Головна ⇒ 📌Історія ⇒ Культура арабського світу

Культура арабського світу

ЄВРОПА ВІЗАНТІЯ АРАБСЬКИЙ СВІТ

§ 11. Арабський халіфат

6. Культура арабського світу

Культуру країн, які входили до складу халіфату, переважно називають арабською. Це не зовсім правильно, бо вона включала також культуру сирійців, єгиптян, іранців, народів Середньої Азії. Однак мовою цієї культури була арабська, а об’єднуючим елементом – іслам. До того ж араби використовували культуру й практичні надбання підкорених народів, які часто знаходилися значно вище за лих у господарському й культурному розвитку. На основі цього різнорідного

й оригінального сплаву араби створили своєрідну і багату культуру.

Арабська золота монета динар. VII-VIIIст.

Сирійська бібліотека. XIII cm.

Карта всесвіту Абу Ісхака аль Фарсі аль Істахрі. 950р.

Найбільшого розквіту арабська культура досягла у VIII-XII ст. У цей час було записано багато текстів доісламської арабської усної поезії. Нова арабська поезія продовжувала зберігати старі традиції: оспівувала військову звитягу, кохання, радість життя. Визначною пам’яткою ірано-арабського епосу є героїчна поема Фірдоусі

“Шахнаме” (“Книга царів”). Головні прозові жанри: повчальні та пригодницькі оповідання, казки. Першою пам’яткою арабської писемності став Коран, написаний римованою прозою. У XIII ст. створено першу редакцію знаменитої збірки казок “Тисяча й одна ніч”.

Бурхливо розвивалася й система освіти. Її основу становили медресе (релігійні навчальні заклади), де можна було здобути середню та вищу освіту. Разом із Кораном і мусульманським богослов’ям тут також вивчалися точні й природничі науки. У великих містах початкову освіту давали приватні вчителі. У селах і дрібних містечках цю функцію виконував місцевий мулла.

Араби зробили значний внесок у розвиток науки. Про їхнє ставлення до науки свідчать такі прислів’я: “Чорнило вченого повинно цінуватися подібно до крові мученика”, “Той не помирає, хто віддає життя науці”. Місцями концентрації освіти, науки й культури були численні бібліотеки, наповнені різножанровою літературою: від фахової до художньої. У країнах Арабського халіфату книги були відносно недорогими.

МУЛЛА (від араб, maula – пан, володар) – в ісламі нижчий сан служителя релігійного культу. Часто виконував також функції вчителя та судді.

Східний орнамент. Середина XIV ст.

Альгамбра.”Левиний двір”

Мечеть у Кордові. VIII ст.

При бібліотеках активно трудилися переписувачі. Особливо цінувалися ті, які мали хист писати вишукано. їх називали каліграфи. Тексти наносилися на папірус, пергамент чи папір. Виробництво паперу було запроваджено у VIII ст. Мусульмани виробили систему різних почерків, залежно від думки, яку мав донести текст. Символічні написи виводилися також на стінах мечетей, на посуді, зброї тощо. Рівень оволодіння красою. письма вважався показником освіченості й духовної досконалості особи. Як святиня й коштовність у мусульманському світі цінувалася рукописна книга, прикрашена орнаментом і оригінальними мініатюрами.

Араби досягли найдивовижніших результатів у математиці, медицині, астрономії, географії. Арабські вчені створили алгебру (від араб, аль джабр – “порядок”, “упорядкування”) і вдосконалили індійську цифрову систему, запровадивши використання нуля. І хоча сучасні цифри зародилися в Індії, у Європі вони стали відомі через посередництво арабів, тому й називаються арабськими.

Вражають також успіхи арабів у галузі медицини та астрономії. Арабські підручники з медицини були досить популярними в країнах Західної Європи. Світилом середньовічної медицини вважають Ібн-Сіну (бл. 980-1037), уродженця невеликого поселення поблизу Бухари. Європейці називали його Авіценною. Головна праця Ібн-Сіни “Медичний канон” у латинському перекладі була настільною книгою лікарів середньовічної Європи майже до XVI ст.

Альгамбра – фортеця-палац, споруджена арабськими емірами в XIII-XIV ст. біля Гранади. Займає площу 3,5 кв. км. Численні дворики, зали, галереї, павільйони, вежі розташовані біля двох дворів: “двору мирт” і “левиного двору”.

Кахля з Альгамбри. Середина XIV ст.

У багатьох містах халіфату існували обсерваторії. У IX ст. в Багдаді було створено “Дім мудрості”, у якому розмістилися бібліотека та колегія перекладачів. Тут перекладали на арабську мову наукові тексти з філософії, математики, медицини, астрономії давньогрецьких, іранських та індійських учених. Цікаво, що у XII-XIII ст. твори античних учених Архімеда, Птоломея, Гіппократа, Платона, Арістотеля європейці відтворювали не з оригіналів, а з арабських перекладів.

Тогочасне арабське мистецтво було представлене насамперед архітектурою. Араби зводили монументальні споруди: мечеті, палаци, лазні. Мечеть була головною спорудою міста. Вона складається з двох частин: широкого двору з колодязем для ритуальних дійств і молитовної зали. Двір оточувався галереями на стовпах або колонах. Із боку, зверненого до Мекки, до двору прилягала простора молитовна зала, розділена декількома рядами колон. У спеціальній ніші в стіні зберігався Коран. Зовнішній вигляд мечеті доповнював мінарет – висока вежа, з якої мусульман закликали до молитви. Мистецьки довершеним витвором є мечеть у Кордові, що знаходиться на території сучасної Іспанії.

У іспанському місті Гранаді зберігся розкішний середньовічний палац Альгамбра (з араб. – червоний). Про походження його назви оповідає давня легенда, згідно з якою будівельники зводили палац безперервно, вдень і вночі, розпалюючи величезні вогнища, полум’я від яких відбивалося на його стінах. Він був збудований у XIII-XIV ст. і є окрасою мусульманської архітектури. Правителі Гранади намагалися надати Альгамбрі справжньої східної розкоші, засліпити її блиском увесь світ.

Авіценна з учнями. Мініатюра. XIV ст.

Декор зали Двох сестер у Альгамбрі. Деталі поеми Ібн Зумрука. XIV ст.

Палац оточений зеленню садів, з-поміж яких виблискують струменями фонтани і грають сонячними променями прозорі басейни. На території Альгамбри знаходиться чимало внутрішніх двориків для відпочинку, а також для гостей і послів. Особливо вражає витонченістю Левиний двір. У його центрі розташований фонтан, оточений 12 мармуровими левами. Згідно з легендою, 12 левів тримали на собі трон царя Соломона. Розповідають, що коли до Гранади підійшла іспанська королівська армія, 16-літній правитель, глянувши на Альгамбру з віддаленого гірського перевалу, розплакався. Йому було боляче споглядати, як над палацом піднімається прапор християнського короля. Гіркоти додали й слова матері: “Ти оплакуєш, як жінка, те, що не зміг захистити як воїн”.