Кредит (лат. creditum – позика, борг) – позика в грошовій або товарній формах на умовах повернення у певний термін з виплатою відсотка. В категоріальному контексті К. – це система економічних відносин між різними економічними суб’єктами у процесі організації механізму кредитування, проведення необхідних маркетингових досліджень і, передусім, відносин економічної власності з приводу надання коштів у позику і плати за неї. К. виник у період розпаду первіснообщинного ладу на основі становлення товарно-грошових відносин і майнової диференціації
общини. Щодо об’єктів власності К. спершу надавали в речовій формі (у вигляді зерна, худоби та ін.), пізніше – у грошовій; у рабовласницькому та феодальному суспільствах К. щодо суб’єктів власності існував у формі лихварського, кредиторами-лихварями були купці, відкупщики податків і храми (див. Лихварський капітал). За капіталізму К. – це рух позичкового капіталу, тобто капіталу (грошової позики), якщо надається в К. на умовах повернення у певний термін з виплатою відсотка. Суб’єктами економічної власності у цьому процесі є торговельні й промислові капіталісти, держава, різні верстви населення,
фінансові інститути (комерційні банки, страхові компанії та ін.) тощо. Якщо за лихварського К. надані у позику гроші були капіталом лише для кредитора, то за капіталізму грошова позика є капіталом і для кредитора, і для позичальника. Рушійна сила відносин економічної власності між позичальниками і кредиторами – привласнення відсотка, що спонукає власників тимчасово вільних коштів або власників позичкового капіталу тимчасово відчужувати ці кошти (або товар). Тому відсоток за К. є ціною позичкового капіталу (див. Відсоток). Основними функціями, в яких повніше розкривається сутність К., є: 1) акумулювання тимчасово вільного грошового капіталу; 2) перерозподільча, яка передбачає перетворення на позичковий капітал вільних грошей, коштів і капіталів, їх перерозподіл між сферами, галузями і підприємствами, вирівнювання галузевих норм прибутку, а опосередковано – регулювання пропорцій у народному господарстві; 3) економія витрат обігу, що здійснюється в процесі заміни повноцінних грошей такими видами кредитних грошей, як векселі, банкноти, чеки та ін.; 4) прискорення концентрації та централізації капіталу, завдяки чому розширюються межі нагромадження приватного (в т. ч. індивідуального) капіталу, колективного, державного та інтернаціонального капіталу, здійснюється трансформація одних, менш розвинених форм капіталістичної власності у більш розвинені. Загалом 1999 банківські К. становили бл. 25% коштів, залучених промисловими компаніями й урядами у межах світової економіки. Наприкінці 90-х К. у деяких розвинених країнах світу був одним із засобів формування народних підприємств, розширеного відтворення на цих підприємствах; 5) регулювання, яке здійснює К. у руках держави, наднаціональних органів, національних і транснаціональних банків. Найважливішим суб’єктом здійснення кредитних операцій як засобу регулювання макроекономічних процесів є держава (див. Грошово-кредитне регулювання), яка регламентує кредитну систему, ринок позичкових капіталів, порядок здійснення безготівкових розрахунків тощо. Так відбувається й антициклічне та антикризове регулювання економіки. За допомогою К. (умов і обсягів його надання тощо) наднаціональні економічні організації (зокрема МВФ) впливають на внутрішню й зовнішню економічну політику багатьох країн, у т. ч. України. Централізація тимчасово вільних грошових коштів і частини доходів населення та їх перетворення на позичковий капітал здійснюються на ринку позичкових капіталів (див. Ринок позичкових капіталів), 6) розв’язання деяких суперечностей процесу суспільного виробництва, зокрема, суперечностей інвестиційного процесу. Залежно від сфери поширення ринку позичкових капіталів розрізняють національний, міжнародний (або іноземний) і світовий ринки. Найбільша різноманітність форм, методів та інструментів здійснення операцій на ринку позичкових капіталів властива національному ринку, основними формами якого є комерційний, банківський, споживчий, іпотечний, інвестиційний, державний К. і ринок державних цінних паперів. Дві основні форми К. – комерційний і банківський. За сучасних умов зростає роль К. у створенні фінансово-монополістичних груп, експансії ТНК, у механізмі державно-монополістичного і наднаціонального регулювання ринку позичкових капіталів.
Loading...