Національні відмінності в заробітній платі – відмінності між рівнями номінальної та реальної заробітної плати, які склалися внаслідок історичних і соціально-економічних об’єктивних і суб’єктивних умов. Такими історичними умовами є неоднакові природно-кліматичні умови, особливості становлення і розвитку капіталістичного способу виробництва, наявність або відсутність колоніальної залежності, неоколоніальних форм експлуатації та ін. Зокрема, США майже впродовж двох століть випереджали інші розвинені країни світу за рівнем заробітної
плати, оскільки такий рівень встановився ще наприкінці XVIII ст. через дефіцит робочої сили у промисловості. Соціально-економічні умови, які визначають Н. в. в з. п. – сукупність факторів, що зумовлюють рівень і динаміку вартості товару робоча сила – продуктивність та інтенсивність праці, ступінь залучення до трудової діяльності жінок, мігрантів і дітей, вартість здобуття освіти та кваліфікації, медичних, комунальних і транспортних послуг, вартість житла, рівень інфляції, розмір податків, соціальних витрат та ін. До суб’єктивних соціально-економічних чинників належать рівень організованості найманих
працівників, їх участь у профспілковому русі, соціальна спрямованість діяльності держави, характер чинного законодавства та ін. Так, у США страйки в державному секторі прирівнювалися до зради Батьківщини і були заборонені, участь у страйках для окремих категорій найманих працівників цього сектора заборонена і нині. Н. в. в з. п. в розвинених країнах світу певною мірою залежать від структури заробітної плати (див. Вартості робочої сили міжнародна класифікація). Річний виробіток умовно чистої продукції на одного зайнятого у США 1997 становив понад 67000 дол., у країнах ЄС – лише понад 38 тис. дол. Щодо інтеграційного показника, який безпосередньо впливає на Н. в. в з. п. – індекса вартості життя, то в країнах Західної Європи він 1990 (якщо за 100% прийняти цей показник в Англії) був найнижчим у Португалії (99%), найвищим – у Норвегії (139%), середнім – в Італії (115,7%). Якщо рівень середньогодинної заробітної плати в обробній промисловості США 1965 прийняти за 100%, то в Японії він дорівнював 15%, в Італії – 37, у Великобританії – 38, у Франції – 42, у Німеччині – понад 80%. У 2002 щодо рівня США ці показники відповідно становили: у Японії – 88%, Італії – 70, Великобританії – 82, Франції – 82, Німеччині – 123, Мексиці – 11, Бразилії – 12, Норвегії – 128%. Наприкінці 90-х XX ст. окремі найрозвиненіші країни світу випередили США за рівнем заробітної плати. Так, у Німеччині середня заробітна плата за годину становила 1998 понад 30 дол., у Бельгії – до 26 дол., у США – 16 дол, в Іспанії – 12,5 дол., у Греції – 8,6 дол. Значні Н. в. в з. п. у т. зв. постсоціалістичних країнах передусім є наслідком трансформаційних процесів, зокрема роздержавлення і приватизації економіки, характеру виконуваних державою соціально-економічних функцій та ін. Так, якщо середньомісячна номінальна заробітна плата у Болгарії 1997 становила 82 дол.; в Румунії – 120, у Латвії – 179, у Литві – 193, у Словаччині – 257, в Естонії – 260, у Чехії – 302, в Угорщині – 315, Польщі – 329, то у Словенії – 890 дол. Серед країн СНД цей показник 2003 становив в Україні – 103 дол., Білорусі – 139, Казахстані – 192, Росії – 249, Таджикистані – 22 дол. На Н. в. в з. п. істотно впливають ТНК.
Loading...