Кредитна політика – комплекс методів і засобів у сфері кредитних відносин, які здійснюють центральний банк і держава з метою антициклічного регулювання і пристосування ринку позичкових капіталів до соціально-економічного розвитку. Конкретні цілі К. п. – послаблення економічних криз, обмеження інфляції, забезпечення стабільного зростання виробництва і функціонування ринку позичкових капіталів, забезпечення оптимального платіжного балансу. Перші спроби здійснення К. п. були зроблені в капіталістичних країнах наприкінці XIX ст., широкого
використання заходи кредитного регулювання набули в 30-х XX ст. Після другої світової війни впроваджувалися два типи К. п.: 1) політика кредитної рестрикції (обмеження кредиту, або політика “дорогих грошей”); 2) політика кредитної експансії (або “Дешевих грошей”) (див. “Гроші дорогі”; “Гроші дешеві”). Процес кредитного регулювання умовно поділяють на два етапи. На першому центральний банк впливає на співвідношення між попитом і пропозицією на ринку позичкових капіталів, на відсоткові ставки, умови кредитування, масштаби кредитних операцій та ін. На другому – зміни у кредитній сфері впливають
на сферу виробництва. Відповідно до цих етапів цілі К. п. поділяють на проміжні й кінцеві. Найпоширеніші методи впливу центральних банків на кредитні операції банківської системи – зміна облікового відсотка і норми обов’язкових резервів, операції на відкритому ринку. К. п. спирається на відповідне фінансове законодавство. У США воно розвинулося з прийняттям 1980 “Акта про дерегулювання депозитних інститутів і монетарного контролю”, яким передбачалося запровадження єдиних резервних вимог майже для всіх депозитних інститутів. Небанківським установам дозволялося розширювати сферу діяльності за рахунок операцій, які раніше здійснювалися лише комерційними банками; передбачалося поступове скасування межі для відсотків, які виплачували ощадними вкладами, заборони на виплату відсотків з поточних вкладів, а також багатьох обмежень на відсоткові ставки з іпотечних позик і споживчого кредиту. Крім того, було збільшено з 12 до 15% ставку відсотка за позики, що надавалися кредитними спілками; значно розширено права ради управляючих Федеральної резервної системи (ФРС) та ін. Було також запроваджено плату за безвідсоткові кредити, що надавалися ФРС для обслуговування чекового обігу в обсязі ставок за федеральними фондами. Банківська система країн Заходу регулює масштаби надання кредитів шляхом підвищення або зниження центральним банком резервної норми, операцій на відкритому ринку (купівля й продаж центральним банком державних цінних паперів, банківських акцептів та інших кредитних зобов’язань за ринковим або заздалегідь оголошеним курсом), прямого обмеження розмірів банківських кредитів, контролю за окремими видами кредитів, встановлення допустимих розмірів кредитування операцій з біржовими цінними паперами та ін. К. п., зокрема використання політики дешевих або дорогих грошей, має суперечливий характер. На мікроекономічному рівні основними елементами К. п. є: 1) мета, залежно від якої формується кредитний портфель (наявність таких його ознак, як види кредитів, терміни їх погашення, розміри та якості кредитів); 2) опис повноважень у сфері надання кредитів, якими наділений кожен кредитний інспектор і кредитний комітет (максимальна сума та вид кредиту, який може бути схвалений конкретним співробітником, і необхідні підписи); 3) обов’язки щодо передання прав і надання інформації в межах кредитного управління; 4) практика клопотання, перевірки, оцінки і прийняття рішень за кредитними заявками клієнтів; 5) необхідна документація, що додається до кожної кредитної заявки, а також документація, яка повинна зберігатися в кожній кредитній справі (фінансова звітність, угоди гарантії й застави та ін.); 6) права співробітників банку з детальною вказівкою, хто відповідає за зберігання і перевірку кредитних справ; 7) основні правила прийому, оцінки і реалізації кредитного забезпечення; 8) опис політики та практики встановлення відсоткових ставок і комісій за кредитами, умов їх погашення; 9) опис стандартів якості, що застосовуються до всіх кредитів; 10) зазначення максимального розміру кредитних вкладень (максимально допустимого рівня співвідношення кредитних вкладень і сукупних активів); 11) опис обслуговуваного банком регіону, куди повинна здійснюватися основна частина кредитних вкладень; 12) опис практики виявлення, аналізу та вирішення ситуацій, пов’язаних з проблемними кредитами; 13) перелік кредитів, які банк не повинен надавати, а також список найпривабливіших кредитів.
Loading...