Кучмономіка – тривалий період волюнтаристського швидкого руйнування продуктивних сил (передусім людського та наукового потенціалу), відносин економічної власності та господарського механізму та їх повільне екстенсивне відновлення здебільшого на засадах криміналізованої приватної капіталістичної власності і ринкового саморегулювання, внаслідок чого Україна за економічним потенціалом значно відстала від країн з однаковим рівнем розвитку 1990 і зможе відновити цей потенціал лише після 2010. Назва К. походить від прізвища Президента України
Л. Д. Кучми і адекватно відображає процеси, які відбувалися в країні, коли Л. Кучма посідав посади прем’єр-міністра (з жовтня 1992 по вересень 1993, виконуючи свої функції без втручання тогочасного Президента країни Л. Кравчука) і президента (1994- 2004). Із усіх країн – колишніх республік СРСР, Україна, за визначенням авторитетних західних і вітчизняних економістів, була найбільш підготовленою до економічних реформ, проте Кучма неодноразово стверджував зворотне, виправдовуючи найглибшу серед постсоціалістичних країн соціально-економічну кризу. Так, обсяг ВВП 1990 становив 167 млрд крб (3 тис. крб на одну особу за офіційними
даними і 2760 дол. і 617 дол. 1999, за даними Світового банку), а 2003 – 264 млрд грн (бл. 1030 дол. на одну особу з урахуванням того, що чисельність населення за ці роки скоротилась більше ніж на 4,5 млн осіб). Це означає приблизно чотириразове скорочення обсягів ВВП, або в декілька разів більше, ніж внаслідок другої світової війни. Хоча криза 90-х певною мірою спричинена низкою успадкованих від СРСР факторів і самим процесом трансформації однієї системи в іншу, найважливішими її чинниками були дії “реформаторів” під керівництвом Я. Кучми (див. Кризи економічні в Україні). Негативний вплив на реформування економіки мав МВФ, який умовами надання кредитів називав перехід до вільної ринкової економіки, що вимагало швидкого руйнування механізму державного регулювання економіки і тотальної приватизації. Найбільшим своїм досягненням у сфері економіки Л. Кучма вважає вихід з економічної кризи і швидкі темпи економічного зростання. Проте цей вихід відбувся лише 2000 і наприкінці 2004, по-перше, лише частково відновив зруйнований економічний потенціал; по-друге, економічне зростання здійснювалось екстенсивним шляхом; по-третє, близько половини підприємств 2003 були збитковими; по-четверте, результати зростання внаслідок галопуючої інфляції мало відчула переважна більшість населення; по-п’яте, К. залишила в спадок критично високе розшарування населення на 97% бідних, в т. ч. близько 60% зубожілих, і 3% багатих, серед яких основна частка національного багатства опинилася в руках чотирьох кланово-олігархічних сімей, в т. ч. сім’ї самого Л. Кучми; по-шосте, національною трагедією українського народу стала деградація самої людини (див. Деградація людини), по-сьоме, значного руйнування зазнав генетичний фонд нації, що найбільшою мірою проявилось у демографічній
Loading...