Мальтузіанство – концепція народонаселення Т. Мальтуса, згідно з якою злиденність населення спричинена надто швидким його зростанням (“природними законами”), що значно випереджає збільшення засобів до існування і не залежить від форми суспільного устрою, а для її вирішення необхідно використовувати комплекс здебільшого антисоціальних заходів. Т. Мальтус не приписував собі ідею про те, що зростання чисельності населення завжди повинно підтримуватися на нижчому рівні, ніж зростання засобів існування, але “ніхто із дослідників,
– на його думку, не аналізував конкретно ті фактори, які підтримують цей рівень”. Своєю заслугою у вивченні біологічної природи людини він називає два постійно діючі закони: продовольство необхідне для існування людини; пристрасть між статями необхідна і вічна. Ці два закони слугують для Мальтуса головним аргументом проти твердження про шляхи вдосконалення людини і суспільства. На думку Т. Мальтуса, необхідний постійно діючий контроль над зростанням населення для його забезпечення засобами існування, що є справді позитивною ідеєю, яка з 50-х років XX ст.
Втілюється в практику окремими країнами. Крім того,
його концепція має певний вплив на сучасну оцінку загострення глобальної продовольчої проблеми. Водночас концепції народонаселення Т. Мальтуса притаманні істотні недоліки: 1) зосередженість його досліджень лише на біологічній природі людини, про що він сам твердив. Проте із найвідоміших філософів світу, починаючи з античних (Платона, Арістотеля), потім середньовічних (Гегеля, І. Канта, Г. Сковороди) і до сучасних (Ж. П. Сартр, К. Ясперс), в т. ч. наших сучасників – українських і російських філософів, ніхто (крім Л. Фейєрбаха) не вважав природну сторону людини домінуючою стосовно соціальної; 2) Т. Мальтус не зумів всебічно оцінити навіть біологічну природу людини і, що найважливіше у цьому контексті, – тваринний і рослинний світ, оскільки ігнорує можливість одного виду із цього світу використовувати як їжу інший вид; 3) вважаючи своєю заслугою аналіз механізму підтримки стабільної рівноваги щодо співвідношення чисельності населення і предметів існування, Мальтус надав цьому механізму хижацької, людиноненависницької природи, оскільки позитивними засобами стримування приросту населення назвав війни, голод і хвороби, причому своє антилюдське ставлення поширив лише на трудящі верстви населення, хоча сам був священиком. Зокрема, називаючи свій висновок щодо них жорстоким і без “відтінку ліберального людинолюбства, навіть щодо тих трудящих, які залишились після його механізму”, Мальтус заявив, що “вони повинні в будь-якому випадку бути зведені до мінімального споживання грубої їжі”. Міркуючи при цьому над наслідками підвищення розмірів допомоги бідним, він заявив, що це не лише руйнує націю, а й погіршить становище нижчих класів, бо вони будуть багато днів відпочивати. Виходячи з такої людиноненависницької концепції, Т. Мальтус виступав проти законів про бідних в Англії, оскільки вони послаблюють “один із найсильніших стимулів до поміркованості, підприємливості і щастя”; 4) сформульовані ним закони, зокрема, перший з них (продовольство необхідне для існування людини), позбавлені будь-яких ознак категоріальності щодо поняття “закон”. Крім того, другий закон (пристрасть між статями необхідна і вічна) не має жодного відношення до економіки; 5) правильно зазначаючи, що досвід підтверджує правоту теорії, Т. Мальтус вдається до далеких від науки прогнозів. Так, стверджуючи, що кількість населення зростає у геометричній прогресії, а засобів існування – в арифметичній (Мальтус брав при цьому за одиницю відрахунку 1 мільярд), він дійшов висновку, що через 225 років співвідношення між цими величинами становитиме 512:10, через 300 років – 4096:13 і т. д. Цю залежність Мальтус назвав “законом необхідності, що диктується природою”. Нині залишилося близько 25 років до першої прогнозованої Т. Мальтусом дати. Проте практика, яка, на його думку, повинна була підтвердити “теорію”, суперечить його пророцтвам. Крім того, методологічно хибно називати цей закон законом природи, бо в дію вступають могутні соціальні чинники, які в процесі еволюції суспільства від нижчих форм до вищих посилюють свій вплив порівняно з природними чинниками. Саме внаслідок впливу соціальних факторів у найбідніших країнах світу голодують десятки мільйонів людей, але людство загалом спроможне нині виробити стільки сільськогосподарської продукції, щоб прогодувати не лише 6,3 млрд населення Землі (2004), а й набагато більше. На жаль, цьому найбільше заважають дискримінаційна глобалізація та суспільний устрій цих країн; 6) Т. Мальтус абсолютизує свої висновки стосовно історії первісного нагромадження капіталу у Великобританії, коли відбувалося тотальне зубожіння населення. Однак і в даному разі він некоректно використовує відомості про тогочасну дійсність, оскільки гіперболізує роль природи в цьому процесі. Значною мірою тотожні явища відбуваються в Україні з середини 90-х років XX ст., коли сільське господарство було зруйноване і відкинуте до 50-х повоєнних років, з одного боку, і близько 80% національного багатства України зосередилося в руках 20 кланово-олігархічних сімей – з іншого, внаслідок чого чисельність населення за роки реформ скоротилася на 5 млн осіб, а переважна більшість населення України опинилась на межі виживання і вживала “грубу” (за Мальтусом) їжу; 7) Мальтус зневажливо ставиться до народних мас, зокрема зводить історію людства до історії вищих верств населення. Саме тому його концепція послугувала основою для праць Ніцше, Фрейда і Дарвіна. Що стосується Ч. Дарвіна, то наслідування ним концепції Мальтуса цілком закономірне, оскільки він досліджував тваринний і рослинний світи; 8) він абстрагувався від науково-технічного прогресу, на що справедливо звертали увагу класики марксизму; 9) Т. Мальтус повністю ігнорував можливий вплив соціальних чинників на зміну “обгрунтованого” ним закону. Зокрема, він нехтував можливістю досягнення рівності в суспільстві, в тому числі перерозподілом земельної власності на “дію цього закону, що охоплює всю живу природу”. Як показав досвід розвитку окремих країн Європейського Союзу, а також Швеції, Японії, в яких подолано значну нерівність, у них не існує жодної проблеми з повним забезпеченням потреб усіх верств населення, не кажучи вже про те, що уряди цих країн намагаються стимулювати народжуваність. Тому найдоцільніше послуговуватись у даному разі словами К. Маркса про “так звану теорію Мальтуса”, точніше про недосконалу і примітивну концепцію.
Loading...