Наука



Наука – загальний інтелект й духовний продукт суспільної діяльності, втілений у системі знань про закони та закономірності функціонування і розвитку певної матеріальної системи. Виокремлення Н. як специфічного виду суспільної діяльності почалося у стародавньому світі, а розвитку набуло у Європі починаючи з XVII ст., коли й виникла Н. в сучасному значенні цього слова. Наукова діяльність окремих учених була спрямована здебільшого на пізнання явищ і процесів природи, які можна було безпосередньо спостерігати, на опис фізичних сил, характеристику

окремих хімічних явищ, класифікацію рослин і тварин. Пізніше основним предметом вивчення стала механіка, згодом – хімічні, електричні, магнітні, гідродинамічні процеси та ін. Загалом до кінця XVIII ст. учені вивчали окремі ізольовані явища, накопичували відомості про певну сукупність речей. У XIX ст. під впливом потреб виробництва, зокрема промислової революції, Н. почала вивчати процеси, генезис і розвиток окремих речей, явищ, результатом чого стали відкриття клітини і створення клітинної теорії, закону збереження і перетворення енергії, еволюційної теорії Ч. Дарвіна. Законами розвитку Н. є наступність і спадкоємність
праці вчених, поступове і неперервне нагромадження знань, залежність прогресу Н. від критичного осмислення знань, успадкованих від попередніх поколінь, посилення впливу Н. на соціальну практику, її перетворення у безпосередньо продуктивну силу, інтернаціоналізації науки та ін. Зокрема, із розвитком технічних Н. відповідне знання стає науково-технічним, що сприяє виокремленню фундаментальних і прикладних досліджень. Витрати США на розвиток фундаментальної Н. зросли з 3,6 млрд дол. 1970 до 54 млрд дол. 2003. Соціальна роль Н. виявляється в її генетичному зв’язку з системою освіти, оскільки в основі їх розвитку – спільний кадровий потенціал і система знань. Протилежне соціальне трактування Н. виражається, з одного боку, в сцієнтизмі, який абсолютизує роль Н. в житті суспільства (вважає, що вона спроможна вирішити всі проблеми людства) і антисціентизмі (представники якого пов’язують з розвитком Н. лише негативне). Таке полярне бачення проблеми не сприяє розкриттю істини. У логіко-методологічному аспекті важливе значення має поділ наукового пізнання на емпіричне і теоретичне, в т. ч. в економічному дослідженні (див. Емпіричне і теоретичне в економічному дослідженні). Сучасна Н. в емпіричному і теоретичному пізнанні широко використовує метод моделювання. Найважливішу роль у розумінні механізмів функціонування та розвитку Н. відіграє наукова методологія, в економічній Н. – методологія економічного дослідження, яка запозичує способи пізнання з загальної методології Н. (див. Методологія економічної теорії). Крім пізнавальних методів, наукова методологія охоплює сукупність таких форм наукового знання, як наукова проблема, наукове поняття, категорія, ідея, гіпотеза, концепція, теорія, науковий закон та ін. Закономірністю розвитку Н. є поєднання інтеграції та диференціації знань. Інтеграція Н. передбачає налагодження зв’язків між різними науками та їх інтенсифікацію (синтез). Нині розрізняють приблизно 2 тис. Н. (окремих галузей, дисциплін) та 7 тис. наукових напрямів. При цьому поділ Н. на різні галузі знання, прогресуючи, водночас поєднується з дедалі активнішим утворенням загальнонаукових засобів пізнання. Основними тенденціями розвитку сучасної Н. є: перетворення Н. на безпосередню продуктивну силу суспільства (що властиво передусім для прикладних Н.), математизація, комп’ютеризація, інформатизація та космізація, екологізація Н., прискорення темпів її розвитку, розвиток прогностичної функції Н. та ін. При цьому формується і розвивається загальне наукознавство, об’єктом вивчення якого є сама Н., яка поєднує в органічну цілісність такі відносно самостійні розділи, як філософія і методологія Н., логіка наукового пізнання, соціологія Н., історія Н. і техніки, наукометрія (вивчення кількісних параметрів Н.), наукова інформатика та ін. Фундаментальні наукові дослідження спрямовані на пізнання законів розвитку матерії, суспільства і самого процесу мислення, кваліфікацію явищ і процесів, їх прогнозування та ін. Прикладні – на перетворення певних явищ і процесів, самих методів виробництва з метою господарського (комерційного) застосування. Вони мають здебільшого галузевий характер, охоплюють прикладні наукові дослідження виробничого характеру, проектно-конструкторські та дослідно-експериментальні роботи і є проміжною ланкою між Н. і виробництвом, пов’язують їх у єдине ціле. Наукові розробки передбачають систематичне використання результатів прикладних досліджень з метою створення нових машин і устаткування, джерел енергії, матеріалів та ін. Відповідно до цього, науковий персонал, який бере участь у науковій діяльності, поділяють на дослідників, інженерів, техніків і допоміжний персонал (обслуговує кожну з цих категорій). Важливою закономірністю Н. є зміцнення її зв’язку з практикою, а з часу розгортання НТР – її (Н.) – інтернаціоналізація. Важливим аспектом зростання соціальної ролі Н. на сучасному етапі є її участь у глибокому усвідомленні та розв’язанні глобальних проблем. За цих умов винятково висока соціальна та моральна відповідальність ученого (див. Норми в науці).


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Лабораторна робота дослідження електричного кола.
Ви зараз читаєте: Наука