Ліворадикальна політична економія – течія сучасної економічної науки, представники якої відображають інтереси проміжних верств населення розвинених країн Заходу (насамперед інтелігенції), їх погляди на реалії дійсності. Оскільки ці верстви складаються з різноманітних груп, а серед інтелігенції існує диференціація (наприклад, інженерно-технічна інтелігенція і представники “вільних професій”), Л. п. е. характеризується внутрішньою неоднорідністю й навіть суперечливістю методологічних і теоретичних засад. Платформою, яка об’єднує
ці течії, є відмова під “чистої теорії”, найповніше втіленої в економікс. Тому критика неокласичного напряму політичної економії – важлива складова Л. п. е., яка прагне акцентувати увагу на аналізі соціально-економічних проблем, насамперед на необхідності перерозподілу національного доходу в межах існуючого капіталістичного суспільства і його переходу до демократичного соціалізму, впровадженні планування в економіку, аналізі відносин власності та ін. Л. п. е. як течія зародилася в розвинених країнах світу, передусім у США. Найвідоміші її представники – Г. Шерман, Р. Едванс (США), П. Андерсон, Дж. Харрісон
(Великобританія). Л. п. е. властивий широкий соціологічний підхід до аналізу економічних явищ і процесів: дослідження соціальних, політичних, правових, психологічних та інших аспектів. Більшість її представників вважає марксизм теоретичною і методологічною основою Л. п. е. Водночас спостерігається і спрощений підхід до марксистської теорії окремих представників цієї течії. Помітно вплинули на еволюцію Л. п. е. західнонімецькі теоретики Г. Маркузе та Е. Фромм (зокрема, їх оцінка сучасних проблем відчуження, потреб та ін.), інституціо – нальний напрям західної економічної думки. Прихильники Л. п. е. виступають проти засилля монополій (у т. ч. транснаціональних) і великої капіталістичної власності, надмірних військових витрат, за усунення нерівності в розподілі доходів, проти експлуатації. Вивезення капіталу ТНК розглядають як неспроможність капіталізму здійснювати розширене відтворення, що є помилковим твердженням. Вищим критерієм суспільного прогресу вважають всебічний розвиток особи, проголошують соціалізм досконалішим устроєм. Представники цього напряму справедливо критикували практику побудови соціалізму в СРСР, зокрема за низький рівень демократизації суспільства, відчуження працівників від засобів виробництва, надмірний централізм в управлінні економікою, за бюрократизм та інші вади. На цій підставі одні з них стверджували, що соціалізму в СРСР не було, обстоювали трудову колективну власність. Інші наголошують на необхідності плюралізму форм власності, демократичної централізації в управлінні економікою тощо. Л. п. е. не узгоджується з ідеями буржуазного реформізму, тобто можливістю подолання антагоністичних суперечностей у межах капіталістичного виробництва. Частина представників Л. п. е. розглядає соціалізм як суспільство, що базується на колективній власності невеликих комун, без використання матеріальних стимулів до праці, тобто проповідує примітивні форми цього устрою, виступає проти розвитку товарно-грошових відносин. НТП, на їх думку, загрожує гуманістичним цінностям, існуванню людства. Частина представників цього напряму обстоює реформістські погляди, стверджуючи, зокрема, що економічні кризи можна подолати державним регулюванням економіки, впровадженням планування та ін. Для Л. п. е. також властива критика неоколоніалізму, наростання диференціації між багатими і бідними країнами.
Loading...