ОРГАНІЗАЦІЯ
Соціологія короткий енциклопедичний словник
ОРГАНІЗАЦІЯ – форма об’єднання людей з метою досягнення певних цілей на засадах позаособистісних стосунків. Термін О. вживається щодо різних за розміром та складністю людських спільнот, які виникли на певному етапі розвитку суспільства, напр., органи держ. управління, підприємства, фінансові установи, освітні та наук, заклади, лікарні, тюрми, політ, партії, професійні спілки тощо. Для О. характерні зразки взаємин між людьми на підставі формально чи неформально встановлених правил поведінки,
О. як форма об’єднання людей стає предметом дослідження в соціології на поч. 50-х рр., конституюючи тим самим окрему галузь соціол. науки. Відбувається це насамперед в амер. соціології, представники якої до середини століття вже мали власний досвід емпіричного дослідження окремих О. (політ, партії, підприємства,
О. становить взаємодію таких основних елементів, як соціальна структура, учасники, цілі, технологія, а також оточення – фїз. , технол., культурне і соціальне, до якого О. має пристосовуватися. Під соціальною структурою О. розуміють усталені зразки взаємовідносин, які склалися між членами даної О. Розрізняють нормативну структуру О., що містить цінності, норми, рольові очікування, і т. зв. поведінкову структуру, яка формується на підставі реальної, а не приписуваної поведінки індивідів. Притаманна членам О. конфігурація норм, цінностей, переконань, зразків поведінки і взаємодії становить організаційну культуру.
Соціальна структура О. різниться також за рівнем її формалізації. Формальна структура характеризується набором позицій і співвідношеннями між ними, які є чітко визначеними, незалежно від особистісних характеристик індивідів, що їх займають, та, як правило, ієрархічно впорядкованими вздовж ліній реалізації владних і контрольних повноважень. У межах неформальної структури позиції, ролі і взаємини між учасниками виникають і змінюються в безпосередній залежності від їх особистісних характеристик. Міра формалізації відносин в О. встановлюється шляхом ретельних емпіричних досліджень. Одним із найважливіших, але водночас вельми суперечливих понять, що використовуються для вивчення О., є поняття “цілі О.” Дискусія, що триває в соціол. літературі, загострює питання про те, чи може О. виступати самостійним суб’єктом цілеспрямованих дій, чи цілі мають тільки індивіди, не створена ними О. як така.
У сучасній соціології представлені три основні підходи до аналізу О. Домінуючим залишається визначення О. як раціональної системи з чітко визначеними цілями і формалізованою соціальною структурою. Саме в такій інтерпретації О. розглядається як синонім бюрократії. Два інші підходи не мають статусу традиційних, але набувають дедалі більшого значення. Це – визнання О як природної, органічної системи, учасники якої керуються спільними інтересами і поєднують зусилля, щоб забезпечити її виживання, а їхня колективна, неформально структурована діяльність спрямована на досягнення цієї мети. А також інтерпретація О. як відкритої системи, тобто коаліції, що складається з кількох відмінних за інтересами груп, цілі яких тимчасово збігаються. Структура, діяльність і результати існування такої О. перебувають під значним впливом чинників навколишнього середовища.
Загалом у соціології не існує єдиної заг. визнаної концепції О. Теорет.-методол. різноманітність напрямів соціол. аналізу позначається на визначенні О. та її емпіричних дослідженнях. Останнім часом набувають поширення міждисциплінарні дослідження О.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...