Осілі і кочові тварини
ОСНОВИ ПОПУЛЯЦІЙНОЇ ЕКОЛОГІЇ
Розділ 5. СТРУКТУРА ПОПУЛЯЦІЇ
5.1.3. Осілі і кочові тварини
За типом використання простору рухливі тварини поділяються на дві основні групи: осілі і кочові.
Осілі тварини протягом усього або більшої частини життя використовують досить обмежену ділянку середовища. Такі тварини відзначаються “почуттям дому”, яке в екології називають “хомінг” (від англ. home – дім). Це почуття властиве лелекам, шпакам, голубам, які з року в рік повертаються до своїх гнізд. Цю властивість у голубів в давнину
Перевага осілого способу життя в тому, що на знайомій території тварини добре орієнтуються, легше знаходять їжу, сховище, повніше її освоюють і оптимальніше використовують. Спостереження показали, що на чужій території тварини змінюють свою поведінку, невпевнені, метушливі, частіше гинуть.
Рис. 5.3. Перельоти білого лелеки.
Щорічно, долаючи довгий-предовгий шлях, лелека повертається до свого гнізда.
Однак осілий спосіб життя приховує загрозу швидкого виснаження ресурсів. Для осілих тварин характерна розмежованість місць проживання,
В умовах територіальної відокремленості членів популяції між ними підтримується зв’язок за допомогою системи різних сигналів та безпосереднього контакту. За такої системи розміщення пряма агресія трапляється рідко, тварини уникають конфліктів. У поведінці тварин на своїй території переважає рефлекс активної оборони, а на чужій – орієнтувальний.
Закріплення території за собою досягається шляхом оборони зайнятої ділянки особливою ритуальною поведінкою, системою спеціальних сигналів і міток: у птахів – сигналізація звуками; ссавці часто лишають запахові мітки. Наприклад, у серн пахучий секрет виділяється позаду рогів; собачі, котячі, лемури мітять територію сечею. Для цього лемури втирають її долонями у підошви ніг.
Рис. 5.4. Індивідуальні ділянки шести малих ховрахів у Нижньому Поволжі (за А. Н. Солдатовою, 1955):
1 – межі індивідуальних ділянок у самок; 2 – те саме у самців;
3 – гніздові нори самців; 4 – виводкові нори самок. Заштриховані місця годівель, яким кожен із звірків віддає перевагу.
Рис. 5.5. Території гіпопотамів, що мають грушоподібну форму і сходяться в одне місце біля водойми
(за Р. Шовеном, 1972).
Для кращого використання кормових ресурсів території осілі тварини створюють систему запасів, будують додаткові гнізда, нори. Так, у білок є основне гніздо, де виводяться малята, і кілька додаткових для перебування в час небезпеки. Крім цього, білки створюють комори, в яких зберігають запаси горіхів, грибів, насіння. Вироблена територіальна поведінка тварин, у тому числі сигнали про зайнятість території, закріплюється і передається нащадкам.
В осілих видів тварин можна виділити чотири основні типи просторової структури: дифузний, мозаїчний, пульсуючий, циклічний.
При дифузному типі тварини розподіленні дифузно, розсіяно, не утворюють відособлених поселень. Такий розподіл осілих тварин можливий за умови рівномірного розміщення на території кормів, місць, придатних для розмноження та сховищ. Так розподіляються дрібні ссавці на відкритих просторах сухих степів і напівпустель.
Мозаїчний тип розміщення осілих тварин виникає у випадку, коли придатні для заселення місця розподіленні на території дуже нерівномірно. Наприклад зелені оазиси в сухих степах, напівпустелях є місцями поселення деяких видів тварин. Наприклад звичайний хом’як у напівпустелі водиться лише в очеретяному поясі озер та поблизу них.
Пульсуючий тип просторової структури властивий популяції тварин, чисельність яких час від часу різко змінюється. У роки низької чисельності вони розміщуються окремими поселеннями, а в роки інтенсивного росту чисельності займають всю придатну територію.
Отже, мозаїчний тип розселення таких видів тварин змінюється дифузним. У період небезпечного падіння чисельності тварини розміщуються на найсприятливіших ділянках, де можна знайти корм і захист пережити несприятливі часи.
Циклічний тип освоєння території осілими тваринами дуже нагадує спосіб використання життєвого простору кочовими тваринами, оскільки характеризується поперемінно використанням окремих ділянок протягом року. Циклічний або перелоговий тип освоєння території дає можливість щорічному відновленню запасів і створенню умов для існування наступних поколінь.
Кочовий спосіб життя Пов’язаний із міграцією тварин, їх постійним або періодичним пересуванням в межах своєї та чужих територій у пошуках корму. Тому тварини-кочівники не залежать від наявних запасів корму на конкретній території. Це надає деякі переваги кочовому способу життя. Однак постійні пересування поодиноких особин створюють загрозу загибелі їх від хижаків. Тому кочують тварини групами (стадами, зграями, табунами). Тривалість і віддаль міграцій залежить від достатку кормів і чисельності групи. Чим більша кочівна група, тим довшим буде її міграційний шлях, оскільки швидше витрачаються корми, що є на цій території. Такою є поведінка риб підчас нересту (вугор, норвезький оселедець), деяких видів перелітних птахів (лелеки, журавлі). Табуни зебр у Серенгетті кочують в сухий сезон на ділянці 400-600 кв. км, а у вологий період, коли більше кормів, кочівна площа скорочується до 300-400 кв. км.
Регулярне пересування тварин по території відбувається протягом періоду, достатнього для відновлення травостою пасовищ. Отже, при кочовому способі життя тварини здійснюють більш-менш закономірні циклічні переміщення по великій території, з повторним використанням одних і тих ділянок через певний проміжок часу, щоб дати можливість відновитися кормовій базі.
Необхідно відмітити, що у кочівних видів можливий тимчасовий перехід до осілого способу життя. Наприклад, північні олені.
Просторова структура популяцій дуже динамічна, але діапазон змін і загальний тип використання території визначаються біологічними особливостями виду, системою взаємних стосунків між особинами всередині групи.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...