КУКУРУДЗА – ЯРІ ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
1.3. ЯРІ ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
1.3.5. КУКУРУДЗА
ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ. Кукурудзу вирощують як зернову, кормову і технічну культуру. Вона характеризується універсальністю використання і високою врожайністю.
В Україні кукурудзу вирощують переважно як кормову культуру. Зерно її є цінним концентрованим кормом для всіх сільськогосподарських тварин і птиці: 1 кг його відповідає 1,34 кормової одиниці і містить 70 г перетравного протеїну. Зерно, силос і зелена маса кукурудзи добре перетравлюються і засвоюються організмом тварин:
Сухе зерно кукурудзи містить 9-12% білка, 4-6 жиру і 65-70% безазотистих екстрактивних речовин. Зерно жовтозерних сортів містить багато каротину.
Кукурудзу використовують як і продовольчу культуру. З її зерна виготовляють борошно, крупу, пластівці та інші продукти. Качани та зерно у молочно-восковій
Зерно кукурудзи є сировиною для виробництва спирту, крохмалю, глюкози. Із зародків кукурудзи виробляють олію, що має лікувальні властивості. Із стебел і обгорток качанів виготовляють папір, клей, фарби, штучну смолу тощо.
Вирощування кукурудзи має велике організаційно-господарське значення. Оскільки її сіють і збирають пізніше, ніж інші ярі зернові культури, є можливість краще використовувати робочу силу і сільськогосподарські машини.
Після внесення органічних і мінеральних добрив, за старанного догляду за посівами і належного міжрядного обробітку грунту кукурудзяне поле залишається чистим, а грунт розпушеним. У посушливих районах з незначним сніговим покривом куліси з кукурудзи сприяють снігозатриманню, підвищенню вологості грунту та врожайності озимих і ярих зернових культур.
Велике значення для поліпшення кормової бази тваринництва мають посіви кукурудзи у сумішках із зернобобовими, зокрема з люпином, кормовими бобами, соєю тощо.
Кукурудза відома дуже давно. Батьківщиною її вважають райони Центральної та Південної Америки, де місцеве населення вирощувало її за кілька тисяч років до н. е. Після відкриття Америки кукурудзу наприкінці XV ст. завезли в Іспанію, звідки вона швидко поширилась у Францію, Італію, Індію, Китай та інші країни. У XVII ст. кукурудза була завезена в Росію.
За площею посіву кукурудза посідає третє місце в світі після пшениці та рису. Загальна світова площа її посівів становить 130 млн га. Кукурудза на зерно в Україні займає близько 1,2 млн га, а кукурудза на силос і зелений корм 4,5-5 млн га. Великі площі під кукурудзою у США (29 млн га), Бразилії (12 млн га), Індії (5,8 млн га), Аргентині (3,5 млн га). На значних площах вирощують її в Румунії, Югославії, Італії, Угорщині, Болгарії.
Багато господарств України на великих площах збирають по 50-60 ц/га зерна та по 300-500 ц/га зеленої маси кукурудзи, а в передових – по 70-100 ц/га зерна і більше.
Урожайність зеленої маси становить 300-400, а на зрошуваних землях – 600- 700 ц/га і більше.
Велике значення для зниження затрат праці на одиницю продукції та підвищення врожайності кукурудзи має впровадження комплексної механізації.
БОТАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА. Кукурудза (Zea mays L.) належить до родини Тонконогових, проте за своїми біологічними особливостями значно відрізняється від інших зернових культур.
Коренева система мичкувата, сильнорозвинена. Корені розміщуються переважно в орному шарі грунту, але окремі досягають глибини 2-2,5 м. З підземних вузлів кукурудзи розвиваються первинні і вторинні корені. Утворюються в неї також повітряні надземні корені, які, заглиблюючись у грунт, збільшують стійкість рослин проти вилягання.
Стебло кукурудзи пряме, міцне, заповнене серцевиною. Висота стебла коливається від 70 см (у ранньостиглих сортів) до 4-5 м (у пізньостиглих). На стеблі кукурудзи залежно від сорту утворюється від 8 до 40 листків. У ранньостиглих сортів менше листків, ніж у пізньостиглих. Кількість листків на стеблі є сортовою ознакою. У ранньостиглих сортів на стеблі утворюється 9-10, а в пізньостиглих та гібридів – по 20 листків. У період закінчення цвітіння ріст стебла припиняється.
Листки кукурудзи широколінійні. З нижнього боку вони не опушені, з верхнього – опушені.
Кукурудза – однодомна рослина з роздільним суцвіттям. На верхівці головного стебла утворюється волоть – чоловіче суцвіття, яке складається з головного стрижня та кількох бічних гілок. На них попарно розміщені колоски (на бічних гілках у два рядки, а на головному стрижні у кілька рядків).
У чоловічих колосках розвиваються дві квітки, які складаються з двох квіткових лусок і трьох тичинок. Квіткові луски тонкі, плівчасті. Кожна тичинка складається з нитки і двогніздого пиляка.
Жіночі суцвіття зібрані у качани, які розвиваються у пазухах листків. Качан укритий обгорткою і складається зі стрижня, на якому попарно розміщені колоски.
У кожному колоску кукурудзи утворюються дві жіночі квітки, з яких розвивається звичайно одна. Зав’язь у жіночих квіток сидяча. На качані в середньому 500 600 квіток. Маточка має дуже довгий ниткоподібний стовпчик, що виходить з листків обгортки під час цвітіння. Стовпчики квіток розміщені біля основи качана, їх довжина досягає 30 см. Жіночі суцвіття розвиваються пізніше від чоловічих на 2-4 дні, а під час посухи – ще пізніше. На рослині достигають 1-2 качани, іноді 3 і більше.
Кукурудза перехреснозапильна рослина. Пилок її може переноситись вітром на відстань до 200-300 м. Він швидко втрачає життєздатність: у суху, жарку погоду через 1-2, а за нормальних умов через 6-10 год. Життєздатність стовпчиків висока – 2-3 тижні. Після запліднення стовпчики буріють і засихають. При запиленні сорту або гібрида пилком інших сортів часто спостерігається виявлення його ознак на зерні материнського сорту в рік запилення. Наприклад, жовтозерний сорт стає білозерним, а опукла верхівка зернини часто перетворюється на зубоподібну. В результаті перехресного запилення можуть бути качани з зерном різного забарвлення і різної форми. Це явище відоме під назвою ксенії.
Зерно кукурудзи, як і інших зернових, складається із зародка, ендосперму й оболонок (плодової і насінної). Маса зародка кукурудзи у середньому становить 10%, ендосперму – 80-85, а оболонки – 5-7% маси зерна. Біля основи зернини є тонкі плівчасті квіткові луски, які досить легко обсипаються під час обмолоту. На качані буває від 6 до 30 парних рядків і більше. Зародок кукурудзи містить до 30% жиру. Плодова оболонка має різне забарвлення – жовте, червоне, фіолетове. Маса зерна у середньому становить 80% маси качана.
Ендосперм кукурудзи неоднорідний, складається з борошнистої і рогоподібної частин і має різне забарвлення – жовте, світло-жовте, біле. Форма зерна і розвиток борошнистої і рогоподібної частин ендосперму – ознаки для поділу кукурудзи на групи (підвиди).
ПІДВИДИ КУКУРУДЗИ. За прийнятою класифікацією кукурудзу поділяють на 9 підвидів, або груп: зубоподібну, кременисту, крохмалисту, напівзубоподібну, розлусну, цукрову, крохмалисто-цукрову, воскоподібну і плівчасту. Підвиди різняться за формою і плівчастістю зерна та розміщенням у зерні борошнистої і рогоподібної частин ендосперму.
Зубоподібна. Зерно крупне, видовжено-призматичне, стиснене з боків, з ямкою на верхівці. За формою нагадує кінський зуб. Рогоподібний ендосперм розміщений по боках, а борошнистий заповнює центральну частину і верхівку зернин. При висиханні зернини крохмалиста верхівка зморщується і втягується всередину. До цього підвиду належить багато пізньостиглих і високоврожайних сортів і гібридів.
Кремениста. Зерно блискуче, округле, стиснене з боків, всередині борошнисте, рогоподібний ендосперм розміщений по колу. До цього підвиду належать найбільш скоростиглі сорти з підвищеним вмістом білка у зерні. Вирощують переважно на зерно для кормових і продовольчих цілей. Кременисті сорти кукурудзи мають значне поширення.
Крохмалиста. Зерно подібне до зерна кременистої, з матовою округлою поверхнею, заповнене борошнистим ендоспермом (рогоподібного ендосперму немає або є незначна його кількість у верхній частині). Вміст крохмалю становить до 82, білка – 7-12%. Мас великий зародок з підвищеним вмістом жиру. Зерно цього підвиду придатне для крохмале-патокової і спиртової промисловості.
Напівзубоподібна. Зерно подібне до зерна зубоподібної, відрізняється більш розвиненим рогоподібним ендоспермом і меншою ямкою на верхівці. Створена у результаті схрещування зубоподібної і кременистої кукурудзи. Трапляється на Північному Кавказі, в Закарпатті.
Розлусна. Зерно дрібне, блискуче, з сильно розвиненим рогоподібним ендоспермом, борошнистої частини дуже мало. При підсмажуванні зерно розтріскується, утворюючи білі пластівці. Використовується для виготовлення крупи і пластівців. Містить від 10 до14% білка. У виробництві поширений сорт Рисовий 645.
Цукрова. Зерно крупне, зморщене, заповнене напівпрозорим рогоподібним ендоспермом. Містить багато декстрину, солодке на смак. Цукрову кукурудзу вирощують переважно як городню культуру.
Крохмалисто-цукрова. Зерно з воскоподібним ендоспермом. Характеризується підвищеним вмістом цукру, тому цінна для споживання. Вирощують на Далекому Сході.
Воскоподібна. За будовою подібна до кременистої, але має твердий зовнішній шар ендосперму, який за консистенцією нагадує твердий віск. На відміну від кременистої кукурудзи її зерно матове. Мало поширений підвид. Вирощують для отримання декстрину.
Плівчаста. Колоскові луски сильно розвинені і повністю вкривають зернину. Господарського значення не має.
У господарствах найпоширеніші сорти та гібриди зубоподібної і кременистої кукурудзи. Кременисту кукурудзу вирощують для виготовлення борошна і крупи, а також на корм.
ГІБРИДИ КУКУРУДЗИ. В Україні широко впроваджені у виробництво гібриди кукурудзи, які за врожайністю значно перевершують районовані сорти. Створення гібридів грунтується на явищі гетерозису – підвищеної життєздатності і, отже, підвищеної врожайності покоління. Гібридне насіння кукурудзи отримують запиленням одного сорту або лінії кукурудзи пилком іншого сорту, простого гібрида або лінії. За масового використання насіння гетерозисних гібридів урожай збільшується на 20-30% порівняно з урожаєм чистих сортів.
Залежно від вихідних форм, взятих для схрещування, гібриди кукурудзи мають відповідні назви.
Міжсортові гібриди створюють схрещуванням двох сортів.
Сортолінійні отримують схрещуванням сорту і самозапильної лінії. Лінія – це покоління однієї самозапильної рослини. У кукурудзи лінії отримують примусовим, повторюваним у кількох поколіннях запиленням жіночого суцвіття пилком цієї самої рослини.
Простіміжлінійні гібриди утворюються після схрещування двох самозапильних ліній.
Подвійні міжлінійні отримують схрещуванням двох простих лінійних гібридів.
Під час добору батьківських форм для схрещування материнська має бути скоростиглішою. Якщо материнською формою є пізньостиглий сорт, пилок з батьківської форми обсиплеться раніше, ніж материнська зацвіте.
Досліди і практика показують, що найбільші прирости врожаю дають гібриди першого покоління. У другому і наступних поколіннях урожай їх знижується. Тому для сівби використовують переважно гібридне насіння першого покоління. Проте не всі гібриди дають більш урожайне потом – ство, ніж вихідні батьківські форми. Досліди показали, що кращі міжсортові гібриди мають від схрещування сортів різних підвидів і різновидів, наприклад зубоподібної і кременистої кукурудзи.
ВИРОЩУВАННЯ ГІБРИДНОГО НАСІННЯ. При вирощуванні гібридного насіння батьківської форми висівають за схемою БММММБ так, щоб два рядки батьківського сорту (Б) чергувалися з чотирма рядками материнського (М). Просторова ізоляція для подвійних і сортолінійних гібридів має становити 200, а для простих гібридів – не менше ніж 300 м. На ділянках гібридизації проводять сортове прополювання і зрізають пасинки з материнських рослин, коли вони досягнуть висоти 10-15 см. Щодня впродовж 12-15 діб обривають волоті з усіх материнських рослин (до повного виходу їх з піхви листків).
ВИРОЩУВАННЯ ГІБРИДІВ НА СТЕРИЛЬНІЙ ОСНОВІ. В Україні створено цінні гібриди на стерильній основі, при вирощуванні яких як материнські рослини використовують сорти або гібриди з цитоплазматичною чоловічою стерильністю. Це дає змогу отримувати гібридне насіння без обривання волотей на материнських рослинах, оскільки вони не утворюють життєздатного пилку.
Переведення гібридів па стерильну основу дає значний економічний ефект. Затрати праці на вирощування гібридного насіння зменшуються у середньому на 8-10 діб із розрахунку на 1 га ділянки гібридизації. Гібриди кукурудзи, отримані на стерильній основі, за продуктивністю не поступаються перед гібридами, створеними з фертильних форм.
У літературі розрізняють два типи стерильності, що позначаються літерою “М” – молдавський і літерою “Т” – техаський. Рослини з техаським типом стерильності мають різко виражену дегенерацію пиляків. У рослин із молдавським типом стерильності пиляки часто виходять з колосків, але мають нежиттєздатний пилок і не розкриваються. Відтворення материнського сорту відбувається за допомогою фертильного аналога цього самого сорту. Якщо у гібрида відновлена фертильність (плодовитість), до нього додають ще літеру “В”. Наприклад, Дніпровський 203 МВ, Колективний 100 ТВ.
ГІБРИДИ. В Україні поширені такі гібриди.
Одеський 80МВ – середньоранній, урожайний. Зерно середніх розмірів, жовте і біле, зубоподібне, стрижень червоний. Рослини високорослі – до 220 см. Районований у степовій і лісостеповій зонах.
Дніпровський 273АМВ – створений схрещуванням простого гібрида Дніпровський 19М з лінією 502 МВ у ВНДІК. Середньоранній. Вегетаційний період від появи сходів до повної стиглості становить 118-126 діб. Посухостійкість середня, холодостійкість висока. Високоврожайний. Районований у степовій і лісостеповій зонах.
Дніпровський 203МВ – отриманий схрещуванням сортів Крос 200М і Дружба МВ. Гібрид ремонтантного типу, ранньостиглий, холодостійкість і посухостійкість середні. Стійкий проти вилягання і пошкодження пухирчастою сажкою і стебловими гнилями. Висота рослин 215-225 см. Зерно кременисто-зубоподібне, жовте. Районований у степовій, лісостеповій і поліській зонах.
Ювілейний 60МВ – створений схрещуванням міжлінійного гібрида Мир М (ЦГ 10М х Ф115 х ЧК218МВ). Середньоранній. Посухо – і холодостійкість добрі. Зерно зубоподібне, жовте і біле. Районований у лісостеповій і поліській зонах.
Дніпропетровський 31 ОМ В – створений схрещуванням міжлінійного гібрида Дніпропетровський 25М (502М х 3433М) із самозапильною лінією ДС 103МВ. Середньостиглий. Висота рослин 210- 236 см. Стійкий проти вилягання. Зерно зубоподібне, жовте. Поширений у степовій і лісостеповій зонах.
СОРТИ. У виробництві вирощують і використовують для годівлі сільськогосподарських тварин сорти зубоподібної і кременистої кукурудзи, а для продовольчих цілей – лише кременистої. Поширеність цих сортів кукурудзи пояснюється скоростиглістю, високою врожайністю та якістю зерна. Однак найпоширеніші такі сорти.
Колективний 225МВ – створений схрещуванням простого міжлінійного гібрида Піонер 3978М (П346М х П502М) злінієюС0125 МВ7. Середньоранній. Вегетативний період від появи сходів до повної стиглості – 110-135 діб. Хворобами уражується слабко. Придатний для вирощування за інтенсивною технологією. Районований у лісостеповій і поліській зонах.
Одеська 10 – пізньостиглий, високорослий сорт. Зерно жовте, зубоподібне, крупне. Качани великі. Достигає лише на півдні. Поширений у південних областях.
Закарпатська жовта зубоподібна – високоврожайний, середньопізній, високорослий сорт. Зерно жовте, стрижень червоний. Добре переносить похолодання, що бувають у першій половині травня. Поширений у Закарпатській, Івано-Франківській та Львівській областях.
Сорти кукурудзи є вихідним матеріалом для створення самозапильних ліній, а також батьківськими формами для отримання гібридів.
Для використання кукурудзи на силос важливе значення має відповідний добір сортів і гібридів. Найбільші врожаї зеленої маси і зерна дають пізньостиглі сорти, особливо зубоподібної кукурудзи. Рослини цього різновиду мають міцні стебла, добре розвинене повітряне коріння, великі качани. Проте насіння цих сортів достигає тільки у південних районах України.
Щоб подовжити період силосування і використання на зелений корм, у господарствах висівають гібриди і сорти кукурудзи з різними строками достигання у сумішах із кормовими культурами, багатими на білок. Збільшують також площі під високоврожайними простими гібридами.
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ. Мінімальна температура проростання насіння кукурудзи становить 8 °С, дружні сходи з’являються за 10-12 °С. За нижчої температури поява сходів відбувається повільно, нерівномірно, багато проростків гине. Для подальшого росту і розвитку кукурудза потребує температури не нижче 16 °С. Від початку сівби до викидання волотей оптимальна температура має бути 20-25 °С. Температура понад 35 °С у період цвітіння кукурудзи негативно позначається на розвитку рослин. Ця культура дуже чутлива до зниження температури навесні. При 4 °С і нижче ріст її припиняється, рослини жовтіють. Сходи за температури мінус З °С і нижче гинуть. Приморозки у вересні шкідливі для кукурудзи у фазі молочної стиглості.
Кукурудза у різних фазах розвитку потребує неоднакової кількості вологи. Вона менш вибаглива до вологи у першій половині вегетації і значно більше вологи потребує у період цвітіння та формування зерна. Кукурудза добре використовує вологу літніх опадів, яка для озимих і ярих зернових має менше значення.
У кукурудзи сильно розвинена і розгалужена коренева система та досить низький транспіраційний коефіцієнт (220-300), тому вона належить до посухостійких культур. Однак з одиниці площі кукурудза використовує більше вологи, ніж інші зернові культури (вона більш урожайна). Щоб виростити врожай 35-40 ц/га зерна і 700-800 ц/га зеленої маси, потрібно, щоб улітку було майже 300 мм опадів.
Кукурудза значно більше потребує сонячної енергії, ніж зернові колосові та інші культури. У затінених місцях та за тривалої хмарної погоди період вегетації кукурудзи подовжується, а врожай знижується. На загущених посівах рослини затінюються, що негативно впливає на їх ріст і розвиток.
Кукурудза належить до рослин короткого світлового дня. Вегетаційний період її залежно від сорту і погодних умов коливається від 90 до 150 діб.
Протягом місяця після появи сходів росте повільно і досягає висоти 25 см. Найбільші прирости вегетативної маси спостерігаються перед викиданням і в період викидання волоті. У теплі літні дні за достатньої вологості грунту добові прирости стебла у висоту досягають 10-14 см. Під час цвітіння приріст стебла сповільнюється і повністю припиняється на кінець цвітіння. Приріст сирої маси збільшується до фази молочної стиглості, а потім різко зменшується внаслідок втрат вологи. Сухі речовини нагромаджуються до кінця воскової стиглості. Найбільший добовий приріст сухих речовин у період від цвітіння до формування зерна.
Вирощувати кукурудзу можна на всіх типах грунтів, крім заболочених з неглибоким заляганням грунтових вод. Найпридатніші для неї добре окультурені чорноземи, осушені заплавні й торфові грунти. Не рекомендується висівати у районах достатнього зволоження на холодних важких глинистих грунтах, які навесні повільно прогріваються. На перезволожених важких грунтах кукурудза росте і розвивається повільно, затримується її достигання і зменшуються врожаї. Добре росте вона на грунтах з нейтральною або слабколужною реакцією (рН = 6…7). На карбонатних грунтах кукурудза рано достигає і дає високі врожаї. Непридатні для її вирощування пісні на поживні речовини піщані, кислі, заболочені, солонцюваті та солончакуваті грунти. Високі врожаї кукурудзи вирощують у лісостеповій зоні, на родючих грунтах Полісся, у північному і центральному Степу, у південно-східних районах України та в найбільш посушливих південних районах на зрошуваних землях.
Кукурудза – теплолюбна рослина, тому в недостатньо теплих районах, зокрема у Прикарпатті, її рекомендується висівати на південних схилах, де грунт прогрівається краще і рослини добре освітлюються.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ. Місце у сівозміні. Добрими попередниками для кукурудзи у достатньо зволожених лісостепових районах є цукрові і кормові буряки, картопля та зернобобові культури; на Поліссі – озимі по люпиновому пару або після багаторічних трав, а також картопля, коноплі.
У східних посушливих лісостепових і південних степових районах цукрові буряки дуже висушують грунт, тому є гіршим попередником для кукурудзи. На Жеребківській дослідній станції Інституту кукурудзи УААН середня врожайність кукурудзи за сім років після гороху становила 62,1 ц/га, після озимої пшениці – 59,9, а після цукрових буряків – 51,3 ц/га. Досить високі врожаї мають при висіванні її після кукурудзи протягом двох років. У господарствах Дніпропетровської області з великим насиченням сівозмін кукурудзою почали запроваджувати 4-5-пільні спеціалізовані сівозміни, в яких кукурудзу можна вирощувати повторно протягом З-4 років. На чорноземах при систематичному внесенні гною і повного мінерального добрива врожайність кукурудзи при беззмінній культурі становить 40-55 ц/га.
Кукурудзу у сівозміні часто розміщують після зернових культур. У степових і лісостепових районах України озимі, що висівалися по зайнятих, а в Степу по чистих парах, є добрим попередником для цієї культури.
У південних районах (на зрошуваних землях) кукурудзу вирощують також як післяжнивну і післяукісну культуру. Вона добре використовує атмосферні опади другої половини літа і дає високі врожаї зеленої маси.
Кукурудза – один із найкращих попередників багатьох культур сівозміни. Врожайність ярих зернових культур, висіяних після кукурудзи, підвищується на 25-35%.
У лісостепових районах України кукурудза при використанні її на зерно у повній стиглості є поганим попередником для озимої пшениці. Кукурудзу як попередник для озимої пшениці можна використовувати при вирощуванні на силос або зелений корм, особливо у суміші з зернобобовими.
Урожайність зеленої маси на силос із сумісних посівів кукурудзи з соєю і соняшником в одному з господарств Миронівського району Київської області у середньому за чотири роки становила 557 ц/га. Тут висівали одночасно два рядки кукурудзи гібриду Буковинський 3 і два рядки сорту Одеська 10 з соєю сорту Амурська 41. Ширина міжрядь становила 70 см. Через 25 діб після сівби кукурудзи у кожне міжряддя підсівали по два рядки соняшнику сорту Передовик (15 кг/га). З чистих посівів кукурудзи зібрали по 374 ц/га силосної маси.
У Закарпатській, Чернівецькій та інших областях України після кукурудзи, зібраної на зерно, висівають озиму пшеницю. Кукурудза є добрим попередником для ярої пшениці, гороху та інших ярих культур.
ОБРОБІТОК ГРУНТУ. Для вирощування високих урожаїв кукурудзи вирішальне значення має високоякісна і вчасно проведена зяблева оранка у вересні-жовтні і весняний передпосівний обробіток грунту. Під час розміщення кукурудзи у сівозміні після просапних слід застосовувати лише зяблеву оранку плугами з передплужниками на глибину 25-30 см, а на грунтах з меншим орним шаром – на всю глибину. В разі повторного розміщення кукурудзи на одному полі низько зрізують стебла під час збирання врожаю та проводять глибоку оранку (не менш як 30 см) з тим, щоб краще загорнути в грунт пожнивні рештки. Для кращого загортання пожнивних решток поле потрібно обробити важкими дисковими боронами БДТ-7,0 у два сліди або грунтовими фрезами і потім на глибину 27-30 см плугами ПН-8-35, ПЛН-6-35, ПН-4-35.
На Сумській сільськогосподарській дослідній станції після оранки на глибину 20-22 см у середньому за три роки врожайність зерна кукурудзи становила 46,1, а після оранки на глибину 30-32 см – 52,9 ц/га.
Якщо кукурудзу висівають після зернових, слідом за збиранням попередника проводять лущення стерні, а потім – зяблеву оранку. У районах достатнього зволоження більш ефективне лущення стерні лемішними лущильниками на глибину 5-6 см. У посушливих степових районах на полях, де переважають однорічні бур’яни, лущення проводять на глибину 6-8 см, а на засмічених кореневищними бур’янами (пирієм повзучим, цинодоном та ін.) – на глибину залягання основної маси кореневищ (10- 12 см). На полях, де переважають коренепаросткові бур’яни (осот, березка польова), рекомендується дворазове лущення стерні: перший раз дисковими лущильниками на глибину 6-8 см після збирання попередника і другий – корпусними лущильниками на глибину 12-14 см після відростання бур’янів.
Дослідними установами степової зони доведено, що, чим раніше проводять зяблеву оранку, тим більші запаси вологи нагромаджуються у грунті в осінньо-зимовий період. Так, у дослідах Синельниківської селекційно-дослідної станції після оранки, проведеної в серпні, врожайність зерна кукурудзи була на 4,7 ц/га вища, ніж після оранки в жовтні. У південних посушливих районах після зяблевої оранки восени проводять культивацію і боронування. Це сприяє проростанню бур’янів, які потім знищують під час наступного обробітку.
У степових районах України для нагромадження вологи в грунті на полях затримують сніг і талі води.
Весняний передпосівний обробіток грунту сприяє знищенню бур’янів та розпушуванню його поверхні. Після боронування в 1-2 сліди важкими боронами до сівби кукурудзи треба провести не менше двох культивацій з одночасним боронуванням. Дослідні дані і практика свідчать про те, що в районах достатнього зволоження, зокрема в Прикарпатті, застосування третьої культивації, а також переорювання надмірно зволожених грунтів і тих, що запливають, забезпечує краще загортання органічних добрив та поліпшує умови розвитку кукурудзи.
Першу культивацію роблять одночасно із сівбою ранніх зернових на глибину 10-12 см. Через 10 -12 діб після появи сходів бур’янів або після ущільнення грунту проводять другу культивацію на глибину 8-10 см підрізувальними лапами в агрегаті з боронами або волокушами. Перед сівбою проводять культивацію на глибину загортання насіння.
У районах з надмірною вологістю грунту при внесенні органічних добрив навесні замість першої культивації зяб переорюють.
У посушливу весну після культивації доцільно проводити коткування кільчастими котками, що сприяє кращому проростанню бур’янів, які потім знищують під час наступного обробітку грунту.
Тепер часто застосовують мінімальний обробіток грунту. Створено комбіновані агрегати, які за один прохід проводять обробіток грунту, сівбу, внесення добрив і коткування.
УДОБРЕННЯ. Кукурудза потребує значно більше поживних речовин, ніж інші зернові культури. З урожаєм зерна 60-65 ц/га з грунту виноситься 190 кг азоту, 160 – калію, 50-60 кг фосфору.
Маючи тривалий вегетаційний період, кукурудза засвоює поживні речовини до початку воскової стиглості зерна й утворює багато вегетативної маси.
Кукурудзу, як зазначалося вище, потрібно розміщувати після удобрених попередників. Вона досить ефективно використовує післядію органічних добрив, внесених у сівозміні під попередні культури.
Азот має велике значення у ранніх фазах розвитку рослин. Він сприяє їх росту. Якщо в грунті не вистачає азоту, нижні листки жовтіють.
Фосфор прискорює достигання кукурудзи, підвищує врожай зерна, а також збільшує стійкість рослин проти весняних приморозків. Найбільше фосфору кукурудза засвоює у період від початку цвітіння до закінчення молочної стиглості.
На супіщаних і торфових грунтах калій значно підвищує врожай кукурудзи і сприяє інтенсивному фотосинтезу, що забезпечує нагромадження вуглеводів.
Під кукурудзу можна вносити різні органічні (гній, компости, торфогній, пташиний послід, гноївку та ін.) і мінеральні добрива. Органічні добрива не тільки збільшують вміст у грунті потрібних рослинам елементів живлення, а й поліпшують його фізико-хімічні властивості. Найбільше значення органічні добрива мають для підвищення родючості підзолистих грунтів.
Приорювати під кукурудзу свіжий гній пізно восени і навесні не рекомендується, тому що він сприяє поширенню сажки та іржі. Найефективніше вносити напівперепрілий гній під зяблеву оранку. Якщо гній вносити навесні, взимку його слід вивезти на поле, скласти у великі бурти і накрити торфом або землею.
Під кукурудзу залежно від родючості грунту вносять 20-40 т/га гною (на опідзолених чорноземах – 20-25, у центральному та північному Степу – 15-20 т/га). Гній доцільно вносити під попередню культуру. Якщо кукурудзу висівають після просапних культур, під які вносили органічні добрива, безпосередньо під кукурудзу норму їх можна зменшити на 50%.
На підзолистих грунтах Нечорноземної зони мінеральні добрива вносять з розрахунку 90-120 кг/га діючої речовини азотних, 60-90 кг/га фосфорних і калійних, а на чорноземах лісостепової зони – азотних 60- 80 кг/га і по 60 кг/га фосфорних і калійних. У посушливих районах степової зони фосфорних добрив вносять по 40-60 кг/га діючої речовини. На підзолистих та сірих опідзолених грунтах вносять більше азотних і калійних добрив. Інститут кукурудзи УААН рекомендує такі оптимальні норми повного мінерального добрива під кукурудзу: Степ – N60-90Р60К45, Лісостеп – N90Р60-90К60 , в умовах зрошення – N120-180Р80-100 . Внесення добрив слід поєднувати з використанням гербіцидів.
При вирощуванні кукурудзи на осушених торфових грунтах вносять 100-120 кг/га калійних добрив. Якщо в торфових грунтах вміст фосфору невеликий, вносять 40-50 кг/га фосфорних добрив (діючої речовини). На торфових грунтах, крім мінеральних добрив, обов’язково треба вносити 20-30 кг/га мідного купоросу або 5 ц/га піритних недогарків.
Високі врожаї кукурудзи вирощують за поєднаного внесення органічних і мінеральних добрив. У дослідах, проведених в Інституті землеробства УААН, на експериментальній базі “Чабани”, у середньому за гри роки врожайність зерна кукурудзи без внесення добрив становила 32,6 ц/га, а при внесенні під зяблеву оранку 20 т/га гною і повного мінерального добрива (N30Р30К30) – 55,5 ц/га.
Після внесення гранульованого суперфосфату в рядки (30-50 кг/га) під час висівання кукурудзи врожайність зерна підвищується на 3-4 ц/га. Рослини краще ростуть і розвиваються при внесенні локально у рядки азотних, фосфорних і калійних добрив. Суміш мінеральних добрив має складатися з 20 кг/га аміачної селітри, 25-30 суперфосфату і 15-20 кг/га хлориду калію або калійної солі. Мінеральну суміш вносять у грунт спеціальними сівалками на 3-5 см збоку і на 2-3 см глибше розміщення насіння. При рядковому внесенні добрив ефективна нітрофоска. Аміачну воду вносять на глибину 8-10 см культиваторами-рослинопідживлювачами навесні з розрахунку 1,5-2 ц/га. Найпридатніші для вирощування кукурудзи грунти, реакція грунтового розчину яких близька до нейтральної. Тому на легких грунтах, кислотність грунтового розчину яких нижча за 5,5, рекомендується вносити 10-12, а на зв’язних – 20 ц/га розмеленого вапняку.
Залежно від стану посівів і удобрення грунту проводять дворазове підживлення кукурудзи: перше – після проривання або боронування сходів, друге – під час міжрядного обробітку грунту перед викиданням волотей. Для першого підживлення використовують гноївку (4-5 т/га) з додаванням суперфосфату. Замість гноївки можна вносити аміачну воду з розрахунку 1,5-2 ц/га. Для підживлення мінеральними добривами вносять 1 ц/га суперфосфату, 0,5 калійної солі і 0,5 ц/га селітри. Сухі й рідкі добрива вносять на глибину 8-12 см на відстані 15-20 см від рядка. Кукурудзу підживлюють культиваторами-рослинопідживлювачами КРН-4,2, КРН-5,6. Рідкі добрива вносять спеціально обладнаними культиваторами. Аміачну воду вносять машинами ЗЖВ-1,8, ПОУ. При другому підживленні азотних добрив не вносять.
Мікродобрива (борні, манганові, мідні) також підвищують урожайність кукурудзи. Під час вирощування кукурудзи на дерново-підзолистих грунтах, на торфових відмінах насіння перед сівбою обпудрюють борною кислотою у суміші з тальком з розрахунку 20 г борної кислоти і 225 г тальку на 100 кг насіння. На цих грунтах обов’язково треба вносити мідні добрива. У разі вирощування кукурудзи на чорноземах насіння обпудрюють сульфатом мангану. На гектарну норму беруть 20-40 г сульфату мангану та 100 г тальку.
СІВБА. Для сівби використовують каліброване насіння кукурудзи з високою енергією проростання і схожістю не нижче 92%. До сівби насіння кукурудзи інкрустують, тобто обробляють полімерною (водорозчинною) плівкою. З цією метою застосовують 2%-й водний розчин NаКМЦ (натрієва сіль карбоксиметилцелюлози) або 5%-й розчин полівінілового спирту (ПВС), добавляючи речовини для активізації проростання насіння. Інкрустоване насіння починають висівати на 5-8 діб раніше від установлених оптимальних строків.
Щоб запобігти ураженню кукурудзи грибними хворобами, насіння перед сівбою протруюють препаратами: вітавакс 200 з. п., 200 г, або максимум 025, 2,5% т. к. с., 100 г на 1 ц. Для захисту сходів від пошкодження дротяником насіння на насінних заводах інкрустують препаратом промет 400 чи круізор. Доцільно також обробляти насіння кукурудзи стимуляторами росту: зеастимуліном чи емістимомом С (15 мл на 1 т), що забезпечує приріст урожаю зерна 6-13,5 ц/га.
Строки сівби кукурудзи залежать від грунтово-кліматичних умов району. Висівають кукурудзу в добре прогрітий грунт, коли середньодобова
На дослідному полі кафедри рослинництва і луківництва Львівського державного аграрного університету в Дублянах в середньому за три роки на темно-сірому опідзоленому грунті (вміст гумусу в орному шарі 2,67%) найвищу середню врожайність зерна ранньостиглого гібриду кукурудзи Буковинський 1 І Т за 14%-ї вологості мали після внесення 30 т/га гною і повного мінерального добрива (N90P90K90) – 96,5 ц/га (густота стояння рослин 80 тис. /га). Під впливом лише мінеральних добрив урожайність зерна збільшувалася на 22,1 ц/га (Г. С. Кияк, M. І. Бомба, 1987).
Глибина загортання насіння кукурудзи залежить від вологості й типу грунту. У лісостепових, північних та західних районах країни на більш важких грунтах насіння слід загортати на глибину 2-3, а на легких супіщаних – 3-4 см. У посушливих районах степової зони насіння кукурудзи висівають на глибину 5-7 см, а у разі підсихання верхнього шару грунту глибину загортання збільшують до 8-10 см.
Для появи дружних сходів за підсихання верхнього шару грунту проводять його коткування кільчастими котками. Якщо застосовують гладенькі котки, слідом за коткуванням площу боронують легкими боронами.
ДОГЛЯД ЗА ПОСІВАЛИ. На початку розвитку кукурудза росте повільно і посіви її швидко заростають бур’янами. Щоб знищити бур’яни, зруйнувати кірку і зберегти вологу, не пізніше як за 3-5 діб до появи сходів на посівах кукурудзи проводять боронування в один-два сліди. Це посилює також доступ повітря до кореневої системи і сприяє появі більш дружних сходів. У фазі 2-3 листочків посіви кукурудзи боронують. На легких грунтах застосовують легкі або сітчасті борони, а на зв’язних – середні. Боронування слід проводити після спадання роси.
У дослідах, проведених на Ерастівській сільськогосподарській дослідній станції, одноразовим боронуванням до появи сходів кукурудзи було знищено 55% сходів однорічних бур’янів, дворазовим (до появи сходів і у фазі 2-3 листочків) – 90, а триразовим – 94%.
Таблиця. Оптимальна густота стояння рослин кукурудзи на зерно на час збирання врожаю, тис. на 1 га
Зона, підзона України | Гібриди | ||
Ранньостиглі | Середньо – ранньо – стиглі | Середньостиглі | |
Степ | |||
Південний | – | 30-35 | 25-30 |
Центральний | – | 35-40 | 30-35 |
Північний | – | 40-45 | 35-40 |
Лісостеп | |||
Південний | 55-65 | 55-65 | 50-55 |
Центральний | 70-75 | 65-70 | 60-65 |
Північний | 75-85 | 70-75 | 65-70 |
Полісся | 80-85 | 70-75 | – |
Західний регіон | 80-85 | 70-75 | 65-70 |
Під час вегетації проводять 2-3 міжрядних обробітки. Перший раз міжряддя обробляють у фазі 3-4 листочків. У посушливих степових районах і на карбонатних грунтах перший обробіток міжрядь проводять на глибину 8-10 см, а наступні – 6-8 см. За умов перезволоження міжряддя вперше розпушують на глибину 10-12, а вдруге і втретє (щоб не пошкодити кореневої системи) – 7-8 см. Велике значення за цих умов має прогрівання грунту, чого досягають глибшим обробітком міжрядь. Одночасно з першим міжрядним обробітком посіви проріджують.
Проти багаторічних та однорічних злакових і деяких однорічних двосім’ядольних бур’янів під чисті посіви кукурудзи, а також з підсівом люцерни, застосовують грунтовий гербіцид ерадикан (72% к. е., 4,5-6 л/га). Його негайно загортають у грунт дисковими знаряддями БДТ-7,0, БД-10 або культиваторами зі стрілчастими лапами на глибину 10-12 см.
Для боротьби з однорічними злаковими (мишій, куряче просо) та двосім’ядольними бур’янами застосовують гербіцид харнес (81,5% к. е., 1,5- З л/га), яким обприскують грунт до, під час та після сівби ще до появи сходів кукурудзи. На полях, призначених під посіви кукурудзи, проти одно – і багаторічних бур’янів застосовують раундап (36% в. р., 2-5 л/га), обприскуючи вегетуючі бур’яни навесні за два тижні до сівби. При цьому виключають будь-який передпосівний обробіток грунту, крім ранньовесняного закриття вологи. Норма витрати розчину – 300 л/га. Для обприскування використовують штангові обприскувачі.
Для боротьби з двосім’ядольними бур’янами на посівах кукурудзи використовують гербіциди 2,4-Д (50% в. р., 0,9-1,7 л/га), базагран (48% в. р., 2-4 л/га), банвел 4С (48% в. р., 0,4^0,8 л/га), діален С (40% в. р., 1,9-3 л/га). Обприскування посівів проводять у фазі 3-5 листочків.
Багаторічні злакові (гумай і пирій повзучий) та деякі однорічні двосім’ядольні бур’яни знищують гербіцидом тітус (25% в. г., 20-40 г/га), обприскуючи посіви перший раз у фазі 3-8 листочків у кукурудзи і повторно через 2-3 тижні.
На полях, де є осот та інші багаторічні бур’яни, посіви кукурудзи додатково обробляють амінною сіллю 2,4-Д (68% в. р. з розрахунку 0,7- 1,2 л/га препарату, витрата розчину 300-400 л/га). Проти однорічних злакових та деяких двосім’ядольних бур’янів можна застосовувати такі гербіциди: трофі – 90% к. е., 2-2,5 л/га, фронт’єр 900 – 90% к. е., 1,1- 1,7 л/га, вносячи їх у грунт до сівби (в зоні недостатнього зволоження із загортанням) або відразу після сівби.
У західних лісостепових районах достатнього зволоження під час останнього розпушування міжрядь кукурудзу підгортають з тим, щоб прикрити землею перший вузол стебла. Після цього на рослинах утворюються додаткові корінці, і вони стають стійкішими проти вилягання. На вологих важких грунтах підгортання сприяє також кращому провітрюванню і прогріванню грунту. Бур’яни у рядках і захисних смугах знищують культиваторами з навареними поличками, які добре підгортають рослини кукурудзи.
У північних районах вирощування кукурудзи бічні пагони (пасинки), які виростають біля основи головного стебла, зрізують гострим ножем. Встановлено, що пасинкування прискорює достигання качанів на основних стеблах кукурудзи. Пасинкування рослин на посівах кукурудзи на силос і зелений корм недоцільне, оскільки знижується врожай зеленої маси.
Під час вирощування гібридного насіння проводять видалення пасинків на материнських рослинах, оскільки пилок волотей на добре розвинених пасинках запилюватиме материнські рослини. У західних областях України, за даними Чернівецької державної дослідної станції, пасинкування знижує врожай качанів кукурудзи, тому на господарських посівах цього заходу не застосовують.
Обприскування посівів кукурудзи зеастимуліном чи емістимом С з розрахунку 5-10 мл препарату, розчиненого у 200-300 л води, на 1 га підвищувало врожай зерна на 6,1-17 ц/га, зеленої маси – на 46-98 ц/га.
Зрошення кукурудзи. Високі та сталі врожаї кукурудзи збирають у південних посушливих районах на зрошуваних землях. Тут її висівають після озимих та овочевих культур, цукрових буряків. Досить високі врожаї зеленої маси збирають з післяжнивних посівів кукурудзи середньостиглих гібридів.
Глибока оранка (30-35 см) значно збільшує врожай кукурудзи.
Технологія вирощування кукурудзи на зрошуваних полях передбачає насамперед ретельну розробку і вирівнювання поверхні поля. Для цього навесні проводять дві культивації з одночасним боронуванням на глибину 12-14 і 8-10 см. Важкі грунти обробляють чизель-культиваторами на глибину 16-18 см з одночасним боронуванням і коткуванням. Крім того, поверхню поля вирівнюють важкими волокушами.
Густота насадження рослин на зрошуваних землях для середньоранніх і середньостиглих гібридів становить 70-80, середньо-пізньостиглих і пізньостиглих – 50-60 тис. /га.
Поливи кукурудзи здійснюють по борознах, нарізаних культиваторами з підгортачами на глибину 18-24 см, а також дощувальними машинами ДДА-100М. Режим зрошення значно впливає на продуктивність кукурудзи (табл. 4).
Кукурудзу потрібно зрошувати в критичні періоди: перший раз — за 10-15 діб до викидання волотей. Урожайність зерна кукурудзи залежить від вмісту продуктивної вологи в кореневмісному шарі грунту на рівні 75-80% повної вологоємкості. Норми поливів залежать від грунтово-кліматичних умов і розвитку рослин. У посушливі роки проводять вологозарядковий передпосівний полив (норма 500м3/га). При вирощуванні
Таблиця. Залежність урожайності кукурудзи від строків поливу
Полив | Урожайність зерна, ц/га |
Контроль (без зрошення) | 20,1 |
Вологозарядковий | 30,1 |
Вологозарядковий + вегетаційний у фазі 9-10 листків | 51,2 |
Вологозарядковий + вегетаційний у фазі 13-14 листків | 57,3 |
Вологозарядковий + вегетаційний під час цвітіння | 60,6 |
Вологозарядковий + два вегетаційних у фазі 9-10 і 13-14 листків | 72,8 |
Вологозарядковий + три вегетаційних у фазі 9-10, 13-14 листків | |
І на початку цвітіння | 88,2 |
Вологозарядковий + чотири вегетаційних у фазі 9-10, | |
13-14 листків, на початку цвітіння та у фазу молочної | |
Стиглості зерна | 93,0 |
Кукурудзи в умовах зрошення на посівах проводять 3-4 вегетаційних поливи: перший – за два-три тижні до появи волотей, другий – під час викидання волотей, третій-четвертий – на початку наливання зерна. Норма поливу 500-600 м3/га води. Після кожного поливу у міжряддях розпушують грунт. Усього за період вегетації кукурудзи у посушливі роки в південному Степу потрібно проводити 4-5 поливів зі зрошувальною нормою 3000-4000 м3/га води.
Кращими гібридами кукурудзи для вирощування в умовах зрошення є Дніпровський 203МВ, Молдавський 421АМВ, Піонер 3978СВ, Дніпровський 288СВ, Наддніпрянська 50.
Кукурудза на зрошуваних землях є найурожайнішою кормовою культурою. У передових господарствах південних областей країни збирають по 1000 ц/га і більше зеленої маси. На зелений корм найпродуктивніші такі суміші: кукурудзи – 0,25-0,3 млн, суданської трави – 2-2,5 млн і сої – 0,2-0,25 млн рослин на 1 га; кукурудзи – 0,2-0,3 млн, суданської трави – 1,8-2 млн і соняшнику – 0,2-0,3 млн рослин на 1 га.
На зрошуваних землях Інституту зрошуваного землеробства УААН в середньому за чотири роки врожайність зерна гібриду ВІР 156ТВ становила 94 ц/га. У деяких господарствах Миколаївської області збирають у середньому по 90 ц/га сухого зерна і 600-750 ц/га зеленої маси кукурудзи.
В умовах зрошення врожайність кукурудзи підвищується при підвищенні доз органічних і мінеральних добрив, впровадженні високоврожайних гібридів і сортів, збільшенні густоти рослин на посівах та старанному догляді за ними.
Вирощування кукурудзи на зелений корм. Кукурудзу на зелений корм висівають пунктирним способом з шириною міжрядь 45 см у зеленому конвеєрі у різні строки. На родючих грунтах у районах достатнього зволоження високі врожаї зеленої маси збирають також при сівбі суцільним рядковим способом та нормі висіву насіння 60-80 кг/га. Високі врожаї зеленої маси дають пізньостиглі сорти і гібриди (Одеська 10, Закарпатська жовта зубоподібна, Перекоп СВ, Краснодарський 335 МВ та ін.).
Для збільшення поживності зеленого корму кукурудзу вирощують у змішаних посівах із зернобобовими культурами: в степових і лісостепових районах – із соєю, на Поліссі – з кормовим люпином, а в західному регіоні – з кормовими бобами. Кукурудзу на зелений корм збирають до викидання волотей.
У південних районах ефективні посіви кукурудзи із соєю (табл. 5). Зелена маса змішаних посівів характеризується підвищеним вмістом протеїну. В Україні застосовують також посіви кукурудзи із соняшником. Сіють кукурудзу пунктирним способом з міжряддям 70 см, а соняшник підсівають після першого розпушування міжрядь (8-10 кг/га) на відстані 10 см від рядків кукурудзи. Можна також підсівати соняшник посередині міжрядь кукурудзи. Вирощують тут кукурудзу з суданською травою, цукровим сорго. В західному регіоні України кукурудзу висівають також з кормовим горохом (пелюшкою) або викою та сераделою. В Лісостепу кукурудзу вирощують з буркуном і квасолею.
ТАБЛИЦЯ. УРОЖАЙНІСТЬ ЗМІШАНИХ ПОСІВІВ КУКУРУДЗИ ІЗ СОЄЮ В СТЕПОВІЙ ЗОНІ.
КУЛЬТУРА | Силосна маса | Абсолютно суха маса | Кормова одиниця | Вміст сирого протеїну |
Кукурудза | 230,5 | 70,5 | 64,4 | 6,71 |
Соя | 116,9 | 37,5 | 26,2 | 7,69 |
Кукурудза і соя | 233,9 | 73,6 | 64,7 | 8,36 |
У районах достатнього зволоження та на зрошуваних землях застосовують також післяукісні та післяжнивні посіви кукурудзи з бобовими.
У лівобережній частині Лісостепу кращими покривними культурами для конюшини є кукурудза та її сумішки на зелений корм. За даними Полтавської державної сільськогосподарської станції, високі врожаї зеленої маси конюшини збирали при сівбі її під кукурудзу на зелений корм або суміші кукурудзи з горохом, ярою викою. В середньому за п’ять років урожайність сіна конюшини при висіванні після сумішки кукурудзи з горохом становила 55,6, а під ячмінь – 33,6 ц/га.
ЗБИРАННЯ ВРОЖАЮ. Строки збирання кукурудзи залежать від використання її у господарстві.
Кукурудзу на зерно починають збирати наприкінці воскової і закінчують у період повної стиглості. У посушливих південних районах кукурудзу на зерно збирають у фазі повної стиглості за вологості качанів 16- 18%. У більш північних районах зібрані на зерно качани досушують у спеціальних сушарках. Якщо кукурудзу на зерно збирають наприкінці воскової стиглості, стебла її ще досить соковиті й придатні для силосування з гичкою цукрових буряків тощо.
Кукурудзу на зерно збирають у качанах комбайнами КСКУ-6, ККПЗ-З, “Херсонець-200”, “Херсонець-9” з очисними пристроями або комбайнами з обмолотом качанів, використовуючи приставку ППК-4 на зернових комбайнах СК-5, “Нива” або приставку КМД-6 на комбайні Дон-1500.
У північних районах качани сушать у спеціальних сушарках і пристосованих для цього приміщеннях. Сушіння за допомогою повітронагрівачів можна застосовувати у складах, сараях та інших приміщеннях за наявності вентиляційного каналу. При сушінні качанів кукурудзи повітронагрівачами ВП-300 дотримуються відповідних вимог. Качани кукурудзи, висушені до вологості 14%, рекомендується шеретувати, а зерно зберігати у зерносховищах. На калібрувальних заводах насінну кукурудзу зберігають за вологості 11-12%.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...