Головна ⇒ 📌Довідник з природознавства ⇒ Міжнародний союз лісових науково-дослідних організацій і його діяльність

Міжнародний союз лісових науково-дослідних організацій і його діяльність

Лісівництво

РОЗДІЛ 5. МЕТОДОЛОГІЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Лекція 8. ЛІСОВА НАУКА В УКРАЇНІ У СВІТЛІ ЇЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

8.1 Міжнародний союз лісових науково-дослідних організацій і його діяльність

У 1892 р. в Еберсвальді (Німеччина) відбулася установча нарада представників 5 країн з метою сприяння міжнародному співробітництву в галузі лісових досліджень і стандартизації експериментальних робіт. Саме тут і виникла одна із найстаріших у світі міжнародних добровільних некомерційних позаурядових наукових організацій – IUFRO.

IUFRO –

від англійського International Union of Forest Research Organizations – нині об’єднує 710 організацій із 111 країн, представлених більш як 15 тис. науковцями, які працюють у майже 200 групах, 60 спеціалізованих групах та 8 відділеннях, а саме:

Лісівництво

Фізіологія і генетика

Лісогосподарська діяльність і технології

Інвентаризація, вирощування лісу і лісогосподарські науки

Лісова продукція

Соціальні, економічні, інформаційні і практичні дослідження

Стан лісів Лісова екологія

IUFRO надає можливість обміну знаннями, досвідом в галузі лісових досліджень на національному і міжнародному рівні. З такою метою проводяться

робочі наради, семінари, конференції, на яких зустрічаються професіонали.

Результати лісових досліджень у світі підводяться на конгресах IUFRO, які відбуваються з інтервалом в середньому 5 років. Ювілейний конгрес на відзначення 100-річчя організації відбувся у 1992 р. в Еберсвальді, а всього їх відбулося 21, останній – у 2000 р. в Куала-Лумпурі (Малайзія). Росія була запрошена до членства в IUFRO в 1896 p., але стала членом Організації в 1903 р. Активну участь у роботі III і IV конгресів брав Г. Ф. Морозов, якого обрали членом Адміністративного комітету.

Регулярна робота IUFRO була перервана Першою світовою війною і поновлена тільки в 1929 p., коли був проведений УП Конгрес у Стокгольмі. Серед доповідей на цьому Конгресі слід відмітити доповіді О. В. Тюріна (член делегації) і П. С. Погребняка – про методику дослідження лісорослинних умов, яку він надіслав на німецькій мові – Uber die Methodik der Itandartsuntes-suchungen in Verbindung mit den Waldtypen – і яка була опублікована в матеріалах Конгресу. Ця дата вважається датою появи нині всесвітньо відомої едафічної сітки Алексєєва-Погребняка.

Пізніше в роботі Конгресів IUFRO приймали активну участь В. М. Сукачов, І. С. Мелехов, інші відомі представники радянської та російської лісової науки.

Стурбованість світової громадськості знищенням та деградацією лісів на планеті викликала необхідність створення у 1993 р. Центру Міжнародних досліджень в області лісового господарства – CIFOR (Center for International Forestry Research) за ініціативою консультативної групи з міжнародних сільськогосподарських досліджень.

Перед СІРОК стоять наступні задачі:

– вдосконалення наукових основ збалансованого управління лісами і лісовими площами;

– розробка стратегії і технології стійкого лісокористування та управління лісами;

– зміцнення можливостей країн у проведенні досліджень з розробки стратегій і технологій оптимального лісокористування.

Штаб-квартира CIFOR знаходиться в Індонезії у м. Богор. Центр проводить наукові дослідження не тільки в країнах тропічного поясу, а і в інших регіонах. До роботи залучаються науковці із багатьох країн на умовах відкритого конкурсу.

На основі угоди між Європейським Союзом і республікою Фінляндія у 1992 р. створений Європейський інститут лісу (ЕРІ). Уряд Фінляндії виділив для розміщення ЕРІ комплекс будівель у м. Йоепсуу, що в провінції Північна Карелія. Засновниками ЕРІ були:

– Лісогосподарський факультет Університету Брно (Чехія);

– Лісогосподарський факультет Університету Альберта-Людвіга у Фрайбурзі (Німеччина);

– Угорський інститут лісових досліджень;

– Норвезький інститут лісових досліджень;

– Польський інститут лісових досліджень;

– Національна станція лісових досліджень у Португалії;

– Санкт-Петербурзька лісотехнічна академія;

– Британський Інститут наземних екосистем;

– Університет Йоепсуу ( Фінляндія);

– Інститут лісових досліджень (Хельсінкі, Фінляндія);

– Факультет сільського і лісового господарства Хельсінкського університету.

Вищим керівним органом ЕFІ є щорічна конференція його членів. У 1997 р. до складу ЕFІ входило понад 90 закладів – дійсних членів із 35 країн.

Основна задача ЕFІ полягає в тому, щоб проводити дослідження в галузі лісової політики, включаючи і екологічні аспекти, багатоцільове використання лісу, вивчення ресурсів і санітарного стану лісів Європи, пропозицій і попиту на деревину й іншу лісову продукцію, а також готувати прогнози розвитку Європейських лісових ресурсів та їх використання.

Відповідно до вказаних цілей і планується проведення робіт з інформаційного, методичного забезпечення та підготовки спеціалістів для проведення досліджень в лісовому господарстві, публікації отриманих даних тощо.

Встановлені пріоритетні напрямки наукових досліджень:

– стійкість лісів;

– лісове господарство і можливості зміни клімату;

– структурні зміни на ринку лісових товарів (деревна і не деревна продукція) та послуг;

– аналіз лісової політики;

– інформаційна служба і розробка методології досліджень у лісовій галузі.

По кожному з напрямків розробляються кілька проектів різного терміну виконання.

У 1990 р. в Архангельську відбулася Міжнародна конференція за темою “Північні ліси”. При активній участі СРСР тут була утворена Міжнародна асоціація з дослідження бореальних лісів – International Boreal Forest Recearch Association IBFRA. До неї увійшли Канада, Норвегія, Росія, США, Фінляндія, Швеція. Були вибрані 4 напрямки координації: моніторинг, інвентаризація, класифікація і глобальні аспекти; цикл вуглецю -, ведення лісового господарства і лісові пожежі. Відповідно до цих напрямків були сформульовані конкретні задачі IBFRA. Фактична діяльність IBFRA сприяє поширенню принципів сталого розвитку науки і практики лісового господарства розвинених країн бореального і помірного природно-кліматичних поясів Європи і Америки.

Світові лісові конгреси. За свідченням В. В. Страхова та ін. (2001), історія Світових лісових конгресів бере початок з 1890 p., коли на Всесвітній виставці у Парижі відбулася перша зустріч спеціалістів, присвячена проблемам міжнародної торгівлі лісом. Наступна зустріч, також у Парижі, з питань торгівлі лісом відбулася в 1913 р. Потреба у вивченні та узагальненні світового досвіду у лісовому господарстві привела до організації у 1905 р. в Римі Міжнародного інституту лісівництва. Через 21 рік цей заклад виступив організатором Першого Всесвітнього лісового конгресу, який у 1926 р. відбувся у Римі.

II Всесвітній лісовий конгрес відбувся у 1936 p. у Будапешті. На ньому було вирішено створити постійний комітет для організації всесвітніх лісових конгресів та висліджування результатів виконання їх рішень. Так був утворений у Берліні Міжнародний центр лісівництва (1938), але він працював недовго. Після закінчення Другої світової війни та утворення Організації Об’єднаних націй (1945) при ній був створений спеціальний орган – Продовольча і сільськогосподарська організація – FAO – Food Agriculture Organisation, до якої і увійшли Міжнародний інститут сільського господарства і Міжнародний інститут лісівництва. FAO почала патронувати усі наступні всесвітні лісові конгреси.

Всесвітній лісовий конгрес відбувся у 1949 р. в Хельсінкі. Там було вирішено проводити конгреси з інтервалом у 6 років. Такий цикл узгоджувався з графіком роботи Комітету з лісового господарства FAO, який проводив свої конференції один раз на два роки. Наступні лісові конгреси відбулися: IV – в Індії (1954); V – у США (1960); VI – в Іспанії (1966); VII – в Аргентині (1972); VIII – в Індонезії (1978); IX – в Мексиці (1985); X – у Франції (1991); XI – в Туреччині (1997). XII Всесвітній лісовий конгрес відбувся у Канаді ( 2003).

Кожен з конгресів мав свій девіз, який відображав пріоритети та програму дій в галузі лісового господарства, лісокористування в усіх країнах на наступні 6 років.

Усі конгреси, що відбулися в XX ст., охопили ключові проблеми розвитку людства, пов’язані з лісом та веденням лісового господарства. Якщо на II Всесвітньому лісовому конгресі девізом було вибрано “Вивчення міжнародного ринку лісу”, то після закінчення Другої світової війни на IV конгресі було поставлене питання про роль і місце лісових територій в економічному розвитку.

Починаючи з 1960 р. місце проведення Всесвітніх лісових конгресів поділяли між собою Америка і Європа. Девізом V конгресу було “Комплексне використання лісів”; VI – “Роль лісового господарства в зміні світової економіки”; VIII – “Ліси і соціально-економічний розвиток”; IX – “Ліси і народонаселення”. Саме на ньому було серйозно поставлене питання про взаємозв’язок між знищенням лісів у тропічній зоні заради потреб сільського господарства і в зв’язку з ростом народонаселення планети. У той період щорічно вирубувалося 1,5 млн. га тропічних лісів. Девіз IX Всесвітнього лісового конгресу – “Лісові науки в загальному розвитку суспільства”; X – “Ліси – спадщина для майбутнього”; XI – “Ліси для сталого розвитку на шляху у XXI століття”. Девіз XII Конгресу – “Ліс – джерело життя”.

Як бачимо, на останніх Всесвітніх лісових конгресах вирішувалися соціально-економічні проблеми світової спільноти у зв’язку зі станом лісів та веденням лісового господарства. Питання, які розглядалися на конгресах, були тісно пов’язані з рішеннями ООН на Конференції в

Ріо-де-Жанейро (1992), рішеннями XIX Спеціальної Сесії Генеральної Асамблеї ООН у червні 1997 р., яка підвела підсумки з рішень 1992 р. Зростала кількість учасників конгресів. Так, на XI конгресі (Анталія, Туреччина) були представлені 417 учасниками 140 країн світу. На цьому конгресі було прийняте звернення до всіх урядів і народів світу – Декларація Анталії.

Саме таким чином знайшли відображення важливі політичні моменти сучасного міжнародного лісового господарства. На конгресі була продемонстрована готовність спеціалістів, працівників лісового господарства, науковців, викладачів навчальних закладів, представників влади і простих людей до співпраці в ім’я збереження лісів, сталого управління ними.