Наука як продуктивна сила суспільства
Наука як продуктивна сила суспільства – сфера розумової діяльності людства, в якій здійснюються розробка і теоретична систематизація знань про реальну дійсність, що використовуються для підвищення ефективності виробництва матеріальних і нематеріальних, в т. ч. духовних благ. Це передбачає органічний взаємозв’язок між НДДКР, з одного боку, і масовим виробництвом – з іншого. Перетворення науки на безпосередню продуктивну силу суспільства почалося з промислової революції кінця XVIII – початку XIX ст., а отже, з появою великого машинного
Виявом процесу перетворення науки на продуктивну силу с й переважання розвитку науки в системі “наука-техніка-виробництво” та наукомістких галузей. Кожна одиниця продукції таких галузей приблизно у 10 разів наукомісткіша за традиційні галузі обробної промисловості США. З огляду на це держава активно сприяє освоєнню космічного простору, розвитку ядерної енергетики, біотехнології, напівпровідникової технології, комплексній автоматизації та роботизації виробництва та ін. Так, у комп’ютерні технології та новітні комунікації американські компанії щорічно вкладають майже 220 млрд дол. і понад 10 млрд дол. – у програмне забезпечення. Перетворення науки на безпосередньо продуктивну силу розкривається також у провадженні державою в усіх розвинених країнах активної політики у сфері НДДКР. Щодо науки держава за сучасних умов, по-перше, організовує наукову діяльність у межах державних науково-дослідних інститутів і лабораторій, зайнятих переважно довготерміновими і дорогими проектами. По-друге, держава фінансує розвиток НДДКР не лише в межах державної власності, а й в інших секторах економіки, створює розгалужену систему державних установ, які визначають стратегію розвитку науки, регулюють і стимулюють діяльність провідних фірм у прискоренні науково-технічного прогресу; надає податкові, амортизаційні пільги, кредити, субсидії, стимулює співробітництво великих компаній у цій сфері та ін. Держава, по-третє, фінансує розвиток науки у вищих навчальних закладах (які займаються фундаментальними і прикладними дослідженнями), частково – наукову діяльність неприбуткових організацій (дослідницьких інститутів, добровільних наукових товариств, індивідуальних винахідників та ін.). По-четверте, для стимулювання наукової діяльності у приватних і колективних компаніях держава сприяє створенню спільних галузевих і міжгалузевих інститутів та інноваційних центрів програмно-цільового типу. По-п’яте, через передання технологій з державного сектора у недержавний. По-шосте, через здійснення спільних проектів НДДКР. Таких проектів у США 1989 було менше 300, а в середині 90-х – понад 2600.