Народні підприємства – підприємства, які належать безпосередньо працівникам, трудовим колективам. Виникли наприкінці XX ст. в окремих розвинених країнах світу здебільшого через викуп. У США на початку 1991 на 11 тис. фірм, частково або повністю викуплених працівниками, було зайнято бл. 10 млн робітників і службовців (10% сукупної робочої сили). Викуп трудовими колективами підприємства нерідко здійснюється примусово. Власник великої компанії змушує викуповувати окремі нерентабельні філіали, заводи, цехи (разом з боргами), погрожуючи їх закрити,
а зайнятих на них працівників звільнити. Викуп відбувається шляхом залучення капіталу зі спеціальних кредитно-фінансових інститутів. Сплативши борг, кожен працівник стає співвласником підприємства залежно від отримуваної заробітної плати. Оскільки збиткові підприємства продаються разом з боргами, а для викупу потрібні кредити, їхні працівники з метою виживання змушені скорочувати тривалість відпусток, зменшувати заробітну плату, подовжувати робочий день. На Н. п. долається соціально-економічна відчуженість працівників від засобів виробництва, створеного продукту, економічної влади на підприємстві, від самого
процесу праці. Засоби виробництва при цьому перестають бути капіталом, набувають форми народних фондів. Мета діяльності Н. п. – виробництво і привласнення максимального доходу на одного зайнятого. Перехід до трудової колективної власності автоматично зумовив зростання продуктивної праці на 10-15%. Майже 66% опитаних американців виявили бажання працювати на таких підприємствах. Характерно й те, що уряд США підтримує розвиток Н. п. відповідними законами і деякими економічними важелями. Практика засвідчила безпідставність побоювань окремих економістів щодо можливості “проїдання” працівниками Н. п. отриманих доходів. За конкурентної боротьби такі підприємства можуть вижити, лише постійно вдосконалюючи виробництво і працю, впроваджуючи нову техніку, забезпечуючи зростання продуктивності праці та ін. Доходи працівників на Н. р. складаються із: 1) заробітної плати; 2) дивідендів на частину власності підприємств, яка належить окремому працівникові (раніше її отримували власники компанії). Характерно, що накопичені засоби працівник може отримати лише при звільненні. Водночас працівники не мають права претендувати на частку власності, що їм належить, вони можуть отримати лише її вартісний еквівалент. Власність належить колективові й не може дробитися. Це явище відображає суперечливе поєднання протилежних суспільних форм капіталістичного та соціалістичного способів виробництва, капіталістичної та соціалістичної власності. Трудова колективна власність – найефективніша форма власності в розвинених країнах світу, що зумовлено значною активізацією індивідуальних і колективних інтересів зайнятих на Н. п. працівників, їх оптимальним поєднанням. В Україні Н. п. почали формуватися у результаті оренди підприємств трудовими колективами з їх наступним викупом, а також у процесі роздержавлення економіки і виникнення на цій основі колективної власності. Однак формальне проголошення Н. п. в Україні ще не означає їх перетворення на реальну колективну власність. Н. п. узурпуються директорським корпусом, представниками кланово-номенклатурної еліти, тіньового капіталу і чиновниками державного апарату, для них існує велика ймовірність банкрутства через непомірні податки; дорогі кредити, відсутність державної підтримки в кризовий період, рекет державних служб та ін. Тому на початку XXI ст. існування понад 60% колективної власності є суто формальним показником.
Loading...