під час битви в шаленство і вважався невразливим.

Бояри – верхівка знаті в Давній Русі і в Московській державі до XVII ст.

Булла – указ папи, який має обов’язкову силу Для віруючих; рідше – імператорський указ.

Бюргер (нім. Burger – городянин) – вільний житель середньовічних міст Європи.

B

Ваганти (латин, vagantes – бродячі люди) – у Середні віки так називали мандрівних школярів, священиків без парафії або збіглих монахів, які заробляли на прожиття складанням віршів та пісень.

Вальденси – прихильники єресі, що виникла в 1175 р. в Ліоні (засновник – купець П. Вальдо, звідки й назва). Вони проповідували відмову від приватної власності, повернення до раннього християнства.

Васал (латин, vassus – слуга) – особа шляхетного походження (феодал), яка отримала від сеньйора (могутнішого феодала) земельне володіння (феод) на умовах військового й особистого служіння.

Вергельд (чім. Wergeld – ціна людини) – грошове відшкодування за вбивство вільної людини.

Вікінги (старосканд. vikingr)- учасники морських походів скандинавів у кінці VIII – середині XI ст.; у Давній Русі були відомі під назвою варягів, у Західній Європі – норманів.

Вітраж (фр. vitrage, від yitre – віконне скло) – орнаментальні^або сюжетне зображення з кольорового чи безбарвного скла у вікнах, дверях, ширмах.

Г

Герцог (нім. Herzog) – 1) у давніх германців виборний військовий вождь племені; 2) великий феодал; 3) один із найвищих дворянських титулів у Західній Європі, що й досі зберігся в деяких країнах.

Гетто – частина міста для примусового поселення груп людей певної раси, нації, релігії. Назва походить від італійського слова, що означає “гарматний завод”. Біля нього знаходився єврейський квартал у Венеції.

Гільдія (нім. Gilde – корпорація, об’єднання) – економічне, політичне чи релігійне об’єднання населення, створюване для захисту інтересів або цехових привілеїв учасників.

Готика (від італ. gotico – готський) – художній стиль середньовічного мистецтва в країнах Західної і Центральної Європи XII-XV ст. Головна

Архітектурна форма – собор, спрямований увись, із великими вітражними вікнами й ажурними вежами.

Граф (нім. Graf) – у ранньому Середньовіччі вищий королівський урядовець; у період феодальної роздробленості великий феодал, згодом спадковий титул вищого дворянства.

Графство – 1) князівство на чолі з графом; 2) в Англії – адміністративний округ.

Гуманізм (від латин, humanus – людяний, людський) – рух епохи Відродження, спрямований на утвердження моральних прав людини на земне щастя, визволення науки й людської особистості від церковних обмежень.

Д

Денло – область данського права.

Десятйна – податок, який платили християни на користь церкви. Десятина була трьох видів: десята частина врожаю зернових (велика), з урожаю плодів та овочів (мала), із приплоду худоби.

Джихад (араб. – старанність) – одна з настанов ісламу, за якою всі мусульмани повинні вести “священну війну” проти “невірних”.

Догма (грец. догма – думка, вчення) – положення, яке приймається на віру як незаперечна істина.

Дож (від латин, dux – вождь, воєначальник) – глава держави у Венеціанській (VII-XVIII ст.) і Генуезькій (XIV – XVIII ст.) республіках.

Домен (від латин, dominium – володіння) – 1) спадкове земельне володіння короля в країнах Європи за середньовіччя; 2) сукупність земельних володінь феодала, на яких безпосередньо здійснюється його влада; 3) частина маєтку, на якій феодал вів самостійне господарство, використовуючи працю залежних селян і безземельних робітників.

Домініканці (латин, dominicani) – жебрущий чернечий орден у католицькій церкві, заснований іспанським ченцем Домініком.

Донжон (фр. donjon – вежа) – головна сторожова вежа в середньовічному замку, де часто розміщували й житлові приміщення.

Є

Єпйскоп (з грец. – наглядач) – християнський церковнослужитель найвищого священного чину, як правило, глава єпархії (діоцези). Єпископ мав духовну владу над священнослужителями та мирянами своєї єпархії.

Єресь (від грец. слова “гересіс” – особливе віровчення, секта) – релігійне вчення, що заперечує основи (догми) та організаційні форми панівної церкви.

Єпархія – територіальна одиниця, яка перебуває під церковним управлінням єпископа. У католицькій церкві використовується латинський термін діоцеза.

І

Іконоборство – релігійний рух у Візантії в VIII – 1-й пол. IX ст., спрямований проти шанування ікон.

Інвеститура (від латин, investio – одягаю) – 1) церемонія введення васала у володіння земельним феодом (світська інвеститура); 2) призначення на церковні посади (духовна інвеститура).

Індульгенція (від латин, indulgehtia – милість, прощення) – у католицькій церкві – грамота про повне або часткове відпущення гріхів.

Інквізиція (латин, inquisitio – розшук) – особливий церковний суд для боротьби з єресями, що існував у ХІІІ-ХІХ ст.

Іслам (від араб, покірність) – одна з трьох світових релігій. Виник в Аравії на поч. VII ст., віровчення викладено в 284 Корані – священній книзі мусульман.

Інші назви – мусульманство, магометанство.

К

Каста – замкнена суспільна група, члени якої пов’язані походженням, заняттям і правовим статусом.

Капітулярії (латин, capitularia) – закони і розпорядження франкських королів, особливо з династії Каролінгів.

Кардинал (від латин, cardinalis – “головний”) – вищий після Папи Римського чин у католицькій церкві. Посада кардиналів існує з VI ст., коли папи почали розподіляти свої обов’язки з єпископами сімох невеликих містечок, розташованих біля Рима. Згодом кардинали стали першими радниками й помічниками в церковних справах. Знак кардинальського сану – червона шапочка – є символом готовності пролити кров за церкву.

Католицйзм (від грец. католікос – загальний) – один із основних напрямів у християнстві, що сформувався після поділу церков у 1054 р.

Клір (від грец. клірос – жереб) – сукупність священно – та церковнослужителів.

Кондотьєр (італ. condottiere) – 1) начальник найманого військового загону в містах Італії в XIV-XVI ст.; 2) найманий воїн, який служив за платню.

Контрфорс – вертикальний виступ стіни, що надає їй міцності та стійкості.

Конунг (старосканд. konungr – ватажок) – у скандинавських народів за середньовіччя військовий вождь племені; з утворенням держав у Швеції, Данії і Норвегії – король.

Коран (араб, читання) – “священна книга мусульман”.

Курія папська – сукупність установ для управління католицькою церквою.

Куртуазія (франц. придворний) – правила рицарської поведінки.

Курфюрст – один із семи князів Священної Римської імперії, яким належало право виборів імператора.

Л

Ландтаг – орган станового представництва в середньовічних німецьких князівствах, які входили до Священної Римської імперії.

Лорд – за середньовіччя в Англії великий феодал. Пізніше спадковий титул представників англійського дворянства.

М

Магнат (від латин, magnatus – багата людина) – великий землевласник, аристократ.

Майордом (латин, старший у домі) – 1) вища службова особа Франкській державі (кін. V – середина VIII ст.); 2) управитель.

Марка – 1) у Франкській державі прикордонний округ, яким управляв маркграф; 2) вагова й грошова одиниця (марка золота, марка срібла) – 489,5 г.

Майстер – повноправний ремісник, член цеху, власник майстерні.

Меса – головна щоденна служба Божа в католицькій церкві.

Мінезйнгери – німецькі середньовічні поети (XII-XV ст.).

Мініатюра (від латин, minium – червона фарба) – невелике живописне зображення в рукописній книзі.

Мулла (від араб. – пан, володар) – в ісламі нижчий сан служителя релігійного культу.

Н

Неф – витягнуте приміщення (частина приміщення), відокремлене рядом колон або стовпів.

О

Орда (від тюрк, орду – палатка хана, стоянка) – за середньовіччя ставка хана, столиця; назва тюрксько-

Монгольських феодальних держав (наприклад Золота Орда).

Ордалії – випробування вогнем, водою, а також застосування катувань інших видів для встановлення вини чи невинності.

Орден (від латин, ordo – ряд, порядок) – чернеча або рицарсько-чернеча католицька громада з певним статусом.

Ордонанс – королівський указ.

П

Паломництво – подорож віруючих до святих місць із метою поклоніння, подячної молитви або відбування покути. Назва походить від звичаю паломників привозити пальмові гілки з Палестини.

Парламент – (англ. parliament, фр. parlement, від фр. рагіег – говорити) – виборний (повністю або частково) законодавчий орган в Англії.

Підмайстер – ремісник, який пройшов строк учнівства й працює в майстра за плату.

Прево – королівський чиновник, який мав у своєму окрузі судову, фіскальну та військову владу.

Подеста (латин, potestas – влада) – у багатьох італійських містах-республіках XII – поч. XVI ст. – глава виконавчої та судової влади.

Р

Рейхстаг – станово-представницький орган влади у Священній Римській імперії.

Реконкіста (ісп. відвойовувати) – відвоювання християнами Іспанії та Португалії земель, захоплених мусульманами (718 р. – кін. XV ст.).

Романський стиль – художній стиль Х-ХІІ ст. Типова споруда – приземкувата, із маленькими вікнами, напівкруглою аркою.

Руни – давньогерманські, а потім давньо – скандинавські й англоскандинавські знаки писемності.

С

Сага (давньосканд. “оповідь”) – епічні прозові твори з віршованими вставками.

Сансара – вчення про переселення душ.

Сеньйор (латин, senior – старий) – великий землевласник, який мав усю повноту влади на території, що йому належала; вищий феодал щодо нижчого.

Симонія – купівля і продаж церковних посад або духовного сану.

Скальд – давньоскандинавський поет.

Скрипторій (латин, scriptorius – писальний) – майстерня (VI-XII ст.), у якій переписувалися книги.

Собор – 1) великий християнський храм; 2) собор церковний.

Схизма (грец. “розкол”) – церковний розкол.

Схоластика (від грец. вчу, навчаю) – середньовічна філософія, що досягла розквіту в XIII ст. і поєднала теологію з формальною логікою.

Сюзерен – верховний сеньйор.

Т

Теологія – богослов’я, наука про божественне.

Тинг (давньосканд. “збори”) – збори вільних дорослих чоловіків у германців і скандинавів; альтинг – збори всіх дорослих вільних чоловіків Ісландії, єдиний загальноісландський орган управління, починаючи з X ст.

Тиран – одноосібний правитель міста – комуни в Італії.

Трубадур (від фр. віршувати) – провансальський мандрівний поет-співець ХІІ-ХІІІ ст.

Трувери (від фр. знаходити, придумувати) – північно-французькі поети – співці XI-XIV ст.

Фабліо (від латин, fabula – байка) – жанр французької літератури ХІІ – ХІІІ ст.; невелике гумористичне або сатиричне оповідання з життя селян, духовенства тощо.

Феод – спадкове володіння, яке сеньйор передає васалу на умовах несення служби.

Францисканці – католицький жебрущий чернечий орден, який заснував Франциск Ассизький.

X

Хартія (від грец. hartis – лист папірусу) – у середні віки документ, що засвідчував якісь права або привілеї.

Халіф (араб, спадкоємець) – титул правителя, який поєднував світську владу з духовною, був главою мусульман своєї країни.

Хіджра (араб, переселення) – переїзд Мухаммеда з Мекки в Медину, вважається початком мусульманського літочислення (16 червня 622 p.).

Ц

Цех – об’єднання міських ремісників однієї чи кількох подібних спеціальностей.

Ш

Шванк – жанр німецької літератури; коротке гумористичне віршоване оповідання: ,

Шедевр (фр. “головна робота”) – виріб, який виготовляв підмайстер для складання іспиту на право бути майстром.

Я

Яничари (турец. “нове військо”) – особливе військо в Туреччині з XIV ст.