Політологічний словник
Молодіжний рух – один з компонентів суспільно-політичної системи, представлений організованими у відповідний спосіб молодіжними структурами, діяльність яких спрямована на реалізацію інтересів молоді, на утвердження своєї специфічності і власної ролі у суспільстві. Єдиного визначення поняття М. р. не існує. У колишньому СРСР М. р. повністю ідентифікувався з діяльністю однієї організації – Всесоюзної ленінської комуністичної спілки молоді. Є точки зору, що М. р. – це вся сукупність молодіжних організацій;
неформальні молодіжні організації; різноманітний прояв і реалізація ініціатив молоді тощо. Джерела зародження М. р. в Україні сягають XI – XII ст., коли, за даними літописів, зокрема Іпатіївського, з’являються так звані церковні братства, “братчини” (Полоцьк). У XVI – XVIII ст. братства поширюються, набуваючи характеру національно-релігійних організацій українських православних міщан, ведуть боротьбу проти політики соціальних і релігійних утисків, яку здійснюють шляхетська Польща та католицька церква в Україні. Зокрема, на основі Київської братської школи у 1632 р. було створено Києво-Могилянську колегію (з
1701 р. – Києво-Могилянська академія). Іноді братства для молоді мали і окремі так звані молодечі чи младенческие братства (в Острозькій, нині Рівненська, області у XVI ст. було створено “Юнацьке братство”), в 1620 р. в Київській братській школі виникло студентське братство, при церковній школі в Тернополі в 1668 р. утворилося “Братство Благочестивих і Благородних Младенцов в місті Тернополі обитающих” та ін. Таємні гуртки молоді чи так звані масонські ложі виникають у XIX ст. Наприклад, членами Полтавської ложі “Любов до істини” (заснована у 1818 р.) були здебільшого молоді люди – студенти, літератори, митці, вихідці із старовинних козацько-старшинських родів. У 20-х роках XIX ст. виникають таємні гуртки, громади і товариства – Малоросійське таємне товариство або Товариство визволення України (Полтавщина), Товариство Об’єднаних Слов’ян (Новоград-Волинський), Південне Товариство (Тульчин), Народницька організація “Земля і воля” (Петербург, 1876 р.), “Народна воля” (українці – О. Желябов, М. Морозов, М. Кибальчич, С. Петровська – правнучка гетьмана К. Розумовського та ін.). На зламі XIX – XX ст. починається другий період розвитку українського молодіжного руху (студентські спілки, гуртки, комітети, організації, громади). В 1900 р. у Харкові було засновано Революційну українську партію (РУП), в якій зростали і набували досвіду Є. Петлюра, В. Винниченко, А. Левицький, Д. Антонович та інші відомі громадські, політичні діячі. М. р. набуває інтенсивного розвитку після революції 1917 р. та громадянської війни: молодіжні організації комуністичної, соціалістичної орієнтації; молодіжні організації, побудовані на національній ідеології; рух учнівської молоді; релігійні організації, неполітичні молодіжні об’єднання. Поступово в інтересах комуністично-більшовицької ідеології фактично до кінця 90-х років XX ст. монопольну позицію в дитячому та молодіжному русі займають Всесоюзна піонерська організація ім. В. І. Леніна та Всесоюзна ленінська комуністична спілка молоді. 21 вересня 1991 р. на черговому з’їзді було прийнято рішення про припинення діяльності одного з найбільших загонів ВЛКСМ – Ленінської комуністичної спілки молоді України. Український М. р. існував і існує за межами України (в діаспорі). Першим молодіжним об’єднанням було Українське Академічне Товариство “Січ” (створене студентами у Відні в 1868 р.). Найбільшими українськими молодіжними організаціями в діаспорі є Центральний Союз Українського Студентства (ЦЕСУС), “Пласт”, Спілка Української Молоді (СУМ). Альтернативні ЛКСМУ молодіжні організації як неформальні виникають в Україні на рубежі 80-90-х років: “Данко”, “Громада”, “Перебудова”, “Червона гвоздика”, “Комуна” (Київ), “Шанс”, “Квітень” (Харків) та ін. Виникають суспільно-політичні клуби (Український культурологічний клуб – березень 1992 р.), Гельсінська спілка (липень 1988 р.), “Товариство Лева” (Львів, 1987), “Спадщина”, Студентське товариство Київського університету “Громада”(1988 р.), Львівське “студентське братство”(1989 р.), Товариства “Січ”, “Сокіл”, “Просвіта”, “Пласт” та ін. Заданими Держкомспортмолодьтуризму та інших джерел, на початок 2002 р. в Україні діяло понад 80 всеукраїнських і понад 300 обласних, 2054 міських та районних дитячих і молодіжних громадських організацій і об’єднань. Найчисленнішими з них були Український національний комітет молодіжних організацій, Спілка піонерських організацій України, Асоціація профспілкових організацій студентів України, Молодіжна морська ліга України, Асоціація молодих підприємців України, Асоціація МЖК України, Всеукраїнська асоціація “Укрмолодьжитло”, Ленінська Комуністична Спілка України, Соціалістичний Конгрес молоді, Українське молодіжне аерокосмічне об’єднання “Сузір’я”, Українська скаутська організація “Пласт”, Асоціація скаутів України, Народно-демократична ліга молоді та ін. Типологізація молодіжних організацій здійснюється за такими критеріями: особливості соціальної бази; специфіка генезису (процесу виникнення і розвитку); організаційні принципи і структура; основні функції; місце в суспільстві; особливості впливу на суспільні процеси. Типологізація М. р. здійснюється з урахуванням таких факторів: етнічна, расова належність їх учасників; стать учасників (наприклад, жіночі організації); регіональні, регіонально-культурні особливості; вік учасників, членів організації (діти, підлітки, молодь); професійні особливості учасників (студенти, підприємці, діячі культури, літератури, мистецтва тощо); стан здоров’я членів організації (наприклад, організації інвалідів). М. р. класифікують також за ідеологічними ознаками: соціалістичні (революційно-соціалістичні і соціал-реформістські); комуністичні (ортодоксально-комуністичні, комуністичні, демократичні); ліберальні; анархістські; консервативні; традиціоналістські; фашистські та ін. Можлива класифікація М. р. за релігійними ознаками: релігійні (як ідейно-толерантні, так і налаштовані радикально, фанатико-фундаменталістські); атеїстичні (серед них можуть бути войовниче атеїстично налаштовані, нетерпимі); світські (коли вважається, що ставлення до релігії є не політичним, а суто особистим для кожного окремо взятого громадянина). Молодіжні організації поділяють на малочисельні та масові; а також за особливостями членства (індивідуальне, колективне, змішане); ступенем структуризації (аморфні, чітко і жорстко структуровані); ступенем демократичності (демократичні та недемократичні, авторитарні, автократичні); ступенем відкритості (легальні, напівлегальні, нелегальні); основними сферами діяльності (політичні, культурологічні, освітянські, господарські, дозвільні, оздоровчі тощо); ставленням до соціально-економічних, політичних відносин у суспільстві (ультраліві, ліві, лівоцентристські, центристські, правоцентристські, праві, ультраправі); ступенем впливу на молодь (надто впливові, впливові, маловпливові, такі, що практично не мають впливу); ставленням до історичного розвитку певного суспільства, його політичної системи (прогресивні, консервативні, реакційні); ступенем впливу на існуючі в суспільстві соціальні відносини (революційні, реформістські, консервативно-стабілізаційні, контрреволюційні). Окремо вирізняють М. р. дитячий. В Україні це Спілка піонерських організацій України (СПоУ), Спілка піонерських організацій Києва (СПоК), Асоціація молодіжних пошукових об’єднань “Обеліск”, Асоціація гайдів України, Українська скаутська організація “Пласт”, Українське дитячо-юнацьке об’єднання “Січ” та ін. Основні функції молодіжних організацій: організаційна (не лише об’єднання в організацію, а й навчання вмінню жити в колективі, спілкуванню, вмінню узгоджувати свої інтереси і потреби з інтересами і потребами інших, групи, колективу); виховна (організація вчить доброго і поганого, виховує, не нівелюючи інтереси і якості окремо взятої молодої людини); комунікативна (безпосереднє спілкування людей, що входять в організацію, збагачення досвідом, практикою спілкування в колективі, групі); господарська (участь одноосібно, в групі, організації у створенні матеріальної бази як організації, так і усього суспільства). Молодіжні організації проходять чотири основні стадії свого виникнення та існування: номінальна (молоді люди щойно утворили організацію і міжособистісні зв’язки в ній ще надто слабкі); стадія формування (в організації з’являються мікрогрупи, виникають взаємні симпатії й антипатії, налагоджуються міжособистісні зв’язки); консолідуюча (визначаються лідери, ядро організації, функції конкретних її представників); завершальна (остаточне формування організації або, навпаки, її розпад). Основним показником ефективності діяльності молодіжної організації є те, наскільки вона дає змогу (сприяє) своїм членам самореалізовуватися, впливати на різноманітні процеси державного будівництва і розвитку. Молодіжні організації в сучасній Україні були ініціаторами й організаторами численних соціально помітних і важливих акцій, таких, як студентські голодування 1990 р., Конгрес Української молоді “Молодь за соціальний прогрес і злагоду у суспільстві” (1997 р.), Перший Всеукраїнський форум молоді “Молодь – за майбутнє України” (1999 р.) та ін. Молодіжні організації є своєрідними посередниками між державою, державними органами і молоддю, важливим інститутом соціалізації молоді, реалізації її інтересів і потреб. На основі положень законів України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” та “Про молодіжні та дитячі громадські організації” в Україні забезпечується співпраця органів державної влади з молодіжними організаціями. Її координує Національна рада з питань молодіжної політики при Президентові України – консультативно-дорадчий орган, покликаний сприяти постійному вдосконаленню державної молодіжної політики, забезпечувати її ефективну практичну реалізацію, а також всеукраїнські громадські організації “Молодіжний парламент України”, Спілка громадських організацій “Молодіжний парламент України”, Українська спілка молодих депутатів, Всеукраїнська громадська молодіжна організація Асоціація “молодих депутатів України”, Асоціація інтернів Верховної Ради України та ін.
Декларація Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні”: Закон України від 15 грудня 1992 р. // Діти, молодь і закон: 36. док. – К., 1994. – Ч. 1; Закон України “Про молодіжні і дитячі громадські об’єднання” від 1 грудня 1998 р. // Урядовий кур’єр. – 1998. – 30 грудня; Головатий М. Ф. Молодіжна політика в Україні: проблеми оновлення. – К., 1993; Головенько В. А., Корнієвський О. А. Український молодіжний рух: історія та сьогодення. – К., 1994; Корнієвський О. А., Якушик В. М. Молодіжний рух та політичні об’єднання в сучасній Україні. – К., 1997; Международное молодежное движение: вопросы теорий и методологий. – М., 1988; Сучасний молодіжний рух в Україні: Довідник. – К., 1997.
М. Головатий
Loading...