Політологічний словник
Мислення політичне – це опосередковане й узагальнене відображення людиною (політиком) політичних явищ і процесів об’єктивної дійсності в їх історичних, часових зв’язках і відносинах. М. п. пов’язане передусім з пізнанням реалій, що разом становлять політичне життя в усій його різноманітності. Як і будь-яке інше мислення, М. п. щонайтісніше пов’язане з мовою – основним знаряддям формування та способом існування думки (думок). М. п. уможливлює наукове пізнання всього, що зумовлює політику, її існування,
пізнання суті та особливостей політичних явищ і процесів, дає змогу не лише пізнавати, а й передбачати, прогнозувати розвиток політичних подій, сприяє формуванню особистості, її навичок, здібностей, політичної культури. М. п. політика розвивається і формується під час безпосередньої активної пізнавальної діяльності, під впливом і на основі всього досягнутого людством у процесі його історичного розвитку. У психології, політичній психології активно дискутуються питання щодо типу М. п. як певного способу використання індивідом інформації для отримання певних результатів. Американський учений Ш. Розенберг наголошує
на існуванні трьох типів політичного мислення: послідовно-ситуаційного, лінійного та систематизованого. Послідовно-ситуаційне мислення акцентує увагу на тому, що політична реальність – це нібито певна послідовність та узгодженість подій, явищ, ситуацій. Людям (політикам) з таким типом мислення важко абстрагуватися, узагальнювати, відшукувати певні аналогії. Лінійне мислення властиве тим, хто пов’язує певну політичну подію з якоюсь основою, а решту вважає похідними від першої. Таке мислення є досить аналітичним. Систематизоване М. п. притаманне тим, хто вважає, що політика будується на системі певних взаємин, явищ, процесів, подій. М. п. властиві практично такі ж самі розумові дії і операції, як і будь-якому іншому мисленню, зокрема аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстрагування, класифікація, систематизація. Те ж саме стосується і форм мислення, оскільки результати процесу мислення (думки), як відомо, існують у формі суджень, міркувань, умовиводів і понять. Індивідуальні особливості М. п. зумовлені характером життя людини-політика, особливостями діяльності, типом нервової діяльності, співвідношенням першої та другої сигнальних систем. Основними індивідуальними особливостями М. п. є самостійність, критичність, глибина, гнучкість, широта, швидкість, творчість. Зазначені індивідуальні особливості М. п. розвиваються і вдосконалюються лише в процесі постійної розумової та практичної діяльності людини. Будь-яка політична дія є результатом почуттєвого сприйняття, відповідного осмислення конкретних ситуацій, явищ, вчинків найрізноманітніших суб’єктів політики. Аналізуючи політичні події, явища, процеси, політик постійно повинен розглядати їх не лише у сутнісному стані, а й стосовно психології окремих суб’єктів. Синтезуючи політичні явища, політик ставить собі за мету визначити логіку їх розвитку, спрогнозувати перебіг подій, усвідомити, кому і якою мірою ті чи інші дії потрібні й вигідні. У М. п. своєрідно виявляються абстрагування та конкретизація, оскільки будь-які дії мають бути перекладені на мову політики з огляду на політичні ідеї, цілі, погляди, позиції, інтереси. Політичний аналіз передбачає, по-перше, вивчення взаємодії структур, що діють у політиці, а по-друге, встановлення зв’язків і особливостей, розвиток і використання яких можуть забезпечити найбільший ефект у політиці. Своєрідною функцією процесу М. п. є політична ідеалізація. Для ідеальних побудов, прогнозів у політиці потрібні раціональні, виважені підстави, фундамент для таких прогнозів. За інших обставин політична ідеалізація є елементарним фантазуванням, прожектерством. Обережно політик має використовувати і різноманітні аналогії у процесі політичного мислення, оскільки такий шлях пошуку істини, прийняття політичного рішення спрощений, не результативний. Аналогія не може бути достатнім аргументом при прийнятті політичного рішення, оскільки ідеально схожих політичних процесів практично не існує. В політичній діяльності досить поширеним є моделювання як розумове уявлення про щось більш-менш конкретне (програми партій, рухів, державні плани, економічні моделі тощо). Політичне моделювання досить предметне і широко застосовується в політичній діяльності. У процесі політичної діяльності, як і будь-якої іншої розумової діяльності, людина наштовхується на різноманітні соціально-психологічні бар’єри, намагається їх подолати. Насамперед це соціально-психологічні бар’єри діяльності та спілкування. Так, досягнення, здобуття нових, більш грунтовних знань потребує твердості, цілеспрямованості, працелюбності, щоб примусити себе засвоїти нову, складнішу інформацію.
Бурдье П. Социология политики. – М., 1993; Головатий М. Ф. Політична психологія. – К., 2001; Дилигенский Г. Г. Человек в современном мире // СССР в мировом сообществе: от старого мышления к новому. – М., 1990; Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна. – К., 1997; Юнг К. Г. Аналитическая психология. – К., 1994.
М. Головатий
Loading...