Макіавеллізм
Політологічний словник
Макіавеллізм (від прізвища Н. Макіавеллі) – 1) тип політичної діяльності, яка будується на принципі “мета виправдовує засоби” й використовує для досягнення поставленої мети віроломність, нехтування законів моралі і права; 2) політичне узагальнення, яке уособлює безпринципність, готовність застосувати будь-які заходи і засоби задля реалізації наміченого.
Макіавеллі розумів політику як боротьбу за досягнення, здійснення та збереження влади. Відповідно влада повинна належати тим, хто зумів її захопити
Для
З теоретичних позицій поняття “макіавеллізм” пов’язане зі співвідношенням політики і моралі, мети і засобів. З огляду на мораль, слідування обов’язку означає відповідність політики певним, в ідеалі – найвищим моральним критеріям. Обов’язок у політиці – це отримання бажаних результатів, тому перед політиком постає дилема Макіавеллі: або виконання політичного обов’язку, тобто досягнення політичних цілей будь-якими, в тому числі й аморальними засобами, або дотримання моральних цінностей ціною політичних результатів. Іншими словами, припустимо, що ці результати можуть бути отримані без порушень моральних чеснот (цю думку Макіавеллі обстоював у зв’язку з необхідністю влади забезпечувати суспільний порядок й вирішувати політичні завдання). Більш того, політика не стає морально бездоганною, якщо справа обмежується лише її відповідністю моральним нормам і не дає політичних результатів, тобто не виконується політичний обов’язок, адже в політиці існує два обов’язки. При дотриманні одного з них не стають політиком, при виконанні іншого – не залишається місця для моралі. Якщо слідувати обом принципам одночасно неможливо, то між ними неминуче постає вибір, і політик найчастіше обирає саме політику. Тоді виконання політичного обов’язку стає моральним і етично обгрунтованим, вважає Макіавеллі.
У сучасній політології терміном “макіавеллізм” позначають цинічну, аморальну політичну практику, побудовану на волюнтаристській основі неконтрольованого використання влади, законом для якої визнається лише кінцевий успіх – незалежно від конкретного шляху досягнення. Широке використання М. мало місце в теоріях і практиці фашизму. Теоретичну розробку М. у філософії на принципах атеїзму здійснено в концепції еволюціонізму Ф. Ніцше і в філософії культури О. Шпенглера.
Макиавелли Н. Государь. – М., 1990; Антология мировой политической мысли: В 5 т – М., 1997. – Т.1. ; Юсим М. А. Этика Макиавелли. – М., 1990; Политологическая энциклопедия: В 2 т. / Под ред. Г. Ю Семигина. – М., 2003; История политических и правовых учений / Под ред. В. С. Нерсесянца. – М., 1996; Філософія політики: Короткий енциклопедичний словник / Авт.-упоряд.: В. П. Андрущенко та ін. – К., 2002.
Г. Калінічева
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...