МАННГЕЙМ (МАННХЕЙМ) (MANNHEIM) Карл
Соціологія короткий енциклопедичний словник
МАННГЕЙМ (МАННХЕЙМ) (MANNHEIM) Карл (27.03.1893, Будапешт – 09.01.1947, Лондон) – нім. філософ і соціолог, один із засновників соціології знання. Здобув освіту в ун-тах Будапешта, Парижа, Фрайбурга, Гейдельберга. На формування наук, поглядів М. справили вплив М. Вебер, Г. Зіммель, Е. Гуссерль, Е. Ласк, Г. Ріккерт, Д. Лукач, Б. Залай. Ранні праці вченого, написані угорською мовою, присвячені літературознавчій і гносеол. тематиці. З 1929 р. М. працює професором соціології і політекономії Франкфуртського ун-ту. У 1933 р.
Коло своїх наук, зацікавлень у 20-х рр. М. визначає як “інтерпретацію духовних явищ” у контексті філософії культури (“Душа і культура”, Будапешт, 1918) і теорії пізнання (“Структурний аналіз теорії пізнання”, Берлін, 1922). Поступово інтереси вченого зміщуються у площину соціології культури і, зокрема, соціології знання, яка в інтерпретації
Сист. обгрунтування ідеї соціології знання здобули у праці “Ідеологія і утопія” (1929). Виходячи з Марксового уявлення про ідеологію як ілюзорну свідомість, М. співвідносить ідеї К. Маркса з висновками М. Вебера і З. Фрейда. Ідеології є не чим іншим як спробами раціоналізації і сублімації колективного несвідомого, однак спробами, які залишаються ще під впливом несвідомого, і не здатні адекватно відобразити соціальну дійсність. Ідеологія – це теорет. перспектива, в якій усвідомлюють дійсність привілейовані, панівні сусп. верстви, котрі зацікавлені у збереженні існуючої ситуації. Натомість утопії постають у головах представників нижчих соціальних груп, які сприймають дійсність переважно у негативному контексті, вимагаючи зміни існуючого ладу. До типових зразків утопій М. відносив “оргіастичний хіліазм анабаптистів”, “ліберально-гуманістичну ідею”, “консервативну ідею” та “соціально-комуністичну утопію”. В міру того, як прискорюються процеси циркуляції еліт і представники нижчих верств здобувають панівні позиції, утопії перетворюються на ідеології, котрим протистоять нові утопії і т. д.
Вийти за межі впливу колективного несвідомого і сприяти встановленню раціонального контролю над ним здатна лише одна верства – “вільна інтелігенція”, яка рекрутується з різних соціальних груп і професійно займається інтерпретацією світу в категоріях наук, знання. Одним із наслідків діяльності цієї верстви у межах зх. культури стало “розвінчання ідеологій” і поява сучасних наук про природу, суспільство і пізнання. Однак наук, раціоналізація світу неминуче буде плюралістичною і релятивною, окрім того, вона не вільна від впливу політ, інтересів і часто стає їх знаряддям. Водночас серйозної світоглядної альтернативи наук, світобаченню сьогодні, як вважав М., немає.
Праці соціолога, опубліковані у добу його еміграції і роботи в Англії, іноді наз. “діагностичними”. М. прагне поставити “діагноз доби”, позначеної глобальними змінами і політ, потрясіннями – революціями, війнами, виникненням тоталітарних режимів. Ранньо-капіталіст. доба з її ліберальною ідеологією “laisses faire” завершується, і на її зміну приходить “планове суспільство”. Тоталітарні режими є не чим іншим, як брутальною формою раціонального планування соціального життя. Альтернативою їм виступає суспільство “демокр. саморегуляції”, де демокр. цінності стають об’єктом планомірного впровадження у життя (“Діагноз нашого часу”, 1944). Невипадково значне місце у працях пізнього М. займає проблема соціальних технологій – раціонального регулювання соціальних процесів (зокрема в освітньо-педагогічній сфері) на груповому рівні. Праці соціолога вплинули на формування теорет. ідей франкфуртської школи, на розвиток феноменол. соціології знання та т. зв. психол. соціології цивілізації (Н. Еліас).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...