Нелегальні методи збору інформації – Методи шпигунства, методи збирання інформації
Економічна безпека підприємства
Розділ 3. ЕКОНОМІЧНА РОЗВІДКА
(економічне шпигунство)
3.3. Методи шпигунства (методи збирання інформації)
3.3.3. Нелегальні методи збору інформації
Як уже підкреслювалося, нелегальні методи збору розвідувальної інформації стосуються таємних відомостей, що охороняються власником, а нерідко і законом.
Численні нелегальні методи збору інформації можуть бути класифіковані в такий спосіб:
1. Викрадання власності конкурента.
2. Викрадання документів, що містять інформацію, яка цікавить
3. Копіювання документів, що містять інформацію, яка цікавить заінтересовану сторону.
4. Засилання проникаючих агентів на об’єкт конкурента.
5. Впровадження агентів у структурах конкурента.
6. Прослуховування розмов конкурента.
7. Проникнення в комп’ютерну систему конкурента.
Викрадання власності конкурента
Особливо часто прийоми викрадання використовуються під час підготовки, проведення і згортання виставок, ярмарків, демонстрацій та інших рекламних заходів. Крім того, викрадання мають на меті отримання об’єкта для дослідження, вони можуть використовуватися
Викрадання і копіювання документів
Розкрадання документів, якщо воно навіть і не закінчилося провалом агента, служить сигналом для фірми і вона застосує захисні заходи. Більш вдалим у цьому відношенні є копіювання документів конкурента. По-перше, уміло проведене копіювання документів не залишає слідів і для їх власника залишається невідомим. Це, мабуть, найголовніший фактор на користь даного прийому. По-друге, сучасна комп’ютерна, фото – і відеотехніка дозволяють робити цю роботу швидко, якісно і надійно.
Засилання і впровадження агентів у структури конкурента
Задача таємного збору інформації, – відзначав А. Даллес, – складається головним чином з того, щоб обійшовши всі перешкоди наблизитися до визначеного об’єкта. Наступна задача – збір і добір інформації, що також здійснюються таємними методами. Подальша задача і, мабуть, не менш відповідальна – передача інформації користувачу. Нарешті, остання – обробка інформації, вирішується простіше, за допомогою залучення фахівців у спеціальних відділах і лабораторіях.
При нелегальних методах збору інформації перші три задачі вирішуються агентами. Головна проблема підбору агентів зводиться до наступного: вони повинні уміти вирішувати всі три задачі, пов’язані з доступом до об’єкта, збору і добору інформації та її передачі. Цим вимогам різні типи агентів відповідають не рівною мірою.
Відзначені перешкоди переборюються двома методами:
1) комбінуванням агентів для проведення однієї операції чи рішення однотипних задач;
2) впровадженням агента на об’єкт розвідки.
При епізодичному проникненні на об’єкт конкурента можна комбінувати на рішенні однієї задачі декількох агентів, фахівців у різних галузях: проникнення, добору інформації, її доставці. При епізодичному проникненні розвідник на об’єкті знаходиться нелегально і першим кроком до такого стану є подолання охорони на вході і виході.
У цьому випадку використовуються різні прийоми: відключення сигналізації, підробка перепусток, відволікання охорони, вхід з чорного ходу і т. ін. Досвідченому розвіднику найчастіше допомагають інтуїція і випадок. Років тридцять тому робітники одного з тракторних заводів поспорили з охоронцями, що в них на очах виженуть трактор за ворота без документів. Недовго роздумуючи, узяли з конвеєра трактор, причепили до нього візок, що стояв зі сміттям, виїхали за ворота, поставили трактор і сказали охороні, щоб ті відправили його на місце (вочевидь, робітники знали, що в такий спосіб сміття вивозили постійно).
– Лектор з комерційної розвідки поспорив з президентом фірми, що в нього на очах увійде в ретельно охоронюваний офіс. Під’їхавши в супроводі президента і поліцейського (оскільки йшов експеримент) і переконавшись, що вхід дійсно ретельно охороняється, розвідник побачив, що з чорного входу йде розвантаження автомобіля. Підійшовши до нього, узяв ящик і ввійшов з ним у будинок. Пройшов по ньому. Вийшовши у вестибюль, щоб без підозр залишити об’єкт, попросив чергового викликати йому таксі, а коли той відлучився, взяв у нього зі столу телефонний довідник, яким підтвердив свою присутність на об’єкті президенту і поліцейському, що очікували.
При рішенні задач довгострокового проникнення доцільне вербування фахівця на об’єкті і підключення до нього зв’язкового ззовні.
Велику цінність має таке проникнення, коли агенту вдається потрапити на об’єкт легальним шляхом і влаштуватися там на роботу. Не важливо, що цей агент не буде ключовою фігурою на об’єкті, важливо щоб він мав доступ до каналів інформації. Наприклад, Д. Грінглас в атомній лабораторії Лос-Аламоса (США), де розроблялася атомна бомба, був лише креслярем.
“Впровадження” агента є тривалим і дорогим процесом, тому що агента треба “вирощувати”; його треба відбирати зі студентської лави, його треба “утримувати”, його треба підтримувати, допомогти зробити кар’єру (чим вище буде його службова сходинка в ієрархії конкурента, тим більш цінні відомості він буде поставляти). З цього погляду значну економію дає “вербування” .
Методики вербування агентів
Цінність завербованого агента на підприємстві конкурента визначається не тільки тією інформацією, що він поставляє, а й самим фактом його присутності на об’єкті конкурента, самою можливістю постачань інформації.
Процес вербування агента умовно можна підрозділити на ряд етапів:
– визначення необхідного об’єкта вербування;
– пошук майбутнього агента;
– процес вербування
А) на добровільній основі;
Б) під тиском.
В. Суворов, наприклад, виділяє декілька правил вербування, перше з яких пов’язано з пошуком необхідного об’єкта вербування. Вербування президента корпорації і його заступників, їхніх радників, головних конструкторів і фахівців пов’язане з дуже високими витратами. Іноді ця категорія співробітничає “під тиском”, з остраху позбавитися досягнутого статусу.
Наступне правило говорить, що набагато дешевше обійдуться такі носії корпоративної інформації, що не мають високого службового статусу і райдужних перспектив. Такими кандидатами можуть бути працівники ремонтних служб, зв’язківці, працівники канцелярій, секретарі, референти, помічники провідних спеціалістів, президентів і їх заступників, креслярі, програмісти й оператори ЕОМ, дружини і коханки відповідальних працівників. Не треба забувати, що ця категорія людей знає про об’єкт, який вас цікавить, не менше ніж їх начальники.
Важливе правило вербування зводиться до того, що контакт з об’єктом вербування варто встановлювати в невимушеній обстановці.
Четверте правило чи закон вербування, згідно з В. Суворовим, говорить, що в кожної людини в голові є блискучі ідеї, і кожна людина страждає в житті більше від того, що її ніхто не слухає. Головне в мистецтві вербування – уміння уважно слухати співрозмовника. Навчитися слухати не перебиваючи, – це гарантія успіху.
П’яте правило, чи закон вербування – це закон полуниці. Якщо твій співрозмовник любить полуницю, не пригощай його тістечком.
Мистецтво вербування складається в умінні застосовувати всі ці п’ять правил.
Якщо у військово-політичній розвідці добровільне вербування може здійснюватися без підкупу, коли агент готовий працювати на вас з ідейних міркувань, то в економічній розвідці в основі добровільного вербування лежить підкуп.
Коли вербування на добровільній основі не спрацьовує, тобто об’єкт не виявляє готовності до співробітництва, до нього, як правило, застосовують політику “тиску”.
Лабораторії “вівісекції”
Викрадені чи придбані продукти, устаткування, їх деталі, як правило, використовуються для “конструювання навпаки”. Великий матеріал для цього поставляють таємні лабораторії, що називаються лабораторіями “вівісекції”. Такі лабораторії мають усі більш-менш великі корпорації, де досліджується продукція конкурента за всіма параметрами: якості, продуктивності, надійності, технологічності виробництва й обслуговування. Продукція конкурента порівнюється з власного не тільки в цілому, а й за окремими деталями.
– Організація лабораторій “вівісекції” повинна будуватися на таких
Принципах:
1) продукція конкурента аналізується за всіма параметрами;
2) власна продукція аналізується за тими самими параметрами;
3) порівнюється власна продукція і продукція конкурента, виявляються переваги тієї та іншої;
4) виключаються особисті емоції;
5) виключається патріотизм і відданість компанії в оцінці продукції конкурента;
6) продукція конкурента на основі удосконалення пристосовується до власного виробництва;
7) інформація про вади власної продукції секретна;
8) існування лабораторій “вівісекції” не афішується.
Приклад такої лабораторії “вівісекції” описаний у романі А. Хейлі “Колеса”.
Використання технічних засобів
Сучасний розвиток науки і техніки дозволяє одержувати інформацію без проникнення на об’єкт звичайними методами. Аудіо – і відеотехніка досягла мікроскопічних розмірів і може виявитися в найнесподіваніших місцях. Датчики монтуються в ручки для писання, окуляри, запальнички, капелюхи, гудзики, прикраси, зуби, підбори і т. ін. Окрім того, розвиток комп’ютерної техніки та всеохоплюючий її характер потенційно дає можливість проникнути у комп’ютерну мережу, наприклад конкурента, з приміщення, що розташоване далеко за межами його об’єктів; лазерна техніка забезпечує можливість зчитування ззовні розмов всередині будинку; переміщення та радіозв’язок записуються супутником, що пролітає в космосі, і т. ін.
Детальніше ці методи та засоби будуть розглянуті в наступних розділах. Також розглянемо шляхи мінімізації витікання інформації при використанні технічних засобів.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...